У таких-от помаранчевих футлярах нині часто зберігають всілякі гайки та шурупи. Бачив навіть, як один чоловік використовував замість портсигара. Аптечка індивідуальна
АІ-2 – така назва цих футлярів із медикаментами для "оказания само- и взаимопомощи в случае ранений или поражений оружием массового поражения", як написано в інструкції. У бомбосховищах, куточках цивільної оборони на підприємствах і в навчальних закладах, рятувальних і військових спецпідрозділах цих аптечок було не менше, як протигазів.
Ці я знайшов у бомбосховищі покинутого заводу телеграфної апаратури в Черкасах. Серед куп протигазів, нашивок ГО та всілякого вінтажного радянського мотлоху. Зі схеми на кришці видно, що в аптечках не вистачає двох препаратів: промедолу – протибольового засобу, і тарену – його слід було вживати при отруєнні фосфорорганічними отруйними речовинами. Їх в аптечки перестали класти ще в радянські часи. Причина: обидва препарати містять наркотики. Шприци-тюбики з промедолом поставляли окремо в жерстяних коробках – начальникові цивільної оборони особисто, під розписку. З тареном до певного часу було простіше. Підприємствам, де зберігалися аптечки, було наказано знищити всі його запаси. Деякі це зробили, інші – викинули десь
на смітник чи взагалі "забили" й забули.
Отже, тарен не пропав. Мода на нього пішла в сірих 1990-х. Тоді серед утричі старших за мене хлопців кружляло, нібито його клали в аптечку не від отруєнь ФОР, а щоб забити баки солдатові так, аби він, уражений, "на автопілоті" продовжив виконувати бойове завдання. "У випадку, коли вояку, скажімо, відірвало руку, він міг зажити одну таблетку, поправити пілотку
і сміливо кидатися у бій, не відчуваючи жодного дискомфорту", – цитує пояснення одного такого "знавця" тарену Любко Дереш
у своєму романі "Культ".
Хлопці цінували ці футляри з "колесами". Десь добували аптечки й час від часу тареном із них розганяли нудьгу. А потім розказували, що кому привиділося під кайфом. Мабуть, прибріхували, бо в енциклопедії написано: окрім галюцинацій, тарен може викликати провали в пам'яті.
Коментарі