У всіх західних середньовічних джерелах Галицько-Волинська держава іменується як Королівство Русі – розповідає історик Леонтій Войтович
"Король Данило – князь добрий, хоробрий і мудрий, який створив багато міст і поставив церков, прикрасив їх різнобарвно, і братолюб'ям прославився з братом своїм Васильком. Цей же Данило був другий після Соломона", – написано в Галицько-Волинському літописі про смерть Данила Романовича під 1264 роком. Чи багато вигадок в його "популярній" біографії?
– Перша і найбільша: Данило збудував Львів. Немає жодного джерела, яке це підтвердило би. Водночас 16 джерел однозначно свідчать, що місто заснував його син Лев. Міф створив у ХІХ столітті Микола Карамзін у примітках до своєї "Історії Росії". Потім його повторив Іван Вагилевич (галицький філолог і фольклорист, священик, москвофіл. – "Країна"). Вони мислили поняттями, що кожен тогочасний монарх ставав наступником попереднього. Данило помер 1264 року, а перша згадка про Львів – 1256-го: отже, Лев успадкував це місто від батька. Історик не розумів природи середньовічної феодальної держави. Лев був князем Перемишльським із 1240 року, а з 1245-го – і Белзьким. На їх стику і збудував місто, назвавши своїм іменем. Данило ж заснував Холм, Данилів, Стіжок, Кременець, Угровськ. Зі Львовом його ім'я не пов'язане в жодному історичному джерелі.
Інший стереотип – Данило "Галицький". Це прізвисько придумали галицькі патріоти ХІХ століття. Сумарно в Галичі Данило з 59 років свого правління не пробув і трьох. Навіть в Угорщині він жив довше. Княжий двір, а значить і столиця, були у Володимирі-Волинському та Холмі (нині місто належить до Польщі, Chełm польською. – "Країна"). Отже, насправді його треба називати: король Данило. Бо він прийняв корону від Папи Римського.
Чому Данило не любив Галича?
– Через специфіку тамтешнього боярства. Як і сьогодні, держава не мала коштів, щоб утримувати армію. Вартість озброєння одного кінного воїна у ХІІІ столітті доходила до 120 корів. Воїни були закутими в панцир богатирями, які носили на собі до 30 кілограмів заліза. Їм треба було тренуватися щодня й добре харчуватися. Тому князі роздавали своїм дружинникам-боярам на час служби "кормління", або бенефіції, як їх називали в Західній Європі: території, з яких збирали податки, щоб озброїти себе і своїх зброєносців.
Бояри становили лицарське військо короля Данила. Середньовічні армії були нечисленні. Із 6–7 років треба було займатися з хлопчиком, щоби він став воїном, а потім усе життя підтримувати форму. Вся Європа не змогла б озброїти і утримати 200-тисячне польове військо. Разом із гарнізонами міст і замків та ополченням король Данило не набрав би і 20 тисяч, з яких польового війська – не більше 5 тисяч. Навіть хан Бату завойовував Русь і Європу з 4 тисячами монголів і близько 50–60 тисячами половців та інших кочовиків. Є епізоди в Данила, коли із ним разом були 16 отроків, тобто дружинників. Зі зброєносцями й пажами – це до 50 осіб. Лицар, закутий у броню, – це танк. За ним ідуть двоє-п'ятеро легше озброєних зброєносців і лучників.
На відміну від Волині чи інших частин Русі, де багатство бояр залежало від князів, у Галичі ці землі-кормління переходили у спадок. Тобто ставали вотчинами – феодами в Європі. Тому галицькі бояри були багатші й могутніші, ніж у сусідніх князівствах. Вони хотіли ділити владу з князями. Правителі ж натомість будували унітарну державу з абсолютною владою.
Як виглядала вертикаль влади в часи Данила Романовича?
– Русь була імперією. У ХІІІ столітті вона об'єднувала 11 земель: Київську, Чернігівську, Волинську, Галицьку, Турово-
Пінську, Полоцьку, Новгородську, Смоленську, Суздальську, Рязанську і Переяславську. Князь, який володів Києвом, вважався найстаршим. Кожна земля мала окремого князя, землі ділилися на дрібніші князівства зі своїми князями.
