"Це не реформа медицини, а скорочення витрат на охорону здоров'я" - експерт

7

Насамперед маємо виходити з раціональної поведінки і беземоційного прийняття державних рішень. Що це означає? Треба визначити проблему, проаналізувати її, зрозуміти принципи її вирішення, розробити кілька альтернативних варіантів та оцінити їх, обрати найкращий. Оцінити наслідки й ризики. І насамкінець підготувати алгоритм впровадження.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали основні ризики медреформи

Що ж маємо з медичною реформою? Аналіз проблеми, розробка концепції реформування галузі – ця робота була виконана. Водночас у те, що назвали реформою охорони здоров'я, поклали хибне твердження й логіку. Поясню на прикладах.

До чого ми прагнемо? Покращення здоров'я населення, зростання тривалості життя, зменшення смертності. Та ці показники залежать не тільки від системи охорони здоров'я, але й поведінки особи, навколишнього середовища. Тому зводити реформу до тези "гроші ходять за пацієнтом" - це хибний шлях. У логіці людиноцентричної моделі доктрини збалансованого розвитку "Україна 2030" головною цінністю є людина, її життя і здоров'я. Виходить, що найкращий лікар – це той, у якого люди не хворіють, відповідно саме йому треба платити. Це якщо говорити про первинну ланку.

Друге. Час і алгоритм впровадження реформи. Багато хто може пригадати, як у Євросоюзі переходили на єдину валюту - євро. Спершу були подвійні безготівкові розрахунки: і у валюті країни, і в євро. Потім - перейшли на безготівкові розрахунки в євро. А згодом - готівка. Та найголовніше: всі знали, коли це відбудеться, як і що робити. Впадає в око комунікація і робота з населенням, навчання професіоналів у цій сфері.

Що маємо з реформою в медицині: голосуємо 19 жовтня 2017-го, а набирає чинності 1 січня 2018-го. Це порушення щонайменше трьох документів: Конституції, Бюджетного кодексу, законодавства про охорону здоров'я.

Прийняття цього закону дивним чином збігається з бюджетним процесом. Проглядається висновок, що це не реформа охорони здоров'я, а скорочення витрат на галузь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найбільше виграють на першому етапі лікарі, а в підсумку — пацієнти

І останнє, найголовніше – гроші. На реформу охорони здоров'я в Україні Світовий банк 2015 року виділив кредит у понад 214 мільйонів доларів. Чи справді за ці гроші треба було поспіхом і маніпулятивно приймати такий закон? Чи це ефективне й оптимальне витрачання кредиту, який ми повертатимемо. Чи справді за гроші Світового банку ми спромоглися зробити Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я" (про автономізацію закладів охорони здоров'я) і проголосований Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування". По суті обидва зводяться до трансформації фінансових потоків.

Під час розгляду з тексту законопроекту виключили термін "співоплата". Це можна було почути з прямої трансляції. Але правки обговорювали 3 дні. Кінцевий текст прийнятого закону ще ніхто не бачив.

Водночас наявність різних пакетів медичних послуг запроваджує співоплату, навіть якщо цей термін і вилучили. А це порушення Основного закону.

Адже у статті 49 Конституції України йдеться, що "кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реформу неможливо зробити, скоротивши фінансування

Будь-який новий закон треба починати читати з прикінцевих положень. Доволі часто там прихована мета прийняття документа. У прикінцевих положеннях цього закону маємо: Кабінету міністрів доручено впродовж 3 місяців опрацювати питання запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. Тож чекаємо, в який спосіб це зроблять.

Логічно було би спочатку визначити правила гри, впровадити медичне страхування, акумулювати ресурс, а потім переходити до впровадження співоплати за послугу.

Зверніть увагу на структуру доходів населення 2016 року. 36% живе за рахунок соціальної допомоги. Як здійснюватиметься державне медичне страхування для цієї групи осіб? За рахунок кого? Отже, запроваджується легальне збідніння працюючого населення. Працювати легально - у такій парадигмі не вигідно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Медреформа: що чекає українського пацієнта і лікаря

Звернемося до дослідження Світового банку 2010 року. 15 відсотків пацієнтів в Україні не змогли одержати вчасно необхідну медичну допомогу. Переважно - через високі ціни на її надання. Це означає, що 15 відсотків пацієнтів відмовились від лікування через неплатоспроможність. Після 2010 року рівень добробуту населення ще більше знизився, тож можемо очікувати погіршення здоров'я, зростання запущених випадків захворювань, відмову від лікування.

Тут треба пригадати реформу охорони здоров'я у Грузії, хоча наші реформатори і кажуть, що в Україні інакше. Тим не менш у перший рік реформи охорони здоров'я там різко зросла смертність. Власне це одна із причин, за яку цю реформу критикує ВООЗ.

