Отець Михайло Вербицький мріяв покласти на музику всі поезії Тараса Шевченка. 1863 року у львівському журналі "Мета" надрукували чотири вірші поета. Відкривав номер невідомий доти твір "Ще не вмерла Україна". Він сподобався священикові – за настроєм і структурою нагадував польський гімн Jeszcze Polska nie zginȩła. І за тиждень отець Вербицький написав музику до всіх віршів, опублікованих у журналі, – спершу для гітари, а потім для хорового співу.

21 грудня 1864-го "Ще не вмерла Україна" виконали у Львові – в опереті театру "Руська бесіда" за п'єсою Карла Гейнца "Запорожці". Щоправда, текст довелося підлаштувати під зміст спектаклю. Вистава була нудна, до того ж показували її вдруге, і зал заповнився ледь на третину. Рецензент часопису "Слово" згадував: "Мимо щирого усилія головних дійствующих лиць, оповість Гейнца і тим разом не проізвела ефекту. Похвально згадуєм, однак, за хор козаків, которії пісню "Ще не вмерло Запорожжя", співану після музики отця Вербицького в тот вечір по перший раз на сцені, по желанію публіки мусили повторити".

10 березня 1865 року вже оригінальний текст виконували в Перемишлі на концерті-вшануванні Тараса Шевченка. "Ще не вмерла Україна" закривала програму. "Публіка руська, польська і навіть німецька, численно собрана на той вечір, плінялася музикою і пінієм", – писало "Слово".

Згодом з'ясувалося, що вірш належить не Шевченкові, а молодому етнографові Павлові Чубинському з Борисполя під Києвом. Та пісня на музику Вербицького вже пішла поміж люди. Уперше як державний гімн її виконали 22 січня 1918 року – під час проголошення четвертого Універсалу Української Народної Республіки.

×