Сивокосі пані вбралися у найкраще. У фойє витає аромат парфумів "Ландыш" із ледь відчутним запахом нафталіну. Ближче до буфету його глушить стійке амбре "Московської" з ноткою свіжого огірка під коньячок. Чоловіки невизначеного віку, звичні до таких закусок, наче гусаки, ви­­тягують шиї, споживаючи бутерброди — натерли затягнуті краватки. У театрі прем'єра.

—?Відстой! — вирішує Масік. Вона тут найгарніша. Куценька сукня а-ля "друга шкіра", блискітки по периметру, примхливо відкопилена губа й мод­на гривка. Може, її звати Оксаною чи Мариною, але подружка — вона теж у схожій "шкірі", кличе її Масіком. "Масік, дай пудру!" — це біля дзеркала. "Масік, звоночєк!" — їм пора заходити до зали.

Масік сідає переді мною. За грою акторів спостерігаю крізь відстовбурчену гривку. Масік активна — коментує діалоги. Світить телефоном під ноги, шукаючи сережку. Їй дзвонить якийсь Саня.

Лучче би ти, Міша, в цирку працював

Прошу тиші, бо вривається терпець. Незворушна Масік радить мені розслабитися. Її подружка плюсується: "Дєйствітєльно!".

Нарешті перестає йорзати і вмикає гру на телефоні. "Піу-піу" — це Масік стріляє по привидах. В антракті вони біжать із зали першими.

На другому акті місця переді мною вільні. Майже 20 хв. спокійно на­со­лоджуюся грою. Масіки повертаються ближче до за­­­­кінчення. Плямкотять шоколадкою, із фольги роблять літачок. Добре, хоч не запускають.

—?Міша лучший! — кричать, коли актори виходять "на біс".

Завзято плещуть у долоні. На них зг­ля­­да­є­ться люд.

Із театру виходимо одночасно. Масіки тримають попідруки молоденького актора Мішу — він грав незначну епізодичну роль. Обганяю їх біля зупинки й чую Масікове: "Спасібо за білети. Лучче би ти, Міша, в цирку працював".

Подружка підтверджує: "Дєйствітєльно!".

×