Коли вчителька почула, що спілкуємося між собою рідною, позбавила десерту

В Австралії відроджують мови аборигенів

Австралійський уряд започаткував програму з відродження рідкісних мов. Тим, хто поїде вивчати їх до аборигенів, пропонують стипендії. І спрощену процедуру набуття громадянства для тих, хто складе іспит на відповідність австралійським цінностям і розмовлятиме якоюсь із рідкісних говірок

Вільямс-Тед ГОРСТОН, 59 років, лінгвіст, Канберра:

– Коли в Австралію прибули перші колонізатори, там було від 270 до 300 мов. Це одне з найрозмаїтіших місць на планеті. Зокрема – й лінгвістично. Зараз маємо носіїв 90 мов і лише 60 із них – в активному вжитку.

Корінні мови винищили, такою була політика держави. Уряд мав завдання – єдиною мовою повинна бути англійська. Так і сталося. При цьому маленькі мови і так гинуть під тиском сильніших, а тут цей процес прискорювався. Зараз менше як 10 відсотків австралійців говорять мовами аборигенів.

Уряд кілька разів намагався реанімувати ситуацію. Хотіли зберегти місцевий діалект англійської. Крутили рекламні ролики на телебаченні "Врятуй наш сленг". У школах і садках дітям багато що викладають австралійською англійською. Але молодь дедалі більше послуговується американською.

Була ідея максимально залучати місцеві слова чи правила і виробити щось на зразок штучної мови. Цей задум провалився. Мови надто несхожі одна на одну, щоб виокремити закономірності.

Основне завдання – переконати корінне населення розмовляти в побуті своїми мовами. Ще два покоління тому це було простіше зробити. А зараз треба докладати величезних зусиль.

 

Росс АВАНЕ, 61 рік, професор лінгвістики, Мельбурн:

– Університет Монаша пропонує хороші умови і стипендії для тих, хто вивчає мови, що вимирають. Але за рік маєш продемонструвати результати – укладений словник основної лексики, активні мовні курси принаймні з десятком слухачів, переклад якогось літературного твору тією мовою.

2018-го отримали заявку на навчання від 27-річної жінки. Казала, що говорить мовою, носіїв якої більше немає. Надала документи про своє походження. Просила університетську стипендію і місце в гуртожитку, щоб укласти словник. Ми були щасливі. Через півроку наш професор зна­йшов ще двох людей в одному з віддалених поселень. Англійською майже не говорять. Приїжджати у місто не захотіли. Одному чоловікові було 93, другому – 87. Студентка заявила, що маємо з повагою ставитися до їхнього вибору. Їхати до них також відмовилася. Сказала, що це неетично. Але чоловіки погодилися записати на камеру розмови. Маємо понад 200 годин записів. Тоді з'ясували, що жінка укладала словник вигаданої мови.

Лінда МЕЄСКІ, 63 роки, вчителька, Гобарт:

– 5-річними нас із сестрою забрали до школи. Мама розповідала, що її примусили віддати дітей. Голова поселення казав, що сім'ю оштрафують, якщо доньки не отримуватимуть освіту.

Ми розмовляли мовою авабакал. А у школі можна було говорити тільки англійською. Навіть на перерві та прогулянці після уроків. Коли вчителька почула, що спілкуємося між собою рідною, нас покарали – позбавили десерту й дали додаткове домашнє завдання з англійської.

За три роки мову ми забули. У перший рік канікули не проводили вдома. Школа забезпечувала відпочинок. До мами нас привезли на три дні. Вона згадує, що тоді ще трохи пам'ятали, як говорити по-нашому. А вже наступні канікули з нами всі були змушені говорити англійською.

Старші брати ховалися від вчительок і говорили авабакалом. Не хотіли забувати рідну мову. Зараз користуються англійською у повсякденному житті, але вільно говорять авабакалом. Вчили його власних дітей. Їхні онуки теж говорять. Моя донька знає слів 50. Онучка – жодного.

Зараз у поселенні є школа. Діти вчать час­тину предметів авабакалом. Термінологію дублюють англійською.

Грегорі АВСАЛІЯ, 68 років, лікар, Порт Августа:

– Я носій мови мірівунг. У школі в туалеті записував думки латинкою та мірівунг, щоб не забути. У нас був хороший священик. Пояснював, що англійську нам і так доведеться опанувати. Намагався проповідувати нашою. А наступний отець дотримувався інших поглядів. Хотів, щоб дітей починали вчити англійської якомога раніше. В університеті ще двоє хлопців знали нашу мову. Робили з ними мовний клуб.

Учив своїх дітей традицій. Обоє мають вищу освіту та успішні в житті. Важливо мати свою ідентичність. У спільнотах, де говорять не лише англійською, а й корінною мовою, менший рівень злочинності, алкогольної залежності. Більше молоді отримують освіту. Це важливо, бо наші громади мають величезні проблеми через бідність, неосвіченість і залежності.

Два роки тому почали викладати мірівунг у кількох початкових школах і садках. Туди ходять діти не лише з нашої громади. Батьки погодилися на експеримент. Зараз малюки пристойно говорять. Проводимо свята, розповідаємо про традиції. Мова є стрижнем будь-якої ідентичності. Хоч скільки готуй традиційні страви, без мови це – просто дивний набір продуктів.

Мірівунг знають зараз трохи більше як 300 людей. Гуугу їмітхірр знають майже 800 осіб. Їх можна відродити. Мови, де 50 і менше носіїв, помруть.

21 людина знає мову пертам. Усі – старші за 70 років. У мови валібуру залишилося два носії

×