Він очолював усі гілки влади – законодавчу, виконавчу, військову і фіскальну. Кожне маленьке князівство в мініатюрі повторювало велике. Князі хотіли правити одноосібно. Де могли, заміняли бояр чиновниками-міністеріалами, яких набирали зі слуг чи колишніх дружинників. Тіуни, наприклад, управляли містами, селами, переправами. Вірники збирали судові штрафи. Мечники – керували стратою. Ємці – тогочасна поліція. Міністеріали діставали плату й натуральне утримання, як-от вівсом для коней. Хочеш продати той овес – продавай, але тоді ходи пішки.
Міста діставали самоврядування – так зване магдебурзьке право. Там, зокрема, записано: "Не обирайте людей багатих – вони не знають, як живуть прості люди". Керівники міста не отримували плати. Більше того, мали подарувати щось місту зі своїх статків за таку честь. Міську власність не можна було продати – лише здати в оренду.
Які тоді були філософія і мислення у правителів?
– Усі біди, які мають нинішні президенти, – навіть не одна десята тих проблем, з якими стикався Данило. Його життя – це постійна війна. У 1205–1238 роках – за батьківську спадщину, 1241–1245-го – з князем Ростиславом Михайловичем і угорсько-польською коаліцією. А між тим, у 1240–1241-х, до його земель дійшла монгольська навала. У 1254–1260 роках він бореться з монголами. А ще були походи проти ятвягів, участь у війні за австрійську спадщину, дрібні конфлікти й боярські бунти. Він кілька разів втрачав усе і ставав вигнанцем-емігрантом. У битвах обладунки і прапор робили його чи не найвразливішим. Брав участь в атаках і рукопашних боях, отримував рани, кілька разів під ним вбивали коней.
Багато часу Данило провів у небезпечних подорожах. Їздив не тільки в межах своєї держави з кінця в кінець, але і в ставку хана Бату на Волзі, в Угорщину, Чехію, Польщу.
У політиці був прагматиком. Розбудовував міста, бо це означало розвиток торгівлі й ремесел, які наповнювали княжу скарбницю. Так як територія Галицько-Волинської держави була слабо заселена – десь разів у 40–45 менше населення, ніж зараз – король Данило стимулював переселення у свої володіння біженців з інших земель Русі, що опинилися під пануванням монголів. А також німців, поляків, вірменів, караїмів. Приток населення збільшував базу оподаткування.
Князі не відділяли державного скарбу від власного. Потреби правителя були великі: будівництво міст, замків, храмів. Сам двір мусив бути гарний і пишний, щоб демонструвати сусідам і ворогам багатство й могутність країни.
Археологія свідчить, що в Галицько-Волинській державі не припинялося церковне будівництво – на відміну від решти територій Русі, які постраждали від монгольської навали. Використовувалася навіть пальчикова цегла, яка тоді в Європі лише почала застосовуватися. Є сліди візантійських, німецьких майстрів. Тобто у Данила були широкі контакти з рештою Європи.
Що відомо про його родинне життя? Який він був у побуті?
– Становлення Данила як особистості відбувалося під впливом його матері Єфросинії-Анни, доньки візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела. Сам виховувався при угорському дворі. Данило був одружений двічі. Спершу з Анною Мстиславівною, потім – із литовською князівною, ім'я якої невідоме. Зв'язки з європейськими монархами скріплював династичними шлюбами своїх дітей. Син Лев був одружений із донькою угорського короля Бели VI Констанцією, Роман – з австрійською герцогинею Гертрудою Бабенберґ, Шварно – з донькою литовського короля Міндовґа.
Про його жінок джерела не зберегли достатніх відомостей. Гаремів не тримав. Але постійно ризикував життям, тож коли повертався додому, то жив на повну. Тому й мав багато дітей: із першою дружиною – восьмеро, із другою – двоє близнят, вони померли немовлятами.
Які мотиви спонукали Данила коронуватися наприкінці 1253-го чи на початку 1254 року?
