Столиків нема

У кав'ярні, де меню пропахло шоколадом, дзвінко сміється офіціантка:

— Вільних столиків нема!

Від дощу на вулиці мене рятують двоє дівчисьок. Згрібши на столику конспекти, звільняють місце під вікном. Миттю займаю локацію. Шукаю очима, хто б позабирав чашки, облямовані відбитками червоних помад. Застигаю, вивчаючи чайну карту.

— Зіс із Оля, — попискує хтось збоку, і я здригаюся. За сусідній столик опускається огрядний лисуватий чоловік у сірому пальті. Оля — блондинка у шкірянці, з гарним декольте і синцями під очима. Писклявий голос належить дамі в бежевому береті.

Офіціантка забирає зі столу табличку з написом про резерв і поправляє у вазі самотню хризантему. Три кави в сусідів з'являються раніше, аніж мій чай.

— Оля — зе бест вумен у нашому агентстві, найкраща наречена, — починає дама.

Чоловічок йорзає на кріслі, яке загрозливо поскрипує. Помітно нервує, час від часу за щось дякує з типовим акцентом. Очевидно, летів з-за океану.

Втираючи лоба носовичком, він питає, яку музику любить Оля. За неї відповідає дама. Чоловічок киває — теж у захваті від "бітлів" і "Скорпіонз".

Поки сьорбаю чай, дізнаюся, що Оля чудово готує сирники і борщ, мріє про будинок біля моря та дім із дітьми й собакою. Розмір грудей у неї — 85С, чи то 38-й американський. Чоловічок знову нервово тягнеться до носовичка, втирає лоба. За мить підписує якісь папери й виходить до вбиральні.

— На п'яту в нас ще один, і можеш бути вільна до завтра, — мовить дама до Олі. Та байдуже розжовує жуйку.

— Мені на завтра цей столик із чотирьох до шести, так само, — киває дама на ажурну скатертину й хризантему, прямуючи до виходу.

— Цей постійно за вами! — дзвінко сміється офіціантка.

×