Чавунну гирю зберігає колекціонер із Полтави 62-річний Олег Мороз. Її вага – 7 пудів, 117 кг. Відлита на місцевому паровозоремонтному заводі у 1920-х.
– Її виготовили спеціально для силача Івана Шемякіна, – розповідає Олег Аксентійович. – Старожили, які бачили його виступи у полтавському цирку, кажуть, піднімав цю гирю 20 разів однією рукою. Потім запрошував на сцену глядачів. Ніхто не міг зрушити її з місця. 15 років тому дізнався, що цю гирю використовують як противагу на тренажері у спортклубі. Одразу побіг туди. Директор сказав, що віддасть, коли взамін принесу гирю такої ж ваги. Сам відлив її із залізобетону. Зверху поставив металеву ручку.
"Російським Колосом" називали Івана Шемякіна сучасники. Він народився 1877-го у Московській губернії. Працював механіком-монтером у Санкт-Петербурзі. 15-річним побачив виступ силачів у цирку. Відтоді тренувався з металевими заготовками, які були в майстерні. З 1899-го виступав на публіці: піднімав важкі гирі, жонглював легшими, тримав на собі гойдалку, де сиділи 10 людей. За дев'ять років став чемпіоном світу з французької боротьби. Єдиний силач, якого не зміг перемогти українець Іван Піддубний. Поєдинки з ним завжди закінчувалися внічию. Зі зростом 193 см Шемякін мав об'єм грудної клітки під час вдиху 134 см.
Під час Першої світової війни отримав поранення в ногу. Після лікування оселився у Полтаві разом з дружиною – дресирувальницею тварин Гізелою. Там і жив до смерті 1952-го.
– 2008-го мене запросили на фестиваль силачів у Докучаєвськ на Донеччині, – розповідає Олег Аксентійович. – Гостем заходу був український богатир Дмитро Халаджі. Спеціально для нього попросили привезти гирю Шемякіна. Мусив винаймати вантажівку. На стадіон гирю виносили на металевому ломі четверо спортсменів. Дмитро без розминки розкачав її, закинув на плече й однією рукою чотири рази підняв над головою. Пропонував потім обміняти на дві свої. Я відмовив. Відтоді ніхто її так і не підняв. Я також намагався – максимум на 30 сантиметрів від землі вдалося піднести.
2 
1
Коментарі
1