"В Україні маленькі квартири і довга зима"

2 березня серб Володимир Дішленкович, 28 років, отримав український паспорт. У січні виповнилось п'ять років як він є воротарем у донецькому футбольному клубі "Металург" і, за законом, має право претендувати на громадянство. Тепер футболіст зможе без перешкод грати в кожному матчі. Бо через ліміт на легіонерів Володимир міг опинитися на лаві запасних. В Україні заборонено подвійне громадянство, тому Дішленковичу довелось відмовитися від сербського.

Торік громадянами України стали 40 967 іноземців.

Мухаммад Зайдіє, 39 років, приїхав із Сирії у вересні 1991-го. Закінчив у Києві інститут, одружився, відкрив власну справу. Через 14 років отримав громадянство. Хоче, щоб і його діти тут жили.

Чому ви приїхали саме сюди?

- Родичі вчилися в Радянському Союзі. Розказували, що тут добре розвинений спорт. А я захоплювався футболом. Знав про київське "Динамо". У той час ще діяв договір про освіту між Сирією та СРСР. Тому приїхав до Києва в Інститут фізичного виховання і спорту. З 1991-го по 1996 рік навчався за спеціальністю "олімпійський і професійний спорт", а з 1996-го по 2000-й - в аспірантурі.

Одружився 1996 року, і вирішив залишитися. Моя дружина з Луганщини, вона також вчилася в "інфізі". Маємо двох синів - 13-річного Назара та 6-річного Марата. Імена вибирали універсальні - популярні і в Сирії, і в Україні. Займаюся бізнесом, привожу на продаж стоковий одяг з Європи.

Складно було почати власну справу в Україні?

- Почати не складно, важко втриматися - часто змінюються умови роботи, закони, правила на митницях.

Часто буваєте в Сирії?

- Мінімум раз на рік. Навідую маму, родичів. У мене четверо сестер і троє братів. Але сумую однаково за Україною і Сирією: коли лечу до Дамаска - їду додому, коли повертаюся до Києва - те саме відчуття. А от коли буваю в Європі в справах, знаю чітко, що на чужині. Я син двох матерів - Сирії й України. Одна виростила, друга - сформувала мене як особистість, дала сім'ю. Вірю в майбутнє України, інакше будував би своє життя в іншій країні.

Як ваша родина сприйняла те, що ви залишилися тут?

- Я - старший у родині, тому вони з повагою поставилися до мого рішення. Звичайно, дуже сумують. Але світ зараз, як маленьке село: 3 години літаком - і ти вдома.

Чи складно було отримати українське громадянство?

- Паспорт отримав 2005-го й відчув, що тепер можу більшою мірою захистити свої інтереси, родину.

Яке було перше враження про Україну?

- Зелень. Перший час аж очі різало. У Сирії і на Сході цього не вистачає.

А враження від українців?

- Українці мало відрізняються від сирійців: такі ж відкриті, гостинні. По обличчях перехожих можна зрозуміти все, що відбувається, - і коли добре, і коли погано. 80 відсотків депутатів Верховної Ради у 1990-х розмовляли російською. А зараз, мабуть, не більш як 40. Решта перейшли на українську. Юлія Тимошенко говорила тільки російською. Сьогодні вона не може собі цього дозволити. Змінюється ментальність.

Як вам далося вивчення російської та української?

- Російську почав розуміти за півроку. А українську вчу з молодшим сином, читаємо книжки разом.

- Дитина, правда, поки краще знає за батька, - усміхається 36-річна Ольга, дружина Мухаммада.

- Ще володію англійською, арабською. В інституті читав Достоєвського, Горького, Пушкіна. Зараз, коли якесь слово не знаю, - питаю у дружини.

Ви були на Майдані 2004-го?

- Так, звичайно. Я відчув силу українського народу. Родичі в Сирії  думали, що тут міжнаціональний конфлікт. Доводилося пояснювати, що життя в Україні не зупинилося, підприємства, лікарні працюють. Між нашими країнами товарообіг понад мільярд доларів - більше, ніж між Сирією та іншими арабськими країнами.

Мали проблеми в Україні через те, що ви - сирієць?

