середа, 28 листопада 2018 13:31

Не всі могли їсти трупи коней, бо дуже смерділо. Хто гидував – помирав

Першими гинули немовлята

У Голодомор батько брав із людей плату за пошиті чоботи чи одяг їжею. Давали хто що мав. Жменю пшона або сушених яблук, дві картоплини чи буряк. За рахунок цього ми вижили. Добре пам'ятаю свою ровесницю, сусідку і подружку Пашу Сусленко. Вона постійно скаржилася, що недоїдає. Я тоді не дуже розуміла її, як так може бути. Якось брати Паші принесли з поля колосків жита. Запарили в казані. Попередили сестру, що багато не можна. Вона не послухалась і з'їла все, коли залишилася вдома сама. Шлунок, видно, не впорався. Паша померла.

По хатах ходили уповноважені й відбирали в людей все продовольство. Дуже важко було тримати курей, свиней чи корів. Їх не було чим годувати.

Тоді став популярним вірш:

Устань, Ленін, — подивися,

До чого ми дожилися!

Ні корови, ні свині,

Тільки Сталін на стіні!

Нема хліба, нема сала,

Реквізиція забрала!

Все забрала, голод буде,

Економте, бідні люди!

Люди масово опухали і вмирали. Немовлята гинули першими. Бачила сусіда Гордія, який вийшов з хати зі згортком під пахвою. Узяв лопату й пішов на вулицю. Мені мати сказала, що то він поніс хоронити свою дитину.

  Ольга ПІДГРУШНЯ, 90 років. Народилася 17 червня 1928-го в селі Вербівка – зараз Городищенський район на Черкащині. Батько був шевцем. Мати доглядала власне господарство, потім пішла у колгосп. Ольга була єдиною дитиною в них. Закінчила середню школу й Черкаський педагогічний інститут. Стала вчителькою фізики й математики у школі в рідному селі. Працювала в ній до виходу на пенсію. 1951-го одружилася з ровесником Василем Підгрушнім із Вербівки. Народили синів Миколу, Олександра й Сергія. Микола вчився у Харківському пожежному училищі. Зараз – на пенсії, живе у Дніпрі. Олександр закінчив вищу пожежну академію в Москві й залишився там жити. Сергій після Полтавського сільгоспінституту поселився в Донецьку. Василь Підгрушній помер 2000 року. Ольга Микитівна має сімох онуків і чотирьох правнуків. Живе сама. Цікавилась історією своєї родини і села. Встановила 60 імен невідомих воїнів радянської армії, які звільняли Вербівку від німців. Відшукала рідних 175 загиблих бійців. Представники 108 сімей приїздили на братську могилу до Вербівку на 9 Травня. Ольга Микитівна щороку цього дня колола кабана і запрошувала їх усіх до себе додому. Влаштовувала на ночівлю. Створила при сільському клубі краєзнавчий музей. Коштом родини видала книжку спогадів ”Праця, що пройшла крізь серце”. Цікавиться народною медициною
Ольга ПІДГРУШНЯ, 90 років. Народилася 17 червня 1928-го в селі Вербівка – зараз Городищенський район на Черкащині. Батько був шевцем. Мати доглядала власне господарство, потім пішла у колгосп. Ольга була єдиною дитиною в них. Закінчила середню школу й Черкаський педагогічний інститут. Стала вчителькою фізики й математики у школі в рідному селі. Працювала в ній до виходу на пенсію. 1951-го одружилася з ровесником Василем Підгрушнім із Вербівки. Народили синів Миколу, Олександра й Сергія. Микола вчився у Харківському пожежному училищі. Зараз – на пенсії, живе у Дніпрі. Олександр закінчив вищу пожежну академію в Москві й залишився там жити. Сергій після Полтавського сільгоспінституту поселився в Донецьку. Василь Підгрушній помер 2000 року. Ольга Микитівна має сімох онуків і чотирьох правнуків. Живе сама. Цікавилась історією своєї родини і села. Встановила 60 імен невідомих воїнів радянської армії, які звільняли Вербівку від німців. Відшукала рідних 175 загиблих бійців. Представники 108 сімей приїздили на братську могилу до Вербівку на 9 Травня. Ольга Микитівна щороку цього дня колола кабана і запрошувала їх усіх до себе додому. Влаштовувала на ночівлю. Створила при сільському клубі краєзнавчий музей. Коштом родини видала книжку спогадів ”Праця, що пройшла крізь серце”. Цікавиться народною медициною

Хто міг пересуватися — ходили на поле. Там раз на день давали якусь баланду. Опухлі лежали й чекали смерті. Один чоловік прив'язав мотузок до себе і перекинув його через задню стінку ліжка. Тягнув за нього і так піднімав себе. За кілька днів такої муки помер.

Люди божеволіли. По селі говорили про Кіндрата Сизоненка, який зарубав сокирою свою дорослу дочку. Потім засунув півторарічного онука в палаючу грубу, а сам кинувся у криницю.

Гапка Гулак із дочкою Марією зарубала 14-літнього сина Івана. Зварили і з'їли його. Потім викрали 6-літню дівчинку в сім'ї Лисенків. Хтось підказав батькам, що бачив, як її заманювали до себе. Лисенки заявили в міліцію. Прийшов міліціонер і оглянув хату Гапки. На горищі знайшов підвішені голови Івана і доньки Лисенків. Міліціонер забрав убивць. Біля Городища застрелив обох у лісі.

Інша мати жила з дітьми — 2 і 3 роки. Щоб врятувати їх від голодної смерті — все віддавала їм. Сама нічого не їла. Якось лягли спати — і мати померла. Через кілька днів сусіди заходять до хати і бачать картину: голодні діточки гризуть мертвої мами. Їх порозбирали і повиходжували.

Частина людей вижили завдяки поїданню трупів здохлих коней. Скотомогильник був біля Матвіївського провалля кілометрів за 2 від села. Бувало, за підводою з дохлою твариною йшли люди з сокирами. Коли тварину скидали на землю, зараз же розрубували і розбирали по домівках. Варили і їли. Але не всі могли, бо дуже смерділо. Хто гидував — помирав.

У одного хлопця не стало батьків. Його ноги почали пухнути. Він ночами ходив на бурякові плантації й вилизував дека, в які вливали мелясу (відходи від переробки цукрових буряків. — Країна). Вона була приманкою для комах-шкідників. Вони сідали й залипали на ній (таким чином захищали посіви. — Країна). Разом із залишками меляси з'їдав комах. Так врятувався від голодної смерті.

Спочатку навколо визбирували все їстівне, а потім бралися за омелу, страхополох і блекоту. Від них боліли животи й починалися розлади психіки. Хліба в селі ніхто не випікав. Були тільки коржики з картопляного лушпиння. До нього додавали півжмені стовченого у ступі ячменю, проса або вівса. Замішували на воді і пекли "репанки". Варений буряк вважався делікатесом. Добре було хоч раз на день приготувати баланду з двох-трьох картоплин — на всю сім'ю. Ми варили юшку із зелених листків буряків, щавлю, лободи, щириці, кропиви. Їсти таке було гидко. Але таким рятувалися.

Пізніше розказували, що голова колгоспу Іван Сизоненко дозволив учителю Антону Рибченку взяти з комори залишки пророслого зерна. Він разом з учнями просушував його і варив юшку. За це голову колгоспу звинуватили у розкраданні і засудили до розстрілу.

Зараз ви читаєте новину «Не всі могли їсти трупи коней, бо дуже смерділо. Хто гидував – помирав». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути