Четвер, 06 травня 2010 16:35

"Коран єсть? Немає. Візьму Пушкіна"

Четвер, 9.28. Книгарня "Є", Київ, вул. Лисенка, 3

Білявий чоловік у формі охоронця із великими літерами ГЕРМЕС на спині біля стенду з російською класикою серії "Азбука":

- Коран єсть? Та не по роботі, для себе хочу почитати. Сказали, що немає. Візьму Пушкіна. А книга Кучми "Україна - не Росія" є?

Йде з п'ятьма книгами: Пушкін у м'якій зеленій палітурці, "Петлюра" видавництва "Фоліо" та три тоненькі книги серії "Перемоги української зброї" - "Морські війни українських козаків", "Запорожці на Кубані", "Як росіяни Крим поневолили". Платить 65 грн 12 коп.


10.00

Дівчата клеять нові цінники на стосі казок із діснеївськими малюнками:

- У нас переоцінка. Дешевшають дитячі книги. "Попелюшка" раніше коштувала 54 гривні, тепер 35. Дорожчають топові - "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Берестечко" Ліни Костенко. Остання коштує 190 гривень 80 копійок. Найбільше клієнтів у будні, в обідній час. Тоді черги стоять, - розповідає касир Олександра. - У вихідні люди цілеспрямовано за чимось ідуть, із сім'ями. Найбільше купують перед святами.

У приміщенні для працівників табличка, де вказана кількість відвідувачів та продажів за квітень. Найбільше відвідувачів було в суботу, перед Великоднем, - 230.

- Нервова в нас робота, - говорить консультант Інна. - З людьми треба ввічливо, а трапляються всякі. Раз спіонерили книжку. Потім дядя приходить і питає: "А де у вас "Як стати футболістом"?" Кажу, що немає, мабуть, продали. Він: "Ні, це я її вкрав і тепер хочу оплатити". Ні штрих-коду не приніс, нічого.


11.23

Літературознавець Роксана ХАРЧУК, 42 роки, в книгарнях буває нечасто:

- Чоловік працює в книготоргівлі, тому маю все з доставкою додому. А це найкраща книгарня в місті. Більше купують на Петрівці, бо дешевше. Але там можуть і нахамити, й присісти ніде.

Приходить дядя й питає: "А де у вас "Як стати футболістом"?" Кажу, що немає, мабуть, продали. Він: "Ні, це я її вкрав і тепер хочу оплатити"

Гортає "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років":

- Я проти того, що використовують класичні назви. Це заплутує читача. Чула сама: приходить хлопець: "Мне нужна Камасутра". Йому дають "Камасутру" Юрка Покальчука. Каже: "Так здесь же нет картинок". Є такі читачі, які думатимуть, що це "Декамерон" Бокаччо. Хороший менеджерський хід, але трохи підло щодо класичної літератури.

Порадила би "Вишневі ночі" мого батька Бориса Харчука. Щойно вийшла, збираємося робити презентацію. Він помер 1988-го, 19 років нічого не видавали. Але є фільм за цією книгою. Це любовні історії - кохання між зв'язковою УПА Калиною й сталіністом Стрибком, про німецького офіцера та єврейську дівчину, яку він забрав із ґетто. Третю - про пристосуванство митця, батько списав із себе. Добре знав механізм, коли хочеш написати одне, а виходило інше. Але не знаю, чи людям треба зараз ці душевні переживання без швидкої зміни дій?

Приємно вразив недавній роман Степана Процюка "Троянда ритуального болю" про Стефаника. Дуже сильний портрет письменника вийшов. Мав кредо писати про мужиків, а не про інтелігентську голу душу, хоча й перебував у модерній тусовці.

Зараз мало хороших книжок. Ліна Костенко - справді народна письменниця, й на неї працює ім'я. Але "Гіацинтове сонце", включно зі співом Богомолець (Ольга Богомолець - лікар-дерматолог, виступає з піснями на вірші Ліни Костенко. - "Країна"), - це надувательство споживача. Я би не купила за ці шалені гроші (? грн. - "Країна").