- Ні. Я вмію спілкуватися з людьми. Але коли вперше зустрічаєшся з кимось, то певний час усі поводяться обережно. Але чим старшим стаю, тим рідше це трапляється. На одному поверсі з нами живе 84-річна жінка. Вона довго придивлялася до нашої родини. А зараз ми для неї, як діти чи онуки. Купуємо їй продукти, допомагаємо по господарству, приходимо на свята.

Я все частіше зустрічаю українців, які розуміють, що країну можуть будувати не лише корінні жителі. Україна для мене - другий дім. Я до всього звик, усе знаю. Не хотів би жити ні в Америці, ні в Європі. Мені там некомфортно, не можу зрозуміти те суспільство.

А що тут не подобається?

- Бюрократія й корупція. Також дратує реклама алкоголю. Лякають бомжі й безпритульні діти на вулицях. А ще жахом для мене стала перша зима в Україні, було дуже холодно. Але за 18 років звик. У Сирії клімат подібний до кримського - не жарко і не холодно, поряд Середземне море.

Чорнобиль не лякає?

- До радіації звик, як і до холоду.

Чим відрізняється побут у Сирії і в Україні?

- В Україні маленькі квартири, зима довша і доводиться вдягати більше одягу. У Сирії не може бути такого, щоб до тебе за день не прийшов ніхто в гості!

Сумую однаково за Україною і Сирією: коли лечу до Дамаска - їду додому, коли повертаюся до Києва - те саме відчуття

- У Сирії дочки довше залишаються із матір'ю, в Україні в дівчат більше свободи, - продовжує Мухаммад. - Там міцніші родинні зв'язки. Рішення та вчинки матері не обговорюються. Не буває й такого, щоб чоловік не допоміг у разі необхідності навіть незнайомці або не поступився їй місцем.

На українські страви перейшли?

- Люблю борщ, гречку - в Сирії її нема. Для моїх родичів дружина обов'язково готує котлети по-київськи. Усім дуже подобається. Сало не пробував, бо мусульманам свинину не можна їсти.

Як у вашій родині вживаються дві культури?

- Із самого початку ми були толерантні одне до одного, - каже Ольга. - Коли вперше приїхала в Сирію, арабської ще не знала, спілкувалася жестами, трохи англійською. Зараз знаю багато про іслам, читала Коран. Добре розумію арабську. Розмовляти складніше. Але з родичами проблем не виникає, прошу говорити повільніше. А коли треба, щоб нас ніхто не зрозумів, - переходимо з Мухаммадом на російську.

Мене не примушували ні до чого. Я не змінювала ні релігії, ні одягу. Свята відзначаємо і мусульманські, і християнські. Діти вивчають обидві релігії. Коли виростуть самі вирішать, що їм ближче.

Мої родичі сприйняли Мухаммада спочатку насторожено. Але коли батько поспілкувався із ним, то сказав: "Йому можна довіряти".

Сирійські родичі часто приїжджають до України?

- Мама приїжджала, Україна їй сподобалася. Але злякав 16-й поверх, на якому ми живемо, і розмір квартири. У Сирії вони значно більші. Поняття однокімнатної там не існує зовсім.

Де ви бачите майбутнє дітей?

- В Україні. Назар вважає себе українцем. А Марат - ще маленький.

Арабською вони володіють?

- Старший спілкується без труднощів. Із шести щороку на місяць їздить до родичів у Сирію. Коли Назар був зовсім маленький, ми навмисно деякий час жили там, аби він звик до мови, до арабської культури. Уже в Україні ходив на мовні курси, щоб підтягнути граматику й вивчити літературну арабську, бо мова має багато діалектів. Учить англійську.

822 786 людей отримали громадянство України за 1992 - 2009 роки. Припинили громадянство - 48 633 особи

"Чому українці, які виїжджають за кордон, мають відмовлятися від українського громадянства? Тим більше, що країни, куди вони прибувають, цього не вимагають. Кожна людина шукає кращої долі. Потрібно створити їй для того умови - дозволити подвійне громадянство" -

Геннадій МОСКАЛЬ, народний депутат від блоку НУ-НС, колишній голова Держкомітету з питань національностей і міграції

Замість паспорта видали довідку

34-річний Олександр Лапшин має громадянство Ізраїлю, Росії та ґрінкарту США. У травні 2009-го отримав громадянство України - скористався недоліками у відповідному законі.

Народився Олександр на Уралі, в Єкатеринбурзі. 1990 року, коли йому було 13, виїхав із батьками до Ізраїлю. Закінчив коледж, навчався на факультеті менеджменту й управлінні фінансами в місцевому університеті. Відслужив три роки в армії. Жив у США, Болгарії, Британії. 2003-го приїхав працювати в Росію. Здобув у Москві юридичну освіту.

Позаторік улітку повернувся в Ізраїль. Живе в Хайфі. Працює дистанційно редактором російських інтернет-сайтів. Займається юридичною практикою з авторських прав, грає на біржі з цінними паперами. Подорожує - відвідав 76 країн. Завдяки кільком паспортам, візу відкривав лише раз - до Індії.

Олександр має українське коріння. Родина походила з Новограду-Волинського і Львова. Але всі давно перебралися до Канади та США. Доки жив у Москві, Україна була його улюбленим місцем відпочинку на вихідні. Побував у Києві, Одесі, Львові, Івано-Франківську, Житомирі, Дніпропетровську, Ужгороді, Чернівцях.

- Подобається, що Україна поступово рухається до цивілізованості. Люди спокійні, привітні. У містах чисто. Дратують лише чиновники. Головна причина чому вирішив отримати громадянство України - країна може стати частиною Євросоюзу. Економічна ситуація в Болгарії та Румунії не краща за українську, а вони вже там.

Знайомий чиновник запропонував зробити паспорт за дві тисячі доларів. Але я не хочу витрачати таких грошей

При оформленні документів на українське громадянство з Лапшина взяли розписку, що протягом двох років він відмовиться від інших паспортів. У визначений час йому видали не паспорт, а довідку, що отримав громадянство України. Цей документ дозволяє жити і працювати в країні. Але не дає права перетинати її кордони, оскільки не замінює паспорта. При цьому жоден чиновник не зміг пояснити, як громадянин України не може отримати паспорт.

- Знайомий чиновник у Львові запропонував зробити його за 2 тисячі доларів. Але я не хочу витрачати таких грошей марно. Поки що приїжджаю в Україну за російським паспортом.

Олександр Лапшин каже, що таких, як він, багато. Для українців, які фактично мають подвійне громадянство, легше приїжджати на батьківщину як іноземцям, ніж з'ясовувати стосунки з консульствами України.

Українським громадянином не може стати особа, яка:

1. Скоїла злочин проти людства чи чинила геноцид.

2. Засуджена в Україні до позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин - до погашення або зняття судимості.

3. Вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

19 єзидів

стали громадянами України 2009-го. У світі єзидів 1,5 - 2 млн. Переважно живуть вони в Північному Іраку, Сирії, Вірменії, Грузії, Росії. Особливо багато їх у Вірменії, куди вони втекли від турків після того, як підтримали в Першій світовій війні Росію. Сповідують власну релігію "єзидизм".

56-річний Роман Зварич, народний депутат від НУ-НС народився в США в місті Йонкерс штату Нью-Йорк, у сім'ї українських емігрантів. Учився в Мангетенському коледжі та Колумбійському університеті. Після проголошення незалежності 1991-го за власним бажанням переїхав до України. 3 жовтня 1993 року відмовився від громадянства США. А 16 січня 1995-го отримав український паспорт. Кілька разів обирався народним депутатом, 2005-го був міністром юстиції.

- Понад рік я не мав жодного документа. Наприкінці 1994-го тодішня влада дала мені посвідчення "Лицо без гражданства". Не маючи українського громадянства я втрачав можливості будь-куди виїжджати. Надали його після доповіді Олександра Ємця тодішньому президенту Леонідові Кучмі про інцидент у січні 1995 року в Міланському аеропорту: прикордонники не хотіли визнавати посвідчення "Лицо без гражданства", видане мені для поїздки на конференцію, - розповідає Зварич.

×