Соломія КРУШЕЛЬНИЦЬКА 45 років жила і виступала за кордоном
"Я не можу бути довольна з того, що живу на чужому кошті отут. Але що мені, бідній, робити! Не досить боротьби з людьми, то ще й самій з собою треба боротися. В мене така вдача нещаслива, що не терплю нічиєї ласки, – пише оперна співачка 21-річна Соломія Крушельницька 1 квітня 1894-го з італійського міста Мілан до письменника Михайла Павлика (1853–1915) у Коломию на Прикарпатті. – Міс Александер, почувши мій голос і довідавшись, що я не маю за що довго оставатися в Мілані, постановила мене своїм коштом довести до цілі. Я зразу, розуміється, зраділа на таку пропозицію не тому, що знайшлася подібна особа, але просто тому, що я маю якусь вартість у людей".
Соломія закінчила консерваторію у Львові й почала виступати в тамтешньому оперному театрі. Щоб удосконалити спів, їде на навчання до Італії. Батько Амвросій позичає в банку 2 тис. ринських. Таку суму отримував депутат крайового комітету Галичини за шість років роботи.
Більшість батькових грошей іде на квитки. Решта швидко розходиться вже на місці. Соломія двічі просить кошти на освіту в Галицькому сеймі, але їй відмовляють. Місцева влада ображена, бо та припинила виступати у Львові.
У Мілані живе біля матері італійської співачки Джемми Беллінчоні. Знайомі по спільних виступах у Львові. Випадково спів українки чує незнайома англійка й оплачує її навчання.
"Вчера, якраз коли я мала охоту і бажала написати до вас, прийшли англічанки й витягнули мене з хати, зразу на прохід до города, а потім забрали до себе на обід, – пояснює Михайлу Павлику, чого довго не відповідала на його листи. – Тут така мода, що вечором обідається по-панськи. По обіді зійшлося трохи народу з аристократичного світу, та й урядилисьмо імпровізований концерт. Подібні сходини повторяються досить часто. Якби ви були тоді між нами, то б сказали: чисто ідіоти або якісь не з того світа. Не увірите, як за музикою час сходить скоренько".
У Мілан без попередження приїжджає батько Соломії. Налаштований забирати доньку. Захворів брат Володимир, і потрібні гроші на лікування. Соломія тимчасово припиняє навчання й підписує піврічний контракт зі Львівською оперою. По його завершенні повертається в Італію. Із собою бере старшу сестру Олену.
"Я поїхала разом з нею як помічниця по господарській частині, – згадує та. – Старалася полагоджувати всі домашні справи, щоб Соломія повністю могла присвятити себе музиці й співу".
Чутка про появу сильної співачки шириться між італійськими театрами. Соломію запрошують виступати. Відмовляє, бо хоче вчитися. Щодня по 5–6 год. займається музикою й співами. Потім кілька годин – акторською грою. Решту часу читає і вчить мови. Знала їх сім – італійську, іспанську, німецьку, французьку, англійську, польську, російську.
"Як приїду де за пару літ до Львова, то мене публіка тамтешня не впізнає, – пише Павликові. – Витримаю до кінця і переконаю всіх, що й руська душа є здібна обняти хоч би й найвищий вершок в артизмі. Та й тим самим потягну других за собою, щоб не гнили там усе життя. Не знаю, що мені сталося, що попала аж в такий патос. Я вам кажу, що чую в собі страх, багато вогню й енергії".
Виступає в усіх провідних європейських оперних театрах, в Аргентині, Чилі та Єгипті. Повсюди на зустрічах із місцевою знаттю для спілкування вишукує українців. Один із них – Іван Білинський – придворний лікар короля Єгипту. Після виступу в італійському місті Трієст він освідчується, але Соломія відмовляє. Наступного дня Іван запрошує її разом із сестрою до себе на корабель.
– Можемо й мусимо служити своєму народу, щоб він став у коло рівноправних народів світу, – говорить Соломія. – Я – мистецтвом, співом.
– А я можу допомогти хіба що грішми, – каже Білинський.
– А я хіба тим, що берегтиму сестру, допомагатиму їй, – додає Олена.
Між Крушельницькою та Білинським зав'язується листування. Він перераховує гроші її сестрі Осипі Бандрівській та Володимиру Охримовичу, чоловіку Олени. Їх розподіляють між талановитою молоддю Галичини. Ім'я мецената, за його побажанням, не розголошують.
У 36 років Соломія Крушельницька задумується про закінчення оперних виступів. Купує триповерховий будинок в італійському містечку Віареджо – на узбережжі моря. Наймає куховарку, гардеробницю й лакея.
"Тодішнє Віареджо – райський куточок. Містечко простягнулося вздовж моря широкою смугою охайних і привітних будиночків. Їхні власники – впливові люди Європи, Росії та Америки. Соломія одразу знайшла своє місце в тамтешньому знатному оточенні, – згадує в мемуарах письменник Джорджо Папасольї. – Здавалося, вона народилася і сформувалася для нього, або тодішнє Віареджо було створено саме для неї. Висока, вродлива, бездоганно одягнена дама, вона щодня виходила на свої незмінні ранкові прогулянки по набережній".
Виходить заміж за колишнього голову муніципалітету Віареджо, на чотири роки старшого Чезаре Річчоні. Він – адвокат, захищає її права у суді. Доводиться відповідати за неявку на виставу в Палермо під час виверження вулкана Везувій, що на шляху до міста. Пил у повітрі був шкідливий для голосу, тому Соломія не поїхала. Справу виграють.
У подружжя часто гостюють родичі й друзі. Вечорами біля садиби збираються охочі послухати гру й спів Крушельницької.
"Ранок починався з розпитів про мистецькі та громадські справи у Львові, згадок про спільних знайомих. Не раз Соломія сама готувала сніданок, – згадує племінниця Ярослава Музика про гостину у Віареджо 1935 року. – Гордилася своїм яровим розсолом. Він був насправді знаменитий. Далі знову розпити. А там – прогулянка по мальовничій околиці. Тітка зупиняється на своїй улюбленій скалі й несподівано заспівує якусь щемливу й тужливу арію. Увечері прийдуть гості. Соломія фарбує свої посивілі коси. У великій вітальні п'ємо м'яке вино, каву. Соломія не примушує довго себе просити. Співає охоче, натхненно".
Багато пісень виконує для гостей українською. Вони розпитують про народ, звичаї. Письменниця Сибілла Алерамо згадує один такий вечір: "Коли Соломія Крушельницька сідала за фортепіано й починала наспівувати, то здавалося, що з неї спадала маска. Вона вся спалахувала, робилася якоюсь незвичною. В першу чергу тоді, коли співала українських народних пісень. Вони були короткі, але співала їх із радісним пориванням, немов розкидаючи квіти в промінні ранкового сонця. Ми не розуміли слів. З усмішки артистки можна було прочитати, що це були слова якогось сп'яніння, здорового і сильного".
Гостей пригощає власною випічкою – пиріжками, варениками.
Подорожує Європою автомобілем. Водить сама. Цікаві місця знімає фотоапаратом. До кожного звертається його мовою. Багато читає. Добре розуміється на медицині.
Після смерті чоловіка 1938 року Соломія Крушельницька вирішує поїхати на батьківщину. Друзі намагаються стримати. Уряд відмовляє у видачі закордонного паспорта. Проте вона виїжджає. Через війну й травму ноги залишається у Львові до кінця життя. Її будинок у Віареджо постраждає від бомбардувань. Потім його, без відома власниці, продадуть радянські дипломати.
"Порівняно зі своїми уславленими колегами, Соломія Крушельницька виявилася набагато вищою як особистість. Інколи загадковіша, часами ширша, майже завжди складніша та більш цільна – троїста і єдина особистість актриси-співачки-музиканта", –
пише музикознавець Рінальдо Кортопассі в нарисі "Мадам Батерфляй" 1939 року
Чому ляхи щасливіші від українців?
"Чому ж то ляхи щасливіші від українців, і коли Україна буде мати щастя чути й бачити художню перлину русько-української нації? О, як бажано б вас почути!" – пише у листі до Соломії Крушельницької композитор Микола Лисенко 5 березня 1899 року.
Співачка прагне виступати в українських містах Російської імперії, але їй забороняють. Київський губернатор заявляє, що не хоче бачити в місті "галицьку русинку".
Виняток – Одеса. Тут Крушельницька виступає взимку 1896‑1897 років у складі італійської оперної трупи.
"Їхали з Мілана залізницею на Відень – Краків – Львів – Тернопіль, попри нашу хату, але не могли перервати їзди. Батько встиг до поїзда на полустанку перед Тернополем і їхав з нами десяток хвилин, – згадує Олена Охримович, сестра артистки. – До Одеси дісталися під вечір. Перше, що почули: "Ізвощик! Подавай!" На залізничному двірці нас зустріла група з дирекції Одеської опери. Ми заїхали до готелю, побули там кілька днів. Потім прийшли до нас подружжя одеситів-євреїв, що жили близько театру, запросили Соломію і мене на свою квартиру. Там було фортепіано, а одна їхня дочка вивчала музику. Нам було там вигідно. Я господарила. Харчі, порівняно з Італією, були досить дешеві".
Через кілька днів починаються виступи. Одеська публіка звикла до оперних зірок світового рівня і дуже вимоглива. Поганих акторів і співаків можуть засвистати і вимагати замінити. Після першої ж вистави розривають контракт з італійським виконавцем ролі Фауста.
"Артистка показалася справжньою драматичною співачкою з огнем, електризуючим і одушевляючим слухачів, – пише "Новороссийский телеграф". – Гра Крушельницької свідчила про се, що в талановитої артистки сценічні здібності не уступають її визначним голосовим успіхам".
В Одесі Соломія дає 35 виступів. Крім опери, бере участь у благодійних концертах – виконує українські пісні. Знатні городяни запрошують Крушельницьку додому. Влаштовують вечори на її честь. На одному з таких господар дістає "Кобзар" Шевченка і цікавиться у Соломії, чи вона бачила цю книжку. Крушельницька замість відповіді починає декламувати поему "Кавказ".
"Поступи великі я зробила. Всі те кажуть, та й сама я виджу не лиш під взглядом вокальним, але також щодо гри драматичної, – пише до письменника Михайла Павлика. – Представте собі, що зі всіх артисток, що тут разом зі мною виступають, мене ославили за таку, що найліпше грає. По газетах так і розхвалюють за реальну та правдиву, відчуту гру. Я ні при чому і не знаю, чи воно правда, чи ні".
На завершення гастролей на сцені Одеського оперного театру 3 березня 1897 року дають бенефіс Соломії Крушельницької. Виконує партію Дездемони в опері Джузеппе Верді "Отелло".
"Оваціям, які виправила їй зібрана публіка, не було кінця, – написав львівський часопис "Зоря" про завершальний виступ. – При тім дістала артистка хороші подарунки: срібну корону з написом "Талановитій артистці", чудову бранзолєту (браслет. – Країна) із написом "Славній артистці від земляків", срібний ґранований сервіс столовий, альбом із написом "Ідеальній Дездемоні", – не згадуючи про цьвіти та букети. На прощанє провели нашу землячку на дворець желізниці наші земляки українці, росіяни та поляки".
1 
1
Коментарі