Ексклюзиви
Вівторок, 11 липня 2017 22:14

Американці вербували українських націоналістів через Ватикан

"За кордоном немає властивого нам середовища безпосередньої боротьби, немає безпосередньої зустрічі з ворогом, – пише провідник Організації українських націоналістів Степан Бандера у брошурі "Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном", виданій 1948 року. – Але той ворог є і тут, він діє проти нас. Тільки невидний, укритий. І тут треба з ним боротись. Не тільки боротись, а треба знищити його дію, його щупальця, якими він намагається обплутати й задавити українське самостійне життя. Закордонною роботою можна дуже багато помогти визвольній боротьбі і завдавати ворогові удари. Звідси можна йти підмогою боротьбі на рідних землях в різних формах. Звідси треба всім ввійти назад у збройно-політичну боротьбу з ворогом, і до того треба краще підготуватися".

Після поразки Німеччини у Другій світовій війні в американській зоні окупації лишилося понад 2 млн біженців зі Східної Європи. Серед них – щонайменше 200 тис. українців. Масовий потік переселенців викликав інтерес серед служб безпеки Сполучених Штатів Америки.

5 березня 1946 року колишній прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль проголошує Фултонську промову. Починається "холодна війна" між Радянським Союзом і капіталістичними державами. США треба розробити ефективну програму протидії СРСР і його агентам, що пройшли інфільтрацію у перші післявоєнні роки. Брак кадрів змушує західні спецслужби піти на співпрацю з опозиційними до більшовиків емігрантськими колами.

Автор: Дмитро ВЄДЄНЄЄВ, Геннадій БИСТРУХІН. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН і радянських сил спецоперацій. 1945–1980 роки – 2007
  Мирон Матвієйко та працівник Міністерства державної безпеки СРСР налагоджують радіозв’язок із Закордонними частинами Організації українських націоналістів
Мирон Матвієйко та працівник Міністерства державної безпеки СРСР налагоджують радіозв’язок із Закордонними частинами Організації українських націоналістів

Протягом війни американці мали досвід роботи з партизанськими об'єднаннями різних країн і навчилися використовувати їх у власних цілях. Наприклад, із французьким Рухом опору проводили спільні збройні операції, він також надавав оперативну розвідувальну інформацію. Тому в США сподівалися: у випадку раптового воєнного конфлікту з СРСР східноєвропейські народи – в першу чергу українці – розгорнуть воєнні дії в тилу Радянського Союзу.

Ще 1945 року американська розвідка почала збирати інформацію про українське національне підпілля. Першим на співпрацю зі Стратегічною службою – попередницею Центрального розвідувального управління – США іде референт Служби безпеки ОУН Мирон Матвієйко (1914–1984). Він видає окупаційній адміністрації всі бункери та схованки націоналістів у Німеччині – в обмін на гарантію власної безпеки. Завдяки цьому викривають мережу радянських розвідників.

Але союз міг опинитися під загрозою. Командування США знало про кривавий конфлікт ОУН із поляками та звинувачення українців у єврейських погромах. Питання викликала і мотивація керівництва Організації українських націоналістів.

"Вони – винахідливі політичні інтригани та спеціалісти з мистецтва пропаганди, які не соромитимуться використовувати США в своїх цілях, – пише полковник Стратегічної служби Вільям Квінн. – Розвідці необхідно дослідити історію, надійність та мотивацію різних українських мігрантських груп, перш ніж будуть здійснені перші кроки з їх використання у розвідувальних цілях. Крім того, мігрантські групи – зокрема радянські етнічні меншини – є очевидними цілями зовнішнього втручання та маніпуляцій влади СРСР".

Відносини з ОУН будують за двома напрямами. Перший очолює мюнхенський резидент відділу X-2 – відповідав за контррозвідку – Стратегічної служби Болеслав ­Гольцман. Саме до нього з пропозицією співпраці звернувся Матвієйко.

Найдетальнішу інформацію вдається зібрати угорському консультанту американських спецслужб Золту Араді. За його редакцією в жовтні 1946-го виходить звіт стосовно різних об'єднань українських мігрантів у Європі. Пріоритетною він називає співпрацю з ОУН.