Що ще напружує в гарантованому пакеті медичних послуг? Що він переглядатиметься щороку і регулюватиметься Законом про бюджет. Заклади охорони здоров'я і хворі стануть заручниками бюджетної ночі. Більше того, будь-які поточні зміни до бюджету можуть привести до перегляду гарантованого пакету медичних послуг. Кому цікаво, можете подивитися, скільки впродовж року вносить правок до головного фінансового документа.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стало відомо, скільки мільярдів отримає українська медицина

На жаль, у традиціях української держави не виконувати свої гарантії. Кожен повнолітній громадянин може пригадати, коли по відношенню до нього держава цинічно не виконала своїх зобов'язань. У випадку з медициною внесення змін у державний гарантований пакет медичних послуг може означати банкрутство родин або інші фатальні наслідки. Сюди додайте існуючу в Україні медичну бідність, а також сортування карток на "хворий може лікуватися", "хворий хоче лікуватися".

 

І останнє. Передбачено, що на державний гарантований пакет медичних послуг виділятимуть не менше 5 відсотків ВВП. А скільки витрачатимуть загалом на галузь? А скільки треба? На підставі яких даних розраховані 5 відсотків? Чому не 8 чи 4,5?

Ми не знаємо, скільки в Україні населення. Не відомо, чим воно хворіє, чим може занедужати і скільки грошей треба на покриття критичних витрат в охороні здоров'я.

Ми вже маємо в освіті принцип "гроші ходять за студентом". У медицині "гроші ходять за пацієнтом". А у пенітенціарній службі за ким вони ходитимуть?

Лікар – це не менеджер з продажу. Гарний лікар – у якого пацієнти здорові або дуже швидко одужують. Це означає, що вони приписані до сімейного лікаря, але не часто до нього звертаються.

 

Та як тільки пацієнта направлять до іншого спеціалізованого лікаря, за хворим туди й підуть гроші. Це означає, що у людей виникатимуть труднощі з тим, аби потрапити на другу і третю ланку медичної допомоги - до вузьких спеціалістів.

Мені вислів "гроші ходять за пацієнтом" - категорично не подобається. Думаю, що в основі розробки документів були англомовні джерела, і цей вислів потрапив як "складнощі перекладу".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки українці готові платити за медицину і кому вірять найбільше

Ще одна проблема: лікар повинен мати ресурси для амортизації і закупівлі нового обладнання, підвищення кваліфікації. Зараз це фінансують з ресурсів фармацевтичних компаній, міжнародної допомоги, грантів. Ще рік-два гроші надходитимуть на підтримку реформи, а потім - витрати перекладуть на собівартість послуги.

Я не вважаю, що "лікар" дорівнює "хабар". Якщо подивитися на дохід лікаря, то він може складатися із заробітної плати, вдячності пацієнтів, матеріального стимулювання фармацевтичних компаній (чи інших партнерських організацій), гонорарів за наукову роботу й участь у дослідженнях за міжнародними проектами або проектами фармацевтичних компаній; викладацької діяльності. Та чи кожен лікар має такі можливості?

Але прийнятий документ не унеможливлює отримання хабарів. Лікарі проти реформи тому, що не розуміють, як фінансуватимуть установи через 2 місяці. Якби спочатку мобілізували фінансові ресурси, зробили аудит у галузі і пояснили механізм реалізації, я думаю, що більшість дискусійних питань було би знято.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лікарями мають ставати кращі з кращих, а не трієчники — Супрун

У нас забагато, за оцінками ВООЗ, ліжок у лікарнях, а також завелика тривалість перебування там хворих. Але це питання не тільки до лікарів, але і до технології лікування, інфраструктури, доступу до медичних послуг тощо.

Якщо пацієнтів на всі лікарні не вистачить, то заклади закриють. Будемо спостерігати, як із карти поступово зникнуть невеликі населені пункти.

Ще одна проблема, якої ми не торкнулися, це зміна профілю лікарні. Що робити, коли у закладі недостатньо хворих? Лікарня шукатиме пацієнтів в інших місцях. Тут існує загроза перепрофілювання. Це виклик, до якого готові не всі заклади, і безумовно має бути пояснення.

Ми не хочемо фінансувати ліжка в лікарнях, але з радістю зголошуємося фінансувати кабінети чиновників. В умовах дефіцитності ресурсу треба бути ощадливим щодо створення структур, які не мають цінності для пацієнта. У наших реаліях - це не інакше, як ланка для нової корупційної схеми у сфері закупівлі медичних послуг.

А щодо того, чи вистачить грошей. У сфері охорони здоров'я є гроші державного та місцевого бюджету, фармацевтичних компаній, пацієнтів, міжнародних організацій. Насправді це потужний ресурс.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: #вимагаю_медреформу: у мережі запустили флешмоб

Реформа охорони здоров'я – це найочікуваніша реформа, вона стосується кожного. Вітчизняна система охорони здоров'я має значні неефективні витрати. Якщо скоротити ці витрати, теоретично, держава стане ефективнішою.

Реформа охорони здоров'я на часі. Шкода, що її так впроваджують, що не запрацює належним чином. І потім прийдеться перероблювати.