Зранку під під'їздом формується ряд мисочок — надщерблена тарілка, упаковка від сирка, чашка з дитячого сервізу, два судки. Сусіди виносять — хто в пакеті, хто в посудині — рештки своєї трапези. За мить із вентиляційного отвору вигулькує пістрява голова. Кішка Матильда обнюхує мисочки з наїдками: рештками плову, печені, шкурками від сала, хрящами з холодцю. Дістає кігтем найсмачніший шматок, їсть неквапливо.
Тим часом з підвалу вистрибують четверо попелястих кошенят. Тягають одне одного за хвіст, ганяють зім'ятий автобусний талончик. До їжі байдужі.
В обід до дверей під'їзду хтось обурений кріпить оголошення: "Уберите посуду!!! Нужно переступать через ваши завтраки!". До вечора його благополучно зривають. Натомість з'являється ще кілька мисок — із чистою водою.
У суботу на ґанку біля під'їзду розлито білу фарбу. Хлопчина у брудній робі виводить на стіні напис: "Кошек под окнами не кормить". На першому поверсі в нас — страхова контора.
Тож я йду подалі, до гаражів, годувати Рудого. Це старий товстезний кіт, за яким доглядає бабуся з будинку навпроти. Щоранку вона проганяє голубів, пильнує, поки Рудий їсть.
У котячій мисці найчастіше вівсянка, дуже рідко — з кісточками. Нині Рудий матиме свято, бо вчора ми теж святкували. Зібрала для нього обрізки сиру й ковбаси.
Поки розв'язую пакетик, за спиною з'являється бабуся:
— А я вас помню! Картошку с мясом, куриное крылышко вы выносили?
Я вже й не пригадаю. Вона простягає руку і я вручаю пакетик. Бабуся ретельно оглядає його вміст, ворушить губами. Зрештою, виловлює шматочок салямі й відправляє до рота.
Я ніяковію. Вона поспішає з виправданнями:
— Пробую, не слишком ли соленая для него? Ничего, вкусная. Мы такую тоже покупали. В лучшие времена.
Дрижачими руками вона любовно викладає шматочки ковбаси колом на вівсянку. Спостерігає, як Рудий довго обнюхує ковбасні кружальця, як потягується і ліниво чалапає геть. І як я червонію ще дужче.
3 
1
Коментарі
1