Була нещодавно в Тернополі. Середня зарплата по місту - тисяча гривень. Але тільки в центрі 17 книгарень.


12.14

70-річний Андрій Андрійович, колишній викладач математичних дисциплін у вузах, гортає ілюстрований двотомник "Гетьман". Розказує касирці, як в одному з ленінградських музеїв у всіх письменників на стендах був повний родовід, а у Достоєвського - тільки батько й мати. В музеї Федора Михайловича допитувався про маєток і родове прізвище письменника. Грубо відмовили. Потім знайшов, що предки Достоєвського жили на території теперішньої Вінниччини.

Бере до рук подарунковий альбом "Качанівка".

- Красота. Ціна безбожна. До кращих часів. Може, ще уціните. Тупоумноє міщанство зараз тримають на примітиві: що там їла Пугачова, чим Жванецький закусував. У Качанівці збиралася інтелігенція. Люди повинні цікавитися українським, бо є дуже багато табачників. Депутати не можуть українську вивчити. Если Родина требует выучить китайський, то за півроку мусиш і китайську вивчити. Коли в Агатангела Кримського запитали, якими мовами володіє, відповів: "Мені легше сказати, якими мовами я не володію"

- Ви щось конкретне шукаєте? - питає консультант.

- Книжки мене самі знаходять. Якби дали тридцять років назад цю літературу, я б усе тут закупив. Зараз обережний, бо нема куди класти. Щоб купити нову книгу, треба щось викинути. Саме читаю Василя Приходу. Колишній офіцер УНР, відсидів 10 років, емігрував. Це безпосередній учасник, а не вигадки сучасних пияків.

Андрій Андрійович іде з книгою "Мазепа у запитаннях та відповідях" за 12 грн.


12.48

Запитання покупця до консультантів:

- У вас є Тарас Прохасько, назва починається на "Не"?


13.16

Руда кучерява жінка в крислатому капелюсі та значком із двоголовим російським орлом на грудях питає на касі "Гіацинтове сонце" Ліни Костенко. Всі примірники розкуплено.

- Надо иметь мужа-миллионера, чтобы такую книгу выдать. Граф бывший, муж этой, Богомолец. Такая роскошь, позвали лучших художников. Купила уже 10 экземпляров "Берестечка" - на подарки. Почему она не пишет для Украины стихи как гражданский человек? Где ее новая книжка? Не имеет права такой поэт писать себе в шухляду, да еще в такое время - с Юльками-бульками и прочими. Она могла бы быть национальным лидером, а в результате просто старую книгу переиздала. А какую дочь воспитала - хохляцкую нацистку!

У кутку стоїть ящик із написом "1 вересня 2009 року відновили Севастопольське військово-морське училище. Пропонуємо вам долучитися до акції "Подаруй книгу українському гардемаринові!" У коробці з десяток видань: "Крути", "Історія Римської імперії", "Лучшие кроссворды и головоломки" та інші.


15.20

Директор книгарні "Є" Катерина ФЕДОРЕНКО, 52 роки, виходить подивитися, як іде торгівля:

- У нас близько 17 тисяч книжок. Багатьом не подобається, що маємо цінники на подарункових виданнях. Але це вимога податкової. Часто питають твори політиків. Ми поза політикою. Бузину (Олесь Бузина - автор "Тайной истории Украины-Руси" й "Вурдалака Тараса Шевченка". - "Країна") ніколи не будемо продавати. Я категорично проти. У нас є невеличкий зал російськомовних книжок, і там переважно класика. Не будемо поширювати різну белетристику, ми - культурний заклад. Ні Марініну, ні Донцову, хоча це запитують і будуть купувати.

