Ексклюзиви
Понеділок, 27 липня 2015 17:01
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Худий

У дверях вагона метро одразу помічаю той погляд. Худий чоловік у сірій футболці з рюкзаком не спускає з мене очей. Дивиться, як я з візком заходжу у вагон, як ставлю його на гальма біля дверей навпроти. Його губи стиснуті у вузьку риску, щоки воскові й запалі. На руці вицвіле татуювання сонця й літери.

Біля мене двоє хлопців у картатих сорочках, обговорюють дівчат і побачення. У руках в обох по електронній книжці. Але їм не до читання, кпинять з якоїсь Даші. Краєм ока спостерігаю, як худий ковзає по мені поглядом.

На Шулявській до вагона заходять троє жінок у вишиванках, з ними чоловік. У нього гітара в чохлі. Відступаюся з візком, даючи їм місце. Розумію, що худий тепер за два кроки від мене. Через зупинку він просувається ще ближче. Здається, відчуваю його подих у спину.

Поїзд в'їжджає у тунель, балансую, аби не впасти. Чиясь рука підтримує мене за талію, а пальці тим часом спритно ковзають під блузку. Різко розвертаюся й відштовхую руку із татуюванням-сонцем. Худий із рюкзаком вправно ловить мої зап'ястя, аж залишаються сліди від пальців. Сичить: "С-с-сука!" і його губи біліють від злості.

Хлопці поряд залипають у свої екрани, інтенсивно гортають сторінки. Жінки у вишиванках зацікавлено розглядають підлогу вагона і свої босоніжки. Їхній супутник перебирає жовто-сині стрічки на грифі гітари.

Стискаю ручки візка — аби швидше зупинка! Щойно відкриваються двері, вилітаю з вагона.

На платформі весь час озираюся, чи ніхто за мною не йде. Не можу заспокоїтися. Тулюся чолом до холодного мармуру колони. Серце шалено калатає.

Хтось легенько торкає мене за плече. Вишиваний рукав простягає пляшку з водою.

Троє жінок і гітарист винувато переминаються з ноги на ногу:

— Вибачте нас. Ми думали, він ваш чоловік.

Зараз ви читаєте новину «Худий». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода