Після робочого дня забігаю в наш невеликий супермаркет. Яблука, огірки, хурма — все у великих ящиках. Із цінниками тут вічні нерозуміння. Апельсини двох сортів — менші й яскравіші, більші й жовтіші. Одні дорожчі, другі — дешевші. Що скільки коштує — як завжди, без допомоги не розібратися. Кличу продавців.
Хлопчина із фірмовим бейджем крутить у руках по апельсину, міркує. Напевне, зараз піде по "старшого". Але ж ні.
— Оце — Єгипет! — видає. — А ось ці, українські, дорожчі.
Мені — недивно, я ж з агровидання. Те, що українські дорожчі, анітрохи не дивує. Напевне, й кисліші. На початку літа так само українські помідори коштували дорожче, аніж турецькі. А якістю значно поступалися.
— Оці українські, так? — уточнюю швидше, аби визначити сорт. Очевидно, бо й шкірка товстіша, і не така яскрава. Фрукти явно виросли в теплиці, сонячний день продовжено штучно. Що там по вітамінах? Узяти єгипетські чи підтримати національного виробника?
— Іменно! — не моргає хлопчина. — Десь на Троєщині вирощують, точніше — у теплицях на Драйзера.
— Короче, Мітя, не мороч людям голову! — обрубує його кремезний чоловік із таким же фірмовим бейджем. Ставить ящик із бананами мені під ноги.
— А банани в нас із Житомира, дєвушка. Яка ви наївна!
І вони обоє, реготнувши, зникають у підсобці. А мені не смішно, я ж із агро. Нещодавно полуницю почали вирощувати в Одесі просто на даху Нового Ринку — в них там бджоли над квітами кружляють, аби запилення були максимально природні, гідропоніка, високі технології, своя атмосфера. Або он на Київщині розводять осетрів, доять захмарної ціни чорну ікру із рибин-альбіносів. Апельсини з Троєщини? Господи, та елементарно.
1 
1
Коментарі