Ексклюзиви
Вівторок, 06 листопада 2012 15:56
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Набралася села

— Я — Марійка, а ти хто? — щербате маля всміхається до мене з нижньої полиці купе. На порозі розумію, що їхати буде весело.

Хлопці-студенти — теж до Києва. Прудко заплигують на горішні полиці, дістають навушники і втуплюються у планшети. Маля зазирає нагору, пускає очима бісики, як то вміють непосиди. Навіть смикає за кути ковдри, але ті не реагують.

Тож перемикається на мене: намагається поцілити використаним чайним пакетиком у сумку. Стукає іграшковим телефоном по моїх колінах.

Доки Марійчина мати вибачається за залиті соком тіні, витівниця надриває кілька сторінок "Морквяного льоду" і кришить печиво мені на подушку. Увесь час беззубо регоче.

Нема ніякого папи, а є тато в командіровці

— Ну все, прекращай, или будешь наказана, — вривається терпець матері. — Папа ничего тебе не привезет.

— А дідо каже, що в мене нема ніякого папи, а є тато в командіровці, — парирує маля.

Мати полотніє, рвучко смикає дитину за руку, силоміць садовить на постіль. Марійчині очі наповнюються слізьми.

— У нас приличный садик, на Оболони, — за кілька хвилин виправдовується мати, притискаючи заплакану доньку до грудей. — На неделю к бабушке отвезла — и вот, уже набралась села. Теперь будем месяц его выбивать.

— Я не село, — пискає з-під руки заплакана Марійка й ображено бурмоситься.

До самого Києва вона сидить сумирно і більше нікого не смикає.

— Машенька, говори тете до свидания! — ласкаво мовить мати, щойно потяг зупиняється.

— До свіданія, тьотя! — папужкою відповідає маля і махає на прощання.

— Моя ты умница, — втішається мати і веде малу додому, вибивати село.

Зараз ви читаєте новину «Набралася села». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

406

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода