— Як ваш малюк? Як чоловік? Як справи? — щебече з-за прилавка продавець Таня. Широко всміхається, аж виблискує золотом перший правий у нижній щелепі. Спиняюся, щоб у двох словах поділитися, як справи. Черга з чотирьох покупців тим часом чекає.
Раніше я робила покупки швидше. Але чоловік заприятелював з працівницями, що нарізають сир, шинку й ковбасу. Тепер мушу підтримувати дружбу.
От і зараз кидаю кілька слів про себе, ще два — про доньку й чоловіка, щоб Тетяна нарізала мені свіжої шинки. На автоматі питаю, чи м'ясо хороше.
— У нас все свіженьке! — всміхається Таня.
– 250 цієї, — делікатно тицяю пальцем у запечений бік буженини.
— Е, беріть щось інше, — так само ніжно відказує Таня.
— То, може, оця хороша? — киваю на шинку, що далі від вітрини.
— У нас все хороше! — піднесено запевняє Таня. Але чомусь морщить носа.
— А оце сьогоднішнє? — помічаю шматок у паприці й приправах.
Таня робить паузу і брівки хатинкою, надуває губи. Зрозуміла. Не беру, потираю перенісся.
Тим часом черга роздратовано сопе у потилицю, Таня вже не сміється.
— А оця як? — тицяю навмання.
— Прекрасно! — радісно вигукує Таня. Так, наче я щойно виграла у казино. Вправною рукою швидко відрізає шматок м'ясива. Доки йду до каси, намагаюся здогадатися, чи це справді вдалий вибір, а чи Тані просто набридло мене обслуговувати. Звідси питання — їсти чи ні?
Наступний покупець тим часом цікавиться, коли завезли бочок у зернах гірчиці.
— У нас все свіженьке! — знову щебече Таня.
3 
1
Коментарі