Роботу почав шукати на третьому курсі університету

— Мріяв про військову кар'єру, розглядав варіант медицини. В мене мати в лікарні працює. Але я не зміг би прожити на 6 тисяч зарплати на такій роботі. Вирішив стати програмістом. Їм усі дороги відкриті — можна працювати віддалено, в офісі або за кордоном. І при цьому добре заробляти. Зі школи був інтерес до комп'ютерів. Але що таке програмування, до кінця не розумів, коли вступав у Чернігівську політехніку, на факультет інформаційних комп'ютерних технологій, — розповідає програміст із Чернігова Юрій Пильник, 25 років.

— На першому курсі було важко, спав по 3–5 годин. Катастрофічно не вистачало базових знань із математики. Це проблема шкільної освіти. Перші три місяці навіть думав кинути навчання. Дізнавався, як перевестися в педагогічний на вчителя математики. В політехнічному викладачі не жаліли, морально тиснули. Це нагадувало армію. Перші місяці всі отримували двійки. На атестації з фізики в жодного студента не було трійки. Потім втягнувся в навчання. За 100-бальною системою мав 53, це порівняно висока оцінка. Після закінчення вузу третина одногрупників справді стала програмістами. В когось не вистачило знань, хтось не захотів або зрозумів, що це не його.

Роботу почав шукати на третьому курсі. На першій співбесіді відмовили, бо недостатньо знав англійську. Треба було працювати в техпідтримці, спілкуватися з клієнтами й вирішувати проблеми. Підтягнув мову — запропонували набагато кращу посаду. Взяли розробником. Це цінується більше за тестування й техпідтримку. Між цими двома співбесідами їздив працювати в Польщу. Хотів побачити Європу, грошей заробити. Влаштувався вантажником на пошту. За два місяці повернувся. Зрозумів, що набагато краще вчитися й зароб­ляти гроші мізками.

Працюю у сфері 3D-моделювання на американську компанію. Програмую на C++. Це основа основ. Продуктивнішої мови, що розв'язує тобі руки з боку програмування, ще не придумали. Закордонні роботодавці платять більше, пропонують кращі умови. Можуть оплачувати спортзали, басейни, кінотеатри, подорожі, надавати медичне страхування для родини працівника, тімбілдинги влаштовувати. Лікарняний дають без довідки, але їх — обмежена кількість.

Робочий день починається приблизно о десятій ранку. Чіткого часу, коли треба прийти, немає — бажано до 12:00. Варто відпрацювати 8 годин. Спершу перевіряю пошту, відповідаю на листи й починаю основну роботу. Виконане фіксую в системі. Щоб було видно, на якому етапі виконання завдання перебуваю. Вказую, скільки часу витратив на це. Часто бувають мітинги, консультації. Серед програмістів багато трудоголіків. Я теж раніше нерідко працював без вихідних. Коли платять такі кошти, думаєш, що треба багато і якісно трудитися. А ще є дедлайни. Якщо не встигаєш, доводиться сидіти і на вихідних, і вночі.

Із професійним зростанням змінювалися рівень складності роботи, її важливості, відповідальність. Від моменту приходу в цю галузь моя зарплата зросла на 700 відсотків. Коли тільки влаштувався — теж задовольняла. Отримував більше, ніж батьки вдвох.

Від початку пандемії роботи додалося. Всі масово почали автоматизовувати бізнес. Умови праці програмістів змінилися, зар­плати зросли. Цьому сприяє і дефіцит кадрів на ринку, не вистачає третини фахівців. Ейчари зацікавлені переманити, колосальні суми пропонують. Тільки б ти пройшов у них співбесіду. Зарплата часто залежить від мови програмування. У джунів цінник приблизно однаковий — 600–700 доларів. У мідлів — від 2,5 тисячі й вище.

В нашому офісі працює п'ять жінок — тестери, ейчари, менеджери, сапорт. Дискримінації немає. Просто бути розробником важко, жінки самі нерідко не хочуть йти на таку посаду. Загалом на фірмі багато розробників у віці за 60 років, добре працюють. Є тестувальниця за 50, вона викладає в моєму університеті. Звідти до нас часто приходять працівники. У Чернігові немає курсів програмістів, тому не можу порівняти якість освіти. Для мене курси гірші, ніж університет. В останньому — муштра, змушують закривати сесії, щоб не вилетіти. Навчання на курсах може бути якісним за умови розвиненої самодисципліни.

Для роботи необхідне знання англійської. З американцями спілкуюся приблизно раз на квартал, складнощів не виникає. Листи клієнтам пишу регулярно, відповідаю на запитання на форумах. До нас прилітає зі Штатів президент компанії, тому почуваємося повноцінною її частиною. Всі офіси діють, як один механізм. Нема такого, що президент сидить десь в Америці й ніхто його не знає. Ми з ним знайомі особисто. Розробники тільки тут працюють. У США їх немає. В нас дешева праця й розумні люди. До ковіду часто влаштовували конференції, де могли зустрітися провідні фахівці з різних офісів. Вони проходили в Чехії, Італії, Німеччині. А зараз усе онлайн.

Люблю свою роботу за те, що не однотипна. Є постійний розвиток. За майже чотири роки побував на різних проєктах. Складно цілими днями сидіти, це справа звички. Також падає зір, рік ношу окуляри. Але найважче — рутинна робота. Шкода тестувальників, які постійно цим займаються. Щодня те саме. Не вистачає спілкування, іноді весь день можеш мовчки просидіти.

35–45 тисяч гривень на рік коштує стаціонарне навчання на контрактній основі за напрямком "Інформаційні технології" в університеті "Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського". Заочна форма – 25–35 тис. грн. В Одеській політехніці рік очного навчання обійдеться в середньому в 16 тис. грн, заочного – 5430

3–5 тисяч гривень на місяць коштують курси з програмування. Навчання триває від одного місяця до двох з половиною років

3,8 тисячі доларів становить середня зар­плата розробника програмного забезпечення в Києві. У Львові – $3500, Одесі – $3300, Дніпрі – $3200, Харкові – $3100, Полтаві – $2400, Житомирі – $2100, Кропивницькому – $1600, за даними опитування спільноти програмістів dou.ua. Кількість ФОПів у IT-сфері за минулий рік зросла майже на 50 тис. Було опубліковано вдвічі більше вакансій, ніж 2020-го. Попит на IT-спеціалістів в Україні збільшується в середньому на третину щороку

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН

×