– Щороку серед українців зростає певність, що Голодомор 1932–1933 років був геноцидом. Найновіші соціологічні дослідження показують, що таких майже 70 відсотків. Ще кілька років тому було на 15 відсотків менше. Українці осмислюють цю трагедію. Знання про своє минуле для нації – це як досвід для людини. Негативний не повторюють, з нього роблять висновки, – говорить 35-річна Ярина ЯСИНЕВИЧ, волонтер-координатор інформаційного напряму громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору–геноциду 1932–1933 років в Україні.
Як змінювалося вшанування роковин Голодомору у минулі роки?
– Від останніх років СРСР пам'яттю жертв Голодомору опікувалися громадські ініціативи. За президентства Віктора Ющенка влада і громадськість проводили спільні заходи. Його наступник Віктор Янукович намагався заперечити факт геноциду. Зберегти традицію вшанування пам'яті взявся громадський комітет, незалежний від глави держави. Але віддати шану загиблим Янукович таки приходив, окремо від громадян. Після Революції гідності указом Петра Порошенка створено спільний організаційний комітет за участі громадськості та найвищих посадових осіб.
У чому полягає ваша робота?
– Проводимо інформаційні кампанії, що розкривають історію Голодомору. Шукаємо світло у темряві трагедії: одного року порушили тему дітей під час Голодомору. Іншого – розповідали про доброчинців, які допомагали голодним. Показували, як взаємодопомога долала терор. Люди, які мали певні посади – голови колгоспів, лікарі, вчителі – могли врятувати себе. Але вони ділилися хлібом з іншими. Намагаємося розвінчати міфи, що нам нав'язували з радянських часів. Зокрема пояснюємо: це був зумисний злочин, що кваліфікується як геноцид згідно з міжнародними правовими нормами.
Голодом убивали нашу свободу. Адже Україна найбільше протестувала проти політики Сталіна. За перше півріччя 1932-го 56 відсотків повстань у Радянському Союзі припадали на Україну. Диктатор завдав страшного удару у відповідь. Часто говорять, мовляв, під час Голодомору українці йшли, як вівці на забій, і помирали тихо. Насправді це було не так, ми боролися. Тих, хто протестував, арештовували, вбивали, репресували. Потім у людей, зморених голодом, не стало фізичних сил на боротьбу.
Яку тему порушили цьогоріч?
– Спільно з Інститутом національної пам'яті розробляємо тему "Люди правди" – про сміливців, завдяки яким світ дізнався про Голодомор. Обрали 15 осіб-символів. Це люди з-за кордону: британські журналісти Ґарет Джонс і Малкольм Маґґерідж, американський історик Джеймс Мейс. А також українці. Депутатка польського сейму Мілена Рудницька добилася розгляду питання Голодомору Лігою Націй. Митрополит Андрей Шептицький 24 липня 1933 року проголосив у Львові відозву "Україна в передсмертних судорогах", що за читували у церквах в Україні та за кордоном, вона друкувалася у тамтешній пресі. Він закликав християн усього світу поширювати правду і надавати допомогу голодуючим.
В голодній Україні теж були відважні, які ставили за мету зберегти факти для майбутнього. Учителька з Харківщини Олександра Радченко вела щоденник, в якому описала жахіття Голодомору. Житель села Удачне на Донеччині Марко Желізняк фотографував розкуркулення та відбирання хліба. Коментарі до фото написав тільки після смерті Сталіна. "Що сьогодні є рядовий знімок, завтра буде історією", – казав.
Українці, які вирвалися з Радянського Союзу під час Другої світової війни, втекли на Захід – доносили правду до урядів і засобів масової інформації. Громада нашої діаспори у Північній Америці добилася встановлення перших пам'ятників та офіційних розслідувань фактів злочину. Їхні зусилля змусили СРСР в останні роки його існування таки визнати, що Голодомор був. Інформаційна завіса впала.
Про Голодомор знають у світі зараз?
– На державному рівні Україна багато зробила і продовжує, щоб розповісти про цей злочин. Більш як 20 країн визнали Голодомор геноцидом або злочином проти людства. На початку листопада у центрі Вашингтона поряд із Конгресом відкрили Меморіал пам'яті жертв Голодомору.
Найголовніше – ми не просто розповідаємо про свій біль. На прикладі Голодомору доносимо світові, на що був здатен комуністичний режим. Коли відкривали меморіал у Вашингтоні, американці зізнавалися: для них ця тема – нова.
"Перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних та гонителів оскаржуємо перед Судом Всевишнього. Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе о пімсту до неба, а голос голодних женців дійшов до ушей Господа Саваота. Усіх християн цілого світа, усіх віруючих в Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світа. Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світови: може дійде він й до убогих хатин конаючих з голоду селян. Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їхні брати знали про їхню страшну долю, над ними боліли і терпіли, за них молилися"
Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ (1865–1944), митрополит Греко-католицької церкви. 24 липня 1933 року проголосив відозву "Україна в передсмертних судорогах". У ній закликав християн усього світу поширювати правду про Голодомор в Україні й надавати допомогу голодним
3 
1
Коментарі