Львів"янин Ярослав Рущишин, 39 років, колекціонує старі праски. Він власник швейної фабрики "Троттола", депутат Львівської облради. Колекцію тримає у себе в кабінеті.
— Перші 13 прасок мені подарували на день народження друзі, — Ярослав показує на дерев"яні полиці на всю стіну, на яких стоять великі металеві праски. — Я тоді вже відкрив швейну фабрику. То був символічний подарунок. А колеги по роботі вирішили, що я їх колекціоную. Почали дарувати. Зрештою, я почав їх збирати.
За шість років Рущишин назбирав 55 прасок.
— Більшість із них з XIX–XX століть, — каже. — Оці з чавунною основою і дерев"яною ручкою, яку можна знімати, — найпримітивніші. Їх розігрівали у печі. Жінки мусили десятки разів бігати від кухні до столу. А ось найдавніша праска, — знімає зі стіни гладко обтесану круглу палицю і вузьку дошку із поперечними зарубками. — На качалку жінки намотували білизну, клали її на стіл, а зверху човгали по ній дошкою. Таку праску мій батько пам"ятає.
Ярослав показує праски зі змінними осердями-пластинами, які по черзі нагрівали і вставляли всередину. Так економили час.
— Купив кілька років тому на Вернісажі, — пояснює. — 50 гривень коштували. Тепер вони дорожчі. А це вугільні: усередину закладали жевріюче вугілля.
Хвалиться прасками з чавунним литтям. Каже, що їх робили за Австрії.
— А ось ці я називаю "сталінками", — бере чавунну праску із арматурною ручкою. — Попробуйте, яка важка. Вони виготовлені у 1930-х. Здається, спеціально зроблені так, щоб жінки руки обпікали.
Найбільша гордість Ярослава — праска з Марокко. Він купив її за 5 доларів на базарі. Французький штамп свідчить, що її виготовили в колоніальні часи.
— Кілька років тому я відпочивав на Кіпрі, — розповідає. — З екскурсійною групою заїхали у гірське містечко. У підземному міні-магазинчику побачив чотири старі англійські праски. Як на зло, не взяв із собою грошей. Хотів виміняти на годинника, але продавець відмовився.
3 
1
Коментарі