– Він хотів добитися сприяння римського престолу в боротьбі з монголами. Бажав звільнити територію всієї Русі з-під панування ординців і об'єднати під своєю владою. Як європейський політик він потребував королівського рангу. До коронації був "істинним герцогом", яких у Європі було чимало. Тепер став одним з небагатьох королів. Наприклад, краківські князі стали польськими королями лише в XIV столітті.
"Світлішим королем Русі" титулував Данила Романовича Папа Римський Інокентій IV, "світлому мужеві Данилові І, королеві русинів" писав 1254 року віце-магістр Тевтонського ордену Бурґард фон Ґорнгаузен. У всіх західних середньовічних джерелах Галицько-Волинська держава відтоді й до 1387 року, коли відійшла до Польщі, іменується не інакше як "Королівство Русі".
Хто був ініціатором коронації – Папа чи Данило?
– Судячи з Галицько-Волинського літопису й латинських джерел – Апостольський престол. Йому це було потрібніше. Стало очевидним, що християнізувати монголів не вдасться – місія ченця-францисканця Плано де Карпіні 1245 року зазнала повного фіаско. Але під час своєї поїздки до Золотої Орди Карпіні виконав ще одне доручення Папи – зав'язав контакти із руськими князями. Зустрівся з Васильком Романовичем, який тоді був Волинським князем, – молодшим братом і васалом Данила, – а потім і з ним самим. Говорили про можливість унії між католицькою та православною церквами й об'єднання Європи в боротьбі проти ординців. Папа кілька разів присилав делегацію для коронування, але князь зволікав. Чекав на смерть Батия, який шанував Данила дуже високо, хоча той був його васалом. Під час його поїздки в Орду 1245 році потрактував як Чингісида, пригостив "чорним молоком" – кумисом. Тож, приймаючи корону від рук Папи, Данило порушував присягу ханові.
Сини Данила теж мали королівський титул?
– Так, він був спадковий. Але титул "король Русі" був небезпечний. У ньому закладені претензії на всю Русь, що тоді була під владою монголів. Навіть коли Королівство Русі звільнилося від їхньої опіки, залишалася загроза повторного вторгнення. Тому королівський титул офіційно мав лише Данилів внук – Юрій Львович: "король Русі, князь Володомирії". Натомість Лев Данилович, який в офіційних документах називав себе "князем Левом, сином короля Данила", спирався на монгольську допомогу, розширюючи свою територію. Та при королівських дворах Європи його трактували як короля.
За Данила столицею Королівства Русі був Холм
"Се була дитина його серця, коло котрої він заходився в розцвіті своїх сил і засобів, і він хотів зробити з нього першорядне місто", – пише про Холм в "Історії України-Руси" Михайло Грушевський. Король Данило Романович заснував його 1238-го на важкодоступній горі біля річки Угорки і багнистих потічків. Літописець під цим роком розповідає про заснування Холма Данилом: "Якось, коли він їздив по полю і діяв лови, то побачив на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: "Як іменується се місце?" І вони сказали: "Холм йому ім'я є". І, уподобавши місце те, надумав він, що поставить на ньому невеликий городок. Він дав обітницю Богу і святому Йоанну Златоусту, що спорудить на честь його церкву".
Данило зробив Холм столицею Королівства Русі. Збудував храм Івана Златоуста – той згорів через кілька років під час навали Батия. Самого ж міста ординці взяти не змогли. У наступні роки споруджено палац, кафедральний Богородичний храм. До міста приваблювали численних біженців з підвладних монголам територій Русі. Запрошували ремісників – зокрема сідлярів, ковалів, майстрів з виготовлення списів і тул для стріл – з німецьких, угорських, польських земель. Данило повернувся сюди 1262-го з вимушеної дворічної еміграції в Угорщині після поразки у війні з ординським полководцем Бурундаєм. Довго й важко хворів. Найімовірніше помер на початку червня 1264 року. Поховали першого короля Русі, як і заповідав, у Богородичній церкві в Холмі. Пізніше тут знайшли спочинок Данилові сини Роман і Шварно, його правнук Михайло, інші члени родини, єпископи.
Від 1270 року столицею Королівства Русі став Львів.
2 
1
Коментарі
1