"Як прорве, не дай Бог, труби – люди заживо в окропі зваряться"

Україна вісім років живе у стані неоголошеної війни з Росією. Околиці Донецька й Луганська лежать у руїнах. На початку вторгнення люди були змушені ховатися в підвалах від обстрілів окупантів. Кінець 2021 року ми прожили в тривозі через можливий повномасштабний наступ ворога. Європейські газети публікували навіть карти наступу, де вказували, що агресор може дійти до Києва.

Українська армія сильна, й такий розвиток подій малоймовірний, проте це не скасовує необхідності бути готовим до будь-якої ситуації. Як потрібно діяти під час ворожої атаки, де ховатися, які є види укриттів, що має бути в "тривожному наплічнику", що радять психологи, чи вистачить усім місця у сховищах – про це читайте в темі номера

Більшість киян не знають, де бомбосховища

Понад 5,5 тисячі захисних споруд і сховищ налічують у Києві. Одночасно туди можуть вміститися 2,8 мільйона людей. Проте майже 900 укриттів не придатні для використання – затоплені, захаращені, з неробочою фільтраційною повітряною установкою чи без генераторів струму. Інформація про адреси сховищ є на офіційному порталі столиці.

29 грудня в Києві мали тестувати централізовану систему оповіщення населення і вмикати електричні сирени для передавання сигналу цивільного захисту "Увага всім". Проте скасували через неузгодженість питання з усіма службами. Кореспонденти журналу "Країна" запитали киян, чи ті знають, де розташовані укриття, як поводитися в разі небезпеки та ввімкнення сирени, чи мають напоготові рятівні валізи

 

– Уперше чую, що в случаї бєдствія можна сховатись у школі. Думаю, туди буде вхід приближеним – учителям і їхнім родинам. Сумніваюся, що зможе любий туди прибігти. Я ж не знаю, де лежать ключі від того підвалу. А живу в цьому районі 10 років, – каже шатенка в синьому береті та з маскою на обличчі. Називатися не хоче.

У підвалі школи №232 Оболонського району Києва на вул. Йорданській, 4-г, облаштоване сховище. Проте на споруді не видно позначки, що тут є укриття. Але відповідна інформація нанесена на інтерактивній карті столиці.

Людям варто завчасно вивчити інтернет-карту бомбосховищ, знати їх розташування. А також скласти тривожний наплічник із документами, грошима, ліками та водою.

– Коли буде якась надзвичайна ситуація, почнеться хаос. Бо в нас народ неорганізований. Знайома живе в Німеччині, то там усе прораховують наперед, – говорить 30-річний чоловік у чорному костюмі з червоною краваткою та вкороченими штанами. – Я для себе план продумав. Але ж не знаю, де буду, коли прийде біда. У сусідньому домі є позначка про укриття в підвалі, а там ресторан. Якщо раптом почнеться обстріл, ніхто не дивитиметься ні на вивіски, ні на замки. Люди ховатимуться всюди, бо не буде часу бігти кудись.

Ключі від дверей до підвалів-укриттів зберігаються у двірників чи представників обслуговувальної компанії, за правилами. Але на практиці так буває не завжди. Фонд захисних споруд цивільної оборони Києва складається з бомбосховищ та об'єктів подвійного призначення – підвалів, напівпідвалів, поглиблених станцій метрополітену, підземних паркінгів і переходів. Вони призначені для захисту під час бомбардування та артилерійських обстрілів. Там можна залишатися не більш як 2 год. Пристосованіші укриття облаштовані на підприємствах, у них можна пересидіти до трьох днів. Є запас води й вентиляція.

Спорудою подвійного призначення є і метрополітен. Його в екстреній ситуації можна використовувати як бомбосховище. У підземці є спеціальні механізми, які фактично ізолюють людей від навколишнього світу. Створюють відсіки з автономним життєзабезпеченням. Від пасажирів приховані металевими пластинами. Ми їх перевірили на станції метро Золоті ворота. Мало хто знає, що одразу на виході з ескалатора, переступаючи залізну плитку на землі, людина проходить через гермозасув. Він має вигляд залізної арки, що прихована яскравою мозаїкою.

– Ти ба. Я ніколи голови не піднімав, що там на стелі в метро, – дивується чоловік у кашкеті. Через плече висить чорна сумка зі згорненою газетою. – Бачив збоку залізну рамку, думав, що то для укріплення стін станції під час вібрацій поїздів. Добре, що є місце, де сховатися, але воно не для всіх буде доступне. Хіба що застане бомбардування в самому метро. Бачив по телевізору, як було в Ізраїлі, коли люди ховалися з дітьми по підвалах. Там точно не було часу бігти до метро.

Гермозасуви є не на кожній станції. Але сама підземка вже є укриттям. Що глибша станція, то краще.

– Це ще питання, наскільки безпечно в тих сховищах. Сумніваюся, що там усе готове. Вони, мабуть, захаращені так, що всередину не потрапиш. Або використовують не за призначенням. Знайомий живе в новому комплексі, то в них жек зробив гуртожиток і косить гроші. Возомнили себе царями й нікого туди не пускають.

На виході зі станції метро Золоті ворота стоїть пара в пом'ятому одязі з візком, заповненим торбами з порожніми поліетиленовими пляшками. За хвилину рушають у підземний перехід. Запитуємо в них, чи знають, де треба сховатися під час надзвичайної ситуації.

– Уважаемая, для нас переходы – обычная вещь. Мы там пересиживаем не то что несколько часов, но и всю ночь. То же самое с подвалами. Есть постоянные надежные места, но о них не расскажем, потому что нас оттуда выставят, – каже чоловік.

У підвалах деяких житлових будинків є сховища, не нанесені на офіційну карту бомбосховищ Києва. Щоб дізнатися, чи є такі у вашому домі, варто зателефонувати голові кооперативу чи в жек, що обслуговує ваш мікрорайон.

– Взагалі-то я тільки нормальним жильцям показую укриття, які не захочуть тут щось украсти, – каже 65-річна Людмила ­Семенівна, голова кооперативу на житловому масиві Нивки. Погодилася завести нас в укриття. Фотографувати не дозволяє. Під укриття п'ять років тому переробили бойлерну. Замінили великогабаритне устаткування і труби. Це вивільнило багато місця, підвал став просторий і може вмістити до 50 людей.

– Швидко-швидко закривайте, щоб коти не забігли, а то мені їх потім ловити, – продовжує Людмила Семенівна.

Двері розташовані одразу біля входу у третій під'їзд. На них прикріплений аркуш формату А4 з написом "Стороннім вхід заборонений". Спускаємося бетонними сходами. Відчувається різкий