Автор: ГДА СБУ
  Кур’єри Закордонного проводу Української головної визвольної ради проходять зимовий вишкіл, імовірно, в Італії, наприкінці 1940 років
Кур’єри Закордонного проводу Української головної визвольної ради проходять зимовий вишкіл, імовірно, в Італії, наприкінці 1940 років

"Ці об'єднання та організації хоча й не гомогенні, але можуть назватися Українським націоналістичним рухом, – пише Араді. – Незалежно від того, діють вони на батьківщині, чи у вигнанні в Європі, чи вони є соціалістами, демократами, монархістами або фашистами, чи то вони мають спільні методи, програму й тактику, або ж втягнуті у міжусобну боротьбу – вони всі прагнуть незалежності України. З вражаючою стійкістю лишаються вірними своїй національній ідеї більш ніж півстоліття. Всі вони спромоглися пережити Другу світову війну, але ніхто з них не полишив своїх мрій, махінацій та інтриг, власних товаришів. Єднає їх тільки ідея незалежності та ненависть до спільних ворогів".

Для виходу на лідерів ОУН Золт Араді використовує свої зв'язки у Ватикані. Його зводять із греко-католицьким священиком Іваном Гріньохом (1907–1994). На початку війни той був капеланом військового батальйону "Нахтігаль", сформованого при Абвері з українських добровольців. Пізніше став другим віце-президентом Української головної визвольної ради – підпільного уряду, створеного з ініціативи ОУН. Займався її закордонним представництвом.

Зустрічаються у Римі. Гріньох бере з собою Юрія Лопатинського і Миколу Лебедя. Перший був зв'язківцем між УГВР за кордоном і повстанцями в Україні. Другий – один із засновників Організації українських націоналістів, вважався формальним міністром закордонних справ. Із трьох чиновників УГВР Араді формує таємну групу "Реферат-33". Вона повинна забезпечувати комунікацію із підпіллям ОУН і УГВР.

"Гріньох, Лебедь і Лопатинський – рішучі здібні чоловіки, але з психологією переслідуваних, – звітує Араді. – Вони здатні пожертвувати власним життям заради своїх цілей. Або вчинити самогубство у будь-який момент, коли хтось може зазіхнути на їхню безпеку. Таким же чином, вони можуть і піти на вбивство, якщо того вимагатиме ситуація. Вони мають майже релігійне поклоніння власній нації і не довіряють нічому чужому: перш за все, польському, потім – російському та німецькому".

Неоднозначною лишається фігура провідника ОУН Степана Бандери. На початку війни він пішов на спів­працю з німцями. Дається взнаки його конфлікт з Андрієм Мельником, наслідком якого став розкол організації. Українські націоналісти вимагають надати своїм лідерам американське громадянство – щоб унеможливити їхню екстрадицію до СРСР. Араді вважає: це може зірвати плани зі співробітництва.

"Одна з причин, через яку наша організація досі не почала повну співпрацю з УГВР – впевненість її лідерів, що ми зрештою зрадимо їх, – пише Араді. – З самого початку вони скаржилися: в американців немає реального інтересу в співпраці, а прокомуністично налаштовані офіцери або чиновники видадуть їх Росії. У цьому впевнені не тільки прихильники Бандери, а й усі консервативні українці. Якщо буде вирішено не використовувати цих людей та їхні організації для розвідки, то кращим рішенням буде заарештувати не тільки Бандеру, але й усіх лідерів, чиї імена нам відомі".

В середині 1946 року Араді та Гольцман розробляють два проекти з використанням українських підпільників. Обидва проходять під кураторством відділу X-2. Проект Араді називається Belladonna. Його мета – збір розвідувальної інформації про радянські війська з використанням контактів різних емігрантських агентур – українців, поляків, угорців, балтійців, грузин. Головним зв'язківцем стає Іван Гріньох.

Гольцман розробляє проект Lynx, пізніше перейменований на Trident – "Тризуб". Він передбачає розкриття радянських розвідників на території Західної Німеччини. Обидві операції спираються на інформацію від агента під позивним Slavko. Ним був Мирон Матвієйко.

Американці ставлять під сумнів правдивість інформації від Матвієйка. Його діяльність і поведінка викликають багато питань. 1950 року його відлучають від розвідувальної роботи "за непридатністю". Через рік Матвієйко виконує завдання вже британської розвідки. В ніч з 14 на 15 травня його закидають з військового літака на територію Тернопільщини. Там здається радянським військам. У пресі публікує каяття щодо свого націоналістичного минулого. Називає колишніх однодумців інструментами капіталістичної розвідки: "Коли український народ покінчив з рештками націоналістичного підпілля, спровокованого в Україні гітлерівцями та їх помічниками, націоналістичні лідери за кордоном, бажаючи показати перед західним світом і українською еміграційною громадськістю наявність нібито "визвольного руху" в Україні проти Радянської влади, почали засилати групи обдурених українців, яким вбивали в голову про визволення українського народу. А насправді всі заслані групи фактично повинні були розбудувати шпигунську сітку для імперіалістичних розвідок".

Це підтвердило здогадки стосовно подвійної роботи Матвієйка. Ще під час навчання в британській спецшколі розвідки він передавав інформацію до радянської агентури.

Автор: mikle1.livejournal.com
  Українські самостійники. Карикатура з радянського журналу ”Перець”, 1950 роки. Малюнок прокоментували уривком із вірша Івана Франка ”Був у нас мужик колись”:  Народовець, прогресист, З кутасом мав шапку – Нині, смирний канцеліст, Лиже старшим лапку.
Українські самостійники. Карикатура з радянського журналу ”Перець”, 1950 роки. Малюнок прокоментували уривком із вірша Івана Франка ”Був у нас мужик колись”: Народовець, прогресист, З кутасом мав шапку – Нині, смирний канцеліст, Лиже старшим лапку.

"Потреба в інформації про стан речей в Росії – одна з найважливіших у часи "холодної війни". Дорога, проте виправдана програма й відповідальність за неї у найвищому ступені показали людську передбачуваність, коли мова заходить про національну безпеку. Самопожертва українських агентів та їхніх американських колег у кінцевому підсумку посприяла неминучому розвалу Радянського Союзу"

Гордон Стюард, шеф місії ЦРУ в Німеччині у 1947–1955 роках

Хрущов жалівся Кеннеді на діяльність "Прологу"

"Біженці не потрібні у мирний час. Але їм нема ціни під час війни. Сполучені Штати матимуть критичну необхідність у тисячах мігрантів, зокрема в пропагандистах, шпигунах, диверсантах і працівниках окупаційних адміністрацій", – перший голова Центрального розвідувального управління США Роскоу Гілленкоттер пише виконавчому секретареві Ради національної безпеки Сідні Соерсу.

ЦРУ створено в листопаді 1947 року. Воно отримує значно більше повноважень, а відповідно й можливостей для проведення таємних операцій. Розвідники пропонують Державному департаменту США ідентифікувати й виокремлювати серед біженців тих, кого можна використати у проведенні розвідувальних операцій. У Німеччині знову звертаються до послуг Золта Араді й Болеслава Гольцмана. Основним контактом залишається закордонне представництво Української головної визвольної ради.

"Лідери УГВР продемонстрували, що не шукають власної вигоди чи прибутку, – вважає Араді. – УГВР лишалася морально і політично беззаперечною й безкомпромісною протягом трьох років співпраці".

Американці вимагають оперативних і широких розвідданих стосовно розгортання та маневрів Червоної армії на західних кордонах СРСР. Надати цю інформацію покликана масштабна програма Apostle – в інших документах Aerodynamic. Українські "апостоли" повинні десантуватися на територію Західної України й стежити за радянськими військами, використовуючи контакти в УПА. У випадку масового просування солдатів до кордонів кур'єри моментально передаватимуть цю інформацію кураторам через спеціальні апарати зв'язку.

26 липня 1949 року Вашингтон дозволяє проведення операції Apostle. Українцям надають тренувальний полігон під Мюнхеном. Там вони навчаються стрибати з парашутом, користуватися радіозв'язком. ЦРУ надає необхідну апаратуру й фінанси. Місцем відправлення слугує секретна база операцій Мюнхена.

У вересні 1949-го літак Військово-повітряних сил США, позбавлений будь-якого маркування, висаджує двох "апостолів" поблизу Львова. Радянські спецслужби викривають розвідників. На їхні пошуки відправляють кілька тисяч солдатів і спецтехніку.

Після низки невдалих операцій програму закривають 1953-го. Того ж року засновано корпорацію "Пролог". Офіційно вона займається видавництвом журналів емігрантів. Неофіційно слугує комунікативним центром між українськими націоналістами й розвідувальними службами США. На діяльність "Прологу" президенту Джону Кеннеді жалівся Микита Хрущов.

Спільні проекти українців і Центрального розвідувального управління тривали майже до розвалу СРСР. Українські націоналісти мали статус одного з найнадійніших союзників США під час холодної війни.

Зараз ви читаєте новину «Американці вербували українських націоналістів через Ватикан». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі