Середа, 04 грудня 2013 17:21

Так москаль посіяв зерна матів, що встидно йти між люди

  Петро ЗЕЛЕНЮХ

83 роки, священик
Народився в селі Калинівка Яворівського району на Львівщині.
Після школи вступив до культосвітнього технікуму у Львові. Через три дні вигнали. ”Хрестився, а вони побачили. Кажуть: яку буду виховувати культуру, якщо молюся? Вдома мене не сварили: вигнали, то вигнали”. Кілька років працював у колгоспі – у городній бригаді.
1953-го, відслуживши чотири роки в Криму в місті Саки, одружився з дівчиною із сусіднього села.
27 вересня 1961 року єпископ Української греко-католицької церкви Йосафат Федорик висвятив на священика. Підпільно служив літургії в своєму селі та в Яворові.
На світовому синоді єпископів УГКЦ, 1991 року в Ватикані, мав аудієнцію з Папою Римським.
Живе в Калинівці. Баба померла у 107 років, мати – у 100.
Має дітей – Степана, Надію, Марію, Петрунелю і всиновленого Сергія. Найстарший Андрій, 
1956 року народження, торік помер. Має 13 внуків і вісім правнуків. Дружив із дисидентом і політиком, головою Народного руху В’ячеславом Чорноволом. Давав шлюб і хрестив дітей його сина Тараса.
Вишиває рушники і фелони. Любить читати історичні книжки.
Приїхав до Києва з групою двома автобусами вшанувати 80-ту річницю Великого Голоду. Вирішив залишитися до кінця Євромайдану
Петро ЗЕЛЕНЮХ 83 роки, священик Народився в селі Калинівка Яворівського району на Львівщині. Після школи вступив до культосвітнього технікуму у Львові. Через три дні вигнали. ”Хрестився, а вони побачили. Кажуть: яку буду виховувати культуру, якщо молюся? Вдома мене не сварили: вигнали, то вигнали”. Кілька років працював у колгоспі – у городній бригаді. 1953-го, відслуживши чотири роки в Криму в місті Саки, одружився з дівчиною із сусіднього села. 27 вересня 1961 року єпископ Української греко-католицької церкви Йосафат Федорик висвятив на священика. Підпільно служив літургії в своєму селі та в Яворові. На світовому синоді єпископів УГКЦ, 1991 року в Ватикані, мав аудієнцію з Папою Римським. Живе в Калинівці. Баба померла у 107 років, мати – у 100. Має дітей – Степана, Надію, Марію, Петрунелю і всиновленого Сергія. Найстарший Андрій, 1956 року народження, торік помер. Має 13 внуків і вісім правнуків. Дружив із дисидентом і політиком, головою Народного руху В’ячеславом Чорноволом. Давав шлюб і хрестив дітей його сина Тараса. Вишиває рушники і фелони. Любить читати історичні книжки. Приїхав до Києва з групою двома автобусами вшанувати 80-ту річницю Великого Голоду. Вирішив залишитися до кінця Євромайдану

Священик Петро Зеленюх купує "беркутівцям" булочки

Із молоддю на Майдані обнімався і скакав, бо кажуть: "Хто не скаче, той москаль". Пам'ятаю 1945–1946 роки, коли така сама молодь брала в руки зброю і захищала рідну землю. На Яворівщині в селі Велике Поле є криївка. Моя знайома Катерина 15-річною в тій криївці була зв'язковою. Розказувала, що їх, трьох дівчат, там злапали і привели до Львова в тюрму на Лонцького. Показували, як священику розпороли живіт. Якась жінка в тюрмі народила дитинку й її запхали йому в живіт. Катерина жива, їй зараз 90 років.

Митного союзу я вже надивився. ­Згадуючи колгоспи, хочу плакати. Людям руки пухли від льону на роботі. Заради чого спину гнули? Щоб корову вигодувати, визимувати для дітей. У 1950-х усіх гнали платити державі "добровільну позику". ­Дітей викрадали, щоб мати викупила. Вимагали з людини 50 карбованців. А де їх узяти, якщо немає нічого, крім масла та яйця? Але мусиш сплатити.

Малого мене раз забули в церкві. Мама дивиться: усі діти є, а мене нема. Відчинили церкву – я заснув на хорах.

Замолоду хотів бути священиком. Але як ним станеш, коли все репресовано, викладачів семінарій арештовували. Наприкінці 1950-х почали повертатися ті, хто вижив у тюрмі. Приїжджали із заслання професори духовних семінарій. Я два роки вчився на священика перед тим, як висвятитися. Зробили це таємно, у Львові в підвалі. Ми мали викинути з голови, яка вулиця і який будинок. Пригадую, там були щури й бочки австрійські з капустою.

Не можна було явно правити богослужіння. Робив це у себе в хаті, в одній кімнатці – щоб не чули ні мама, ні дружина. Таємницю вдавалося тримати два-три місяці. Мама вставала, підглядала – чого я вночі прокидаюся.

Священику розпороли живіт. Якась жінка в тюрмі народила дитинку й її запхали йому в живіт

Служив у Калинівці, потім – у Яворові. Вже мав шестеро дітей, коли КДБ довідалося, що я – священик. Почалися гоніння. Прийшла повістка з'явитися в район у КДБ. Раз син пішов зо мною, ще був школярем. Його запитують: "Тобі не встидно, що маєш такого тата?" А він мене обняв за шию: "У мого тата іменини сьогодні, я його вітаю".

Дітям скрізь була перекрита дорога до навчання. Син був вроджений художник. Поступав у Львові в художнє училище. Але директор мені сказав: "Даремний ваш труд. Тут написано на папці: "отец – униатский поп". Пішли на львівський завод "Кінескоп". Усі діти потім там працювали.

1991 року до Рима їздив. Українська церква вийшла з підпілля, був виклик від Івана Павла ІІ. Я з ним правив Святу літургію українською мовою. Священиків море було, але я один приїхав з України. Решта – з діаспори.

Папа звернувся до священиків, аби не брали пожертв на церкву в мільярдерів. Я сам проти того. То ж злодій дає мільйон, за ним – людські сльози. Я не взяв жодної копійки з парафіян.

Антиміс – це лляна тканина, на якій зображений розп'ятий Ісус Христос. У неї бувають зашиті мощі святих або якась частинка хреста, або одежі мучеників. Я попросив у Папи дати три антиміси. А він: "Сину мій любий, я тобі можу дати хоч три тисячі. Але візьми краще чисту шматиночку, положи в неї грудочку землі з любого місця України, і правте Службу Божу. Ваша Україна вже зрошена кров'ю". Я ці слова згадав, коли перший раз поїхав до Биківні (Биківнянський ліс – під Києвом, найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Наприкінці 1930–1940-х тут відбувалися масові захоронення розстріляних і закатованих органами НКВС. – "Країна"). Папа казав це українською мовою. Я з ним багато розмовляв, бо був у Ватикані два тижні.

Німеччину відвідував разів 30. Щороку їздив із нашим хором. Отам культура – нема валянок, кирзових чобіт, куфайок. Мітингувальники пікетували Верховну Раду – після чаю понакидали паперових стаканчиків. А матюки! Так москаль посіяв зерна тих матів, що встидно йти між люди. У мене в хаті жодного брудного слова ніколи не було. А тепер "бляхи", "бліни" – то страшне.

З дисидентом Іваном Гелем наприкінці 1980-х поїхали в село Старява Мостиського району. Я мав там двох людей висповідати. КДБ весь народ підбурило в селі, і нас страшно побили. Я дістав каменем у праве око. Три роки тому воно почало втрачати зір.

Дисиденти були моїми друзями: Степан Хмара, Михайло Горинь, Ірина Калинець, а найліпший друг – В'ячеслав Чорновіл. Щороку ходжу на Бориспільську трасу, де він загинув.

Увечері коло ялинки тої сміхотворної на Майдані хлопчик в обладунках "Беркута" стояв. Ним аж трясе – так змерз. Їм заборонено з людьми говорити, але сказав мені, що він – із Київської області. Я купив дві булочки, приніс йому. Він скоро сховав у кишеню, щоб не виділи.

Пішов до магазину, дивлюся: два підполковники міліції між прилавками ходять. Узяли пляшку горілки. Думаю: "Будуть грітись, а там дитина замерзає". Питаю: чого так ховаються? Підполковники розгубились і не сказали нічого.

Готовий життя віддати, аби Янукович підписав Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Я – затятий. Люблю, щоб було справедливо.

Зараз ви читаєте новину «Так москаль посіяв зерна матів, що встидно йти між люди». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 910
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути