Відпочинок у Буковелі потьмарює непробивний адміністратор ­клубу "Вода". Це модний комплекс посеред Карпат. Ми гуляємо терито­рією — лунає музика популярного ді-джея, довгоногі красуні в блискучих купальниках роблять селфі на фоні штучного озера.

Донька шепоче, що хоче до туалету. Біжимо на рецепцію. А тут він — непробивний. Питаю, де туалет. Киваю на дитину. Він гиркає: "Нєльзя!" І я зависаю, намагаючись це переварити.

Довго зависати ніколи, бо ­донька смикає за поли. Терміново біжимо за двері. Сканую довкілля. Туалетів на виході нема. Лише зелений газон. До лісу — 800 метрів. Не добіжимо.

— Ну, може, у нього були б проблеми. Ви хоч освіжили їм газон? — жартує колега, якому розповідаю про відпочинок. Кажу, не мали, куди діватися.

У потязі до Києва вхід до туалету перегороджує провідник. Ось уже видніється Івано-Франківськ. Пояснення, що малій на хвилинку, його не переконують. Терміново зістрибую на перон. Дитина під пахвою.

На платформі озираюся.

— Давайте тут. Так, просто на пероні. У туалет не можна, мене оштрафують! — репетує провідник. — А тут не оштрафують.

Як умію, тримаю трирічну дитину ­поміж пероном і колією, майже під потягом. Упріла, ніби його доганяла. Зате жодних проблем у провідника.

×