Позаторік отримали на львівському форумі видавців грамоту як найкраща книгарня в Україні. Не знали про це. Дзвонять: "Коли будете за кулісами?" А я - в Києві.

Всі електронні штучки - неживі, це некрофілія. Спілкування в інтернеті збіднює емоції. Стає менше художньо чутливих людей

Усе життя в книжковій торгівлі. Зараз читати немає часу. Ледве встигаю хоча б анотацію проглянути. Останню прочитала "Заповіді 104-річного карпатського мудреця". Здивувало, що її дуже купують. Взяла мамі - там корисні поради.


16.52

32-річна Ірина виймає із сумки "Втечу майстра Пінзеля" Володимира Єшкілева й, знявши паперову обгортку, ставить на полицю "Буккросинг". Тут книжки для безкоштовного обміну. За правилами буккросингу, читач віддає тільки ті видання, які сподобалися. На трьох поличках 98 книг та брошур. Серед них "Гестоз - болезнь адаптации", "Усі готові домашні завдання - 8 клас", "Проект Конституції України - 2009. Перспектива прав людини", культурно-мистецький журнал "Золота доба", "Уроки машинного в'язання", кілька підручників з економіки та інформатики німецькою, журнал "Англия" за 1979 рік, "Вибрані твори" Осипа Маковея. Ірина сьогодні нічого не бере взамін.

- Вдома ніде вже ставити. А часом купиш, прочитаєш, і тобі ця книга більше не треба. Беру прозу. Часто поети, яких ніхто не купує, ставлять сюди свої збірки віршів.


17.05

Серед книжок розставляють освітлювальні пристрої. На столику палітра з гримом. Шеф-редакторові видавництва "Грані-Т" Діані КЛОЧКО фарбують губи. З режисером спілкуються про електронні книги.

- Книжка реагує на світло, око по-різному сприймає відтінки паперу. Електронна так не буде, втрачається тактильність. Книжка - це світ, необхідний людині для гармонізації. Це річ. Усі електронні штучки - неживі, це некрофілія. Спілкування в інтернеті збіднює емоції. Стає менше художньо чутливих людей.


17:57

Професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко дає інтерв'ю двом телеканалам перед презентацією книги "Полювання на "Вальдшнепа" видавництва "Темпора". До видання увійшли документи зі справи Миколи Хвильового та диск із фільмом Ірини Шатохіної і Юрія Шаповала.

Редактор видання Ірина ДАВИДКО працювала з оригіналами матеріалів зі справи Хвильового:

- Набрані на машинці, побували не в одних руках. Там було багато закреслень. Редакторське око найбільше вражала неграмотність не тільки доносів, але й офіційних документів. В одному з них, де за змістом мало бути "інтуїція", чітко прочитується "петунція". Вирішили не правити, це показує інтелект і рівень культури переслідувачів Хвильового.

Тьмяніє світло, й на екрані Юрій Шаповал у під'їзді письменницького будинку в Харкові, найзанедбанішого:

- У ніч із 13 на 14 травня в цій квартирі N9 лежав Микола Хвильовий, омитий і оплаканий жінками. На правій скроні була вата, що прикривала дірку від кулі. А на лівій була ґуля від тієї ж кулі.

Пригинаючись, до Оксани Забужко підбігає жінка з "Музеєм покинутих секретів" і згодом чоловік із "Польовими дослідженнями з українського сексу". Просять підписати. Забужко запрошують до слова:

- Смерть Хвильового була зрежисована ним самим. Він одібрав авторство своєї смерті в системи, яка в нього на очах убивала країну. Це публічна смерть, коли людина стає живим дзвоном на сполох.

Володимир ПАНЧЕНКО проїхав 1030 км шляхами Хвильового, починаючи з Тростянця, де народився письменник.

