"Я знайшов усіх убивць, яких шукав"

Симон Візенталь полював на нацистів

– Я знайшов усіх убивць, яких шукав. Якщо хтось і залишився, то він тепер занадто старий, щоб його карати. Моя робота завершена. Нехай люди не забувають, що нацисти вбили мільйони. Я з цим не міг миритись, – каже 92-річний Симон Візенталь у жовтні 2001-го працівникам Документаційного центру Асоціації єврейських жертв нацистського режиму у Відні. Збирає документи й особисті речі з кабінету. Центр він заснував пів століття тому для розслідування злочинів проти євреїв та покарання нацистів. Візенталя називали найвидатнішим мисливцем на нацистів.

Народився 31 грудня 1908-го в єврейській сім'ї в містечку Бучач – нині Чортківський район на Тернопільщині. Батько загинув під час Першої світової війни. Мати з двома синами переїхала до Відня та вийшла заміж удруге. 1917-го повернулися в Бучач. Симон закінчив гуманітарну гімназію й подався до Праги вчитися на інженера-архітектора в технічному університеті. Коли вітчим відмовився платити за навчання у вузі, Симон перевівся у Львівську політехніку. Підробляв бригадиром у архітектурно-будівельній фірмі. Вступив у сіоністську студентську організацію "Бар-Гіора". Почав зустрічатися з Цилею Мюллер, далекою родичкою психо­аналітика Зигмунда Фройда. 1936-го побралися.

"У нашу квартиру увірвався німецький солдат. Із собою він притягнув якусь вуличну повію, – писав у автобіографічній книзі "Правосуддя, а не помста" Симон Візенталь про прихід нацистів у Львів 1941 року. – Відчинивши двері шафи, він запропонував дівчині брати все, що забажає. Я та дружина стояли поруч і мовчки за цим спостерігали. Це виявилася одна з характерних рис нацизму – пристрасть до приниження людської гідності".

Подружжя Візенталів відправляють у Янівський концтабір біля Львова. Його в'язні обслуговують ремонтну майстерню Львівської східної залізниці. Симон міняє у польських підпільників карти залізничних вузлів на документи для дружини на ім'я Ірени Ковальської. Вона тікає з табору до Варшави.

 

За три роки німецької окупації у Львові кількість євреїв зменшується зі 170 тис. до 4 тис. Серед загиблих – 89 родичів Симона та Цилі. Перед відступом німці вбивають 149 тис. в'язнів концтабору. Живими залишають 34 особи. Визнають цінними бранцями й під конвоєм відправляють до Німеччини. Серед них – Візенталь.

Потрапляє в концтабір Маутгаузен. 5 травня 1945-го його звільняє 11-та бронетанкова дивізія Третьої армії США. За майже двометрового зросту Симон важить менш як 50 кілограмів. Свій порятунок називає дивом.

Співпрацює з американськими офіцерами як перекладач. Паралельно збирає докази звірств нацистів. Опитує в'язнів, записує імена, прізвища та прізвиська катів, їхні звання, місця народження, особливі прикмети, вік. Створює картотеку для американської секретної служби Counter Intelligence Corps.

Знаходить дружину Цилю у Варшаві, селяться у Відні. За рік у них народжується донька Пауліна. Симон Візенталь продовжує збирати інформацію про злочинців, які не пройшли денацифікації й переховуються. Очолює Єврейський комітет допомоги жертвам війни. Якось друг-ювелір питає, чому Симон не працює за фахом, а полює на нацистів.

– Ми з тобою віримо у потойбічне життя. Коли Господь забере нас на небо і євреї там запитають, чим ми займалися на землі, один скаже, що будував будинки, інший – навчав дітей, ти – шліфував алмази. А я скажу, що завжди пам'ятав про них. Про загиблих під час війни.

1947-го Симон Візенталь із тридцятьма добровольцями відкриває Єврейський центр історичної документації в австрійському Лінці. Готують матеріали для судових процесів над нацистами. Три кімнати їхнього офісу заставлені полицями, на них 9 тис. справ.

Особливою для дослідника стає тека з досьє керівника відділу гестапо оберштурмбанфюрера СС Адольфа Айхмана, який відповідав за знищення євреїв і зник наприкінці війни.

– Айхман убивав мільйони людей, не встаючи з-за письмового стола, – першим розповідає Візенталю про злочинця офіцер Єврейської бригади у складі британської армії Аарон Хотер-Ішай. – Він грав ключову роль у депортації євреїв з усієї Європи до таборів смерті. Він хвалився: "На моєму сумлінні смерть п'яти мільйонів євреїв, і це дарує мені надзвичайне задоволення".

Візенталь співпрацює з журналістом Тув'є Фрідманом, який входить до воєнізованої єврейської організації "Ба-Нокмім". Її члени розшукують і знищують нацистів. Мають єдине фото Айхмана, яке дістали від його колишньої коханки.

Візенталь селиться в орендованій кімнаті неподалік офісу в Лінці. Якось увечері господиня квартири приносить на таці чай. Коли ставить на стіл, помічає серед паперів прізвище нациста.

– Айхман? – питає вона з цікавістю. – Це часом не той генерал СС, який переслідував євреїв? Його батьки живуть у нашому районі, мають магазин.

Візенталь зв'язується з поліцією. Роблять обшук у батьків Айхмана. Ті кажуть, що не знають, де їхній син. Дають контакти Адольфової дружини – Вероніки Лібль-Айхман. Вона з березня 1945-го не живе з чоловіком. За нею стежать і дізнаються, що активно листується з Рікардо Клементом з Аргентини.

Водночас звертається до окружного суду Лінца з проханням визнати чоловіка померлим. Засвідчити смерть Адольфа Айхмана має далекий родич. На прохання Симона Візенталя суд відхиляє заяву Вероніки.

Відомості про оберштурмбанфюрера Візенталь передає ізраїльській спецслужбі "Моссад" та президентові Всесвітнього єврейського конгресу Науму Гольдману. Той призначає премію $10 тис. – $102 тис. на теперішні гроші – за інформацію про місцеперебування Айхмана. Світові видання публікують матеріали про розшук нациста з його фото.

Так у жовтні 1959-го про Айхмана дізнається Лотар Герман з аргентинського містечка Олівос. Його донька Сільвія зустрічається з Ніколасом Айхманом, який хвалився, що батько під час війни збирався знищити всіх євреїв. Лотар Герман звертається до "Моссаду".

Спецслужба проводить операцію із затримки Айхмана. Її називають "Ґарібальді" – за назвою вулиці, де мешкає нацист. Дізнаються, що 1950-го він отримав від Червоного Хреста паспорт на ім'я Рікардо Клемента. Переїхав в Аргентину. Згодом перевіз туди дружину й синів. Ізраїльські шпигуни спостерігають за Айхманом майже два тижні. 11 травня 1960-го керівник "Моссаду" Іссер Харель із сімома спецагентами ловлять нациста.

– Я багато в чому винен. Але до вбивств євреїв не мав жодного стосунку, – виправдовується той. – Я взагалі ніколи нікого не вбивав.

Айхмана літаком доправляють в Ізраїль. Судять у Єрусалимі і вішають вранці 31 травня 1962-го. Перед стратою Айх­ман вигукує: "Хай живе Німеччина! Хай живе Аргентина! Хай живе Австрія! Я повинен був підкорятися законам війни та мого прапора. Я готовий".

Візенталь відкриває Єврейський документаційний центр у Відні. Наступною пріоритетною справою стає пошук офіцера гестапо Карла Зільбербауера, який арештував 14-річну Анну Франк у Амстердамі. Вона два роки переховувалася в окупованому місті й вела щоденник. Її знайшли, і Зільбербауер відправив до концтабору Освенцім.

Нациста ловлять 1963-го. Через відсутність доказів відпускають. Також батько Анни Отто Франк не вважає його винним у загибелі своєї сім'ї. На запитання репортерів, чи читав він щоденник Анни, Зільбербауер зізнався, що купив його, але тільки щоб подивитися, чи він згаданий у ньому.

Єврейський документаційний центр вистежує і затримує дев'ятьох офіцерів СС, які брали участь у знищенні львівських євреїв. У жовтні 1966-го вони постають перед судом у Штутгарті. Отримують довічне чи великі тюремні терміни.

Вистежує Франца Штангля, колишнього коменданта концтабору Треблінка, винного в убивстві 400 тис. людей. У США знаходить Герміну Браунштайнер, яка вбивала дітей у таборах Майданека. Загалом відшуковує майже 1,1 тис. нацистів.

 

Отримує почесне лицарство Британської імперії від королеви Єлизавети II, президентську медаль Свободи від американського президента Білла Клінтона, нагороди австрійського та французького рухів Опору, нагороди Нідерландів та Люксембурга. У США в листопаді 1977-го засновують Міжнародний центр пам'яті Голокосту, захисту прав людини та єврейського народу Симона Візенталя.

Останнім злочинцем, якого Візенталю вдається вистежити і затримати, стає унтерштурмфюрер Юліус Віель. Його засуджують 2001-го за розстріл семи єврейських в'язнів у чеському концтаборі Терезієнштадт 1945 року.

20 вересня 2005-го у своєму домі Симон Візенталь помирає уві сні. Після богослужіння на Центральному цвинтарі Відня його прах везуть до Ізраїлю і ховають у місті Герцлія.

– Я впевнений, що на небесах відбувається велике пожвавлення, – каже рабин Марвін Хієр. – Душі мільйонів убитих під час Голокосту готуються вітати Симона Візенталя – людину, яка постояла за їхню честь і не дозволила світу їх забути.

Винищувачі скинули на реактор 16 бомб

– Ізраїльська розвідка має виконувати роль гаранта безпеки євреїв у всьому світі. Таємна діяльність має ґрунтуватися на сучасній технології, використовувати новітні досягнення в галузі шпигунства, підтримуючи зв'язки з дружніми службами, – виступає 1 квітня 1951-го Реувен Шілоах, перший керівник ізраїльського відомства політичної розвідки та спеціальних завдань "Моссад". Цього дня створили організацію.

За гасло взяли цитату з "Книги приповістей Соломонових". Вистежували і карали ворогів євреїв та Ізраїлю. У їхньому послужному списку – нацистські воєнні злочинці, вбивці, терористичні організації та іранські вчені-ядерники. "Моссад" став однією з найефективніших спецслужб у світі.

Найгучніші операції "Моссаду":

"Гнів Божий", 1972–1992

У вересні 1972-го на Олімпіаді в Мюнхені члени палестинської організації "Чорний вересень" скоїли теракт. Загинули 11 учасників ізраїльської збірної. Країна почала шукати причетних до нападу. За дорученням прем'єр-міністра Ґолди Меїр та міністра оборони Моше Даяна "Моссад" сформував спецгрупу "Заам га-Ель" – "Гнів Божий". Організатора теракту – палестинського перекладача та літератора Абделя Ваїля Зуайтера – застрелили в жовтні 1972-го в Римі. Щоб знищити інших учасників нападу, провели операцію тривалістю 20 років. Убили 13 терористів.

"Кульова блискавка", 1976

27 червня 1976-го бойовики Народного фронту визволення Палестини захопили пасажирський літак компанії Air France, що прямував із Тель-Авіва до Парижа. Переправили його в аеропорт Уганди Ентеббе й вимагали звільнити 53 палестинців із в'язниць різних країн. Погрожували розпочати розстріл заручників, насамперед ізраїльтян. 4 липня близько сотні ізраїльських спецпризначенців пролетіли понад 4 тис. км у режимі повного радіомовчання. Сіли в Ентеббе. Протягом 1 хвилини і 45 секунд взяли аеропорт під контроль. Знищили терористів і звільнили заручників. Під час спецоперації загинув командир групи підполковник Йонатан Нетаньягу, п'ять бійців отримали поранення.

"Мойсей", 1984–1985

1975-го головний рабин Ізраїлю визнав належність ефіопських євреїв – фалаша – до єврейського народу, дозволив їхнє переселення на Близький Схід. Тисячі людей почали йти на північ, до кордону із Суданом. Шлях пролягав через гори й пустелі, загинули близько 4 тис. охочих потрапити до Ізраїлю.

1984 року в Тель-Авіві вирішили вивезти фалашів кораблями через Червоне море. Щоб уникнути конфлікту із Суданом, зробили це таємно. Агенти "Моссаду" відкрили курорт і центр дайвінгу "Аруса" на узбережжі Червоного моря. Суданська влада не підозрювала про його справжнє призначення. Протягом року звідти вивезли до Ізраїлю до 18 тис. ефіопських євреїв.

"Опера", 1981

1975 року Ірак і Франція підписали угоду про співпрацю в галузі атомної енергетики. Це дало Іраку змогу виготовляти ядерні бомби. "Моссад" отримав докладну інформацію про іракський реактор "Осірак" і переконався, що той пов'язаний із розробками зброї. 7 червня 1981-го ізраїльські винищувачі скинули на реактор 16 бомб і знищили все обладнання.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×