31-річний Олександр Герасименко з Мукачевого Закарпатської області катається на лижах із п"яти років. Починав на дерев"яних. У 15 батьки подарували пластикові. Каже, що за два десятки років у лижній індустрії з"явилося багато нового. Інші моделі, міцніші матеріали, різні аксесуари.
У Герасименка є три пари лиж. Одні — для катання на схилах. Для змагань має професійні лижі "Фішер". Ще одні — завдовжки 90 см — возить, коли навчає когось кататися. Вони найпростіші.
— Перші лижі мають бути на 10-15 сантиметрів коротші від зросту людини, — пояснює Олександр. — На таких легше вчитися. На довгих одразу розвивається шалена швидкість і новачок не знає, як поводитися. Але люди, які добре катаються, вибирають трохи вищі від свого зросту.
Герасименко пояснює, що в лижах є своя "геометрія" — ширина носка, талії та п"яти. Найкраще поєднання — 100х60х90 мм. На таких легко повертати.
Ботоси — чоботи для катання, що зберігають тепло, треба взувати в магазині й, не соромлячись, походити півгодини.
— Ще краще попросити у продавця взяти їх додому, — радить Сашко, — й походити квартирою. Якщо нога "ляже" — можна купувати. Бо інакше відпочинок буде зіпсовано.
Таке взуття не має тиснути, бо під час катання натрете мозолі. Розмір підбирають так, щоб можна було одягти махровий носок.
— Поверхню лиж потрібно змащувати свічкою або спеціальними мастиками, — веде далі Герасименко. — Від льодової крупи поверхня стає шершавою і псується.
Лижі підбирають за зростом
Олександр змащує свої лижі свічкою раз на два тижні. Після катання протирає ганчіркою, щоб прибрати сніг і воду.
— У гори раджу брати спортивні окуляри для катання та балаклаву — шапку, схожу на панчоху. Вона закриває обличчя та шию. Бо на швидкості шкіра обвітрюється, — пояснює.
Якщо відпочинок триватиме декілька тижнів — обов"язково треба взяти дві пари рукавичок, вважає Герасименко. На бугельному підйомнику рукавиці швидко "витираються".
68-річна киянка Лідія Мєднікова близько 40 років захоплюється гірськими лижами. Щозими їздить із чоловіком кататися до Буковелю або Славського.
— Якщо в Києві лежить сніг, ходимо до Протасового Яру, — розповідає Лідія Леонідівна.— Там завжди чистять покриття й діють знижки для пенсіонерів.
У Протасовому Яру лижі можна взяти напрокат. Старіші — за 50 грн, сучасну модель — за 100 грн. Але Мєднікова приходить кататися зі своїми. У неї пластикові "Фішери", яким вже понад 20 років. Їх виготовляє в Мукачевому українсько-німецьке підприємство. Вони коштували 70 карбованців. Справжні ж німецькі "Фішери" були вдвічі дорожчі. Нині такі коштують 3238 грн.
Нині всі катаються на пластикових. Вони легші від дерев"яних. Їх також потрібно сушити та натирати воском. І хоча б раз за сезон точити бокові канти.
— Лижі підбирають за зростом, — каже продавець столичної крамниці "Екстрімстайл" Станіслав Малюшицький, 25 років. — Хоча останніми роками більше купують маленькі, бо ними легше керувати.
Станіслав радить визначатися, на яких спусках збираєтеся кататися. Початківцям пропонують спорядження для підготовлених трас. Лижі французької фірми "Россіґнол" із кріпленням коштують 1550 грн. Професіонали цікавляться лижами для будь-яких схилів. На них можна спускатися навіть неочищеною трасою. Молодь часто запитує лижі для екстремального катання. Вони відрізняються формою й коштують дорожче.
— Фірма-виробник особливого значення не має, — говорить Станіслав Малюшицький. — Крім "Фішерів", популярні німецькі "Вулкі" та французькі "Россіґнол".
33-річна киянка Світлана Крук придбала для 5-річного сина Андрія санчата. Випав перший сніг, і хлопцеві закортіло покататися з гори. Торік жінка позичала санки у знайомих.
Купувати жінка пішла на стихійний ринок поблизу "Дитячого світу" на Дарниці. Там великий вибір і можна поторгуватися. Найдешевші санчата з металевим полоззям коштують 95 грн. Для зовсім маленьких санки з м"яким сидінням, паском безпеки та довгою металевою ручкою позаду спинки продають по 280.
Раніше були модні дерев"яні санчата. Такі коштують 220 грн. Але продавці кажуть, що для хлопців краще купити металеві. Їх нині роблять із заліза, а не з алюмінію. А дерев"яні потребують делікатного ставлення.
— Для старших дітей є санчата-снігоход, — говорить 32-річний продавець Віктор. — Вони мають три лижі, руль і гальма. Лижі в них пластикові, але корпус металевий. 30 років тому такі санки вважалися "крутими". Їх називали "Чук і Гек".
Дитячий снігохід продають по 290 грн. Віктор каже, що за два тижні продав з десяток таких.
Світлана купила синові простенькі санчата з металевими дужками. Сторгувалася за 90 грн.
Лижники поділяються на касти
Мукачівець Олександр Герасименко розповідає, що лижники поділяються на касти.
— Найзавзятіші, — сміється, — це "скульптурна група". Вони купують дороге спорядження, приїжджають, піднімаються на верхівку гори й... п"ють місцеве вино, але не катаються.
Початківці, або "чайники", вчаться кататися без інструктора. Бо зазвичай не мають на це грошей.
— Виглядає це кумедно, — вважає Сашко. — "Продвинуті чайники" — краще катаються, але в них більше оптимізму, ніж розуму. Вони так захоплюються спуском та відчуттям швидкості, що не контролюють катання. Їдуть із відпочинку з поламаними руками й ногами. Решта — профі, для яких цікава боротьба зі схилом. А ще вони полюбляють спостерігати за чайниками.
2 
35413
Коментарі