— Радость моя, Софочка! Ты все хорошеешь и хорошеешь, как я погляжу! — гукає до мене мене кульгавий заїка з одеського Привозу. Він одягнений у добротний піджак, від якого тхне рибою. Наближається і сплескує руками: — Как, не Софочка? Где-то я тебя видел!
Поки я щось лепечу, піджак у рибній лусці нахабно лізе обніматися. Місця для маневрів бракує. Хочеться провалитися крізь землю просто серед рядів, а кульок із креветками пожбурити під прилавок, щоб не заважав утікати. На мене починають звертати увагу люди.
Він поплескує себе по кишені й багатозначно підморгує. І я, наче кролик, швидко дістаю гаманця. 3 гривні й жменя копійок зникають у складках його модного піджака.
— Всегда говори, что снималась в сериале о любви, — шепоче він тим часом. Чомусь уже не заїкається. Паперові гривні виймає і перекладає до іншої кишені, там їх ціла пачка, перехоплена гумкою.
Всегда говори, что снималась в сериале о любви
Чоловік посилає мені повітряний поцілунок і кульгає на інший край Привозу. Шукати, із ким іще пообійматися.
— А ми з вами ніде не стрічалися? — мружиться до мене поверх окулярів начальник одного з районних відділків міліції. Місяць тому він обіцяв мені ексклюзив, аби тільки не випереджала подій і не подавала інформації у газету раніше, аніж їхня обласна прес-служба. А зараз майстерно вдає, наче бачить мене вперше.
Непробивний хитрий погляд поверх окулярів не дає мені жодних шансів на ексклюзив. Його нахабність і самовпевненість когось мені нагадують. От лише піджак у начальника трохи кращий. Із запахом одеколону, а не риби.
Я мовчки збираю речі. Доки пакую диктофон, він ледь посміхається і щось собі пише.
Замість прощатися, я раптом ляскаю себе по лобі:
— Та я ж у серіалі знімалася! Про любов. Приємно, що впізнали!
І його самовпевнена посмішка десь дівається.
5 
1
Коментарі
21