- В одному селі згадав, що тут жила перша дружина Хвильового. Виявилося, в їхній школі з 1946 року працювала вчителькою його дочка. Моя співрозмовниця сказала, що має її телефон і набере хоч зараз. Я знав - існує недописаний роман Хвильового "Іраїда", але й подумати не міг, що дочка жива. За шість днів уже говорив з Іраїдою. Їй 91 рік, живе в Харкові, не ходить. Але активна: коло ліжка має телефон і радіоточку. По-батькові не Миколаївна, а Дмитрівна. Мати переписала на другого чоловіка, Дмитра Кривича. Може, тому Іраїда й вижила. Під час війни зі зведеною сестрою дійшли й розписалися на рейхстазі "Сестри Кривич з України". Питав, чи знала батька. Мати ізолювала її від Хвильового. Той якось дізнався, що дочка цікавиться музикою і має гарний голос, прислав у подарунок біле піаніно. Мати відправила назад. Батька Іраїда бачила тільки один раз, 13 травня 1933 року. Вона поцілувала його в труні.


20.48

Касир Олександра стомлено дивиться на народного депутата Івана Зайця. Він довго виступав на презентації, перейшовши від Хвильового до Стуса й Чорновола. Під час промови хтось вигукнув крилату фразу Івана Плюща "Депутат Заєць! Не стрибайте по залу!"

На чеку головної каси - 315 проданих за день книг.



Ліна КОСТЕНКО про свою книгу "Берестечко":

- Невже це може бути після того, як паскудно мене видавали? В радянські часи своїх халтурників видавали на гарному папері, все блищало. А мене - спасибочки, на газетному. Звикла до цього. Солідне державне видавництво "Каменяр" у Львові якось видало "Берестечко" без договору. Яке вони мали право дати гроші цьому халтурнику, який видає без мого відома? Він ще поклав гонорар на депонент. За таке піратське видання нехай краще гроші підуть на дитячу лікарню. Треба вчити цих нахабних людей.

"Берестечко" - не про поразку, а про перемогу над поразкою. Це була страшна поразка - після таких вішаються, стріляються. Богдан залишився абсолютно самотній, нікому не потрібний. Його вже в Чигирин не пускали. Кажуть, він три дні й три ночі пив. Велику душу теж стрясає дріж. Але мене вразило, що після страшної поразки й зради Хмельницький оженився. У приниженні не можна жити й перемагати.





Степан ПРОЦЮК, 45 років, про свій роман "Троянда ритуального болю":


- Ця книга - не дослідження, а роман. Спроба психічної біографії Стефаника. Мене цікавить психоаналіз. Але я письменник, а не лікар.

Писав п'ять місяців, щодня. Щойно почав, відчув у кімнаті присутність сторонньої енергії. Вона була доброзичливою й давала мені знак - дозвіл. Не знаю, чи то був Стефаник. Але можливо, це були енергетичні субстанції, пов'язані з його духом. Як і він, багато курив, хоча до того - декілька місяців не палив.

Стефаник був одним із перших екзистенціалістів української літератури. Був письменником-шаманом. Письменництво для нього було пов'язане з певним екстазом, який допомагав бачити більше й далі, але разом із тим перевтомлював психіку. Попереджали: "Не пиши так, бо вмреш".

Товариш, який жив із ним у Кракові, згадує, як Стефаник зранку бігав кімнатою, а потім кілька годин писав. Після цього лягав і кілька годин лежав нерухомо. Це був вихід із екстатичного стану.

У нього було багато різних "я": фанатика, юнака, старця. Це був красивий молодий чоловік у модному одязі, в якого закохувалися жінки. Але всі його історії кохання складалися нещасливо.
Зараз ви читаєте новину «"Коран єсть? Немає. Візьму Пушкіна"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 211
Голосування Навіщо прослуховували прем'єра Гончарука?
  • Коломойський хоче змінити уряд
  • Це спроба відволікти від проблем у "Слузі народу"
  • Прем'єра залякують
  • Молодий кабмін зачепив схеми олігархів
  • Мені байдуже
Переглянути
Погода