Півстоліття тому "тренерів-зірок" не існувало. Бо тренери були в тіні футболістів і потрапляли в кадр лише на кілька секунд, коли показували лаву запасних. Першим тренером, якого у всій красі я побачив по телевізору, був аргентинець Сесар Луїс Менотті. Він налаштовував національну команду на додатковий час фінального матчу за звання чемпіона світу-1978. Аргентина тоді стала чемпіоном, а обличчя наставника – знаменитим не менше за Кемпеса, Арділеса, Луке, Філлола, Тарантіні й інших гравців того складу.
Після цього Менотті отримав купу пропозицій. І хоча далі вже нічого серйозного не виграв, все одно залишився в історії переможцем. Приблизно таким шляхом конвертації перемоги в дороге ім'я згодом пішли інші тренери – від Ван Ґала до Моуріньйо. І жоден із них не став чудотворцем. Вони були просто кваліфікованими тренерами, яким пощастило опинитися в потрібний час у потрібному місці.
Те саме стосується і Хосепа Ґвардіоли. Із тією "Барселоною", яка зробила знаменитого в минулому футболіста відомим тренером, міг би працювати інший наставник. І він теж став би не менш іменитим. Ґвардіола справді хороший тренер. І не його провина, що той чи інший клуб упевнений, що, запросивши його, стане після цього "Барселоною" 2011 року.
Такої "Барселони" вже не буде. Як і збірної Аргентини-1978, "Аякса"-1995 чи "Динамо"-1975. Будуть інші великі команди. Але очолюватиме їх не Ґвардіола чи ще хтось із нинішніх тренерських топів. Це будуть інші люди, яких теж почнуть вважати чудотворцями
5 
35413
Коментарі