Вівторок, 04 грудня 2012 17:58

Ніхто у світі не говорить літературною мовою

 

В українській мові швидкість появи нових слів, зокрема з англійської, набуває вигляду стихійного лиха. Якщо процес не контролювати, за кілька років наша мова втратить автентичність, вважає кандидат філологічних наук 43-річна Людмила Туровська. 2008-го вона стала співукладачем Словника нових слів та значень

Наталія ДЗЮБИШИНА-МЕЛЬНИК, 62 роки, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови ­Києво-­Могилянської академії:

– Українська мова активно рухається до свого кінця. Ще декілька таких правителів, як зараз, і відродити її буде неможливо. Розвиток мови – політичне питання. Як тільки державні мужі заговорять нормальною українською і хоч трішки щипатимуть тих, хто думає інакше, мова почне відроджуватися. ­Зараз же, у незбалансованій мовній ситуації, з політиками, які говорять потворними суржикізмами, а сфери використання мови звужуються, вона помирає. В Аза­рова антилінгвістичні здіб­ності, це правда. Але таких людей дуже мало. Абсолютно чужу мову можна вивчити за три місяці. Російська споріднена з українською, відповідно часу ще менше потрібно. Треба тільки мати мотивацію.

Раніше в академії було, що не почуєш російської, а зараз – не почуєш української. Пояснюю ­студентам, що мову можна опанувати, якщо послуговуєшся нею хоча б в одній сфері життя. А вони після пари одразу на російську переходять. Більше того, тих, хто все-таки опановують українську, потім ламають на робочих місцях. Колега розповідала, що донька працює у приватній фірмі. Начальник відзначив її як успішну. Але додав: єдиний ваш мінус – не говоріть українською, це заважає.

В усному мовленні людина вживає слова, що напохваті. Чула слово "кизил", то так і говоритиме. Насправді, це – російська калька. Українською буде – дерен. Зараз при виборі слова постає проблема двох норм: як правильно і як краще. Водограй чи фонтан, число чи номер, світлина чи фотографія, наклад чи тираж, поступ чи прогрес, соложеник чи плюшка, підсоння чи клімат, будучина чи майбутнє.

У 1930-х українська мова зазнала штучного рихтування у бік збіднення словникового ­фонду та уподібнення до росій­ської. Тоді з обігу безпідставно вилучили декілька тисяч ­україн­ських слів, що не вичерпали своїх ресурсів. А в нас було все своє. ­Брезент був ташею, капюшон – каптуром. ­Робили це у різні способи. 1920-ті ­стали ­золотим десятиліттям – тоді видали 30 словників. Але їх усі ­переробили. Створили спеціальну комісію, що мала усунути ­само­достатність україн­ської мови. Біля кожного слова написали російський відповідник – кальку, яка з часом прижилася. Або ставили примітки, на зразок: "діалектне", "рідко­вживане", ­найсмішніша – "західне". Слово "мишак" на початку минулого століття мало чотири значення: мишачий ­послід, вид трави, масть коня і ­арсен (­миш'як – "Країна"). Що робить радянський словник: викидає три значення, залишає слово із ремаркою – "ботанічне". Таким чином позбуваємося слова з чотирма значеннями.

Тоді ж усунули слова ­церковно-слов'янського походження. ­Залишили тільки конкретно пов'язані з церковними обрядами. Тобто ті, про які наперед знали, що їх не використовуватимуть у побуті. Абстрактні, які свідчать про високий інтелектуальний рівень мови, її стилістичне багатство, які надавали мові піднесеності, знищили.

Постраждала і граматика: усунули кличний відмінок іменників і нав'язали російські норми в географічних назвах. Говоримо Бровари, коли правильно – Броварі, Пирогово – Пирогів тощо. Деякі вже виправили: було Святошино, тепер – Святошин.

Науковець Роман Кісь у книжці "Мова, думка і культурна реальність" дуже ­влучно говорить про те, що для відродження української мови потрібна ревіталізація міста: щоб українська мова зайшла в українське місто. Коли у шкільних підручниках вживають слово насос – то ви туди капар не вставите. Слова зникають, коли застарівають або з'являються нові, яскравіші. Але чим кращий насос за капар? Або скрізь бачимо рекламу: товари в розстрочку. В яку ще розстрочку, якщо правильно – "на виплат". Аби не втрачати російськомовного покупця, вживають ­русизм.

Сьогодні перед нашими школярами ставлять завдання – ­вивчати літературну мову, і це одразу стає бар'єром. Ніхто в світі не говорить літературною мовою. У чеській взагалі ­немає літературного варіанта розмовної. В Італії, якщо вас запросять у гості й ви говоритимете літературною італійською мовою, вам це пробачать тільки, якщо ви іноземець. Від італійця сприймуть за зневагу. Там усі говорять діалектами. У швейцарських школах дітей вчать перекладати літературні ­тексти місцевим діалектом німецької мови. Українських дітей теж треба вчити двом варіантам: літературної й розмовної, ­харак­терної для певної місцевості. ­Діалекти – це живе, невичерпне джерело, літературна мова – штучна. Це конструкт, у природі її немає. Престижність мови залежить від того, як розвинені обидва варіанти.

Зараз ви читаєте новину «Ніхто у світі не говорить літературною мовою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

22

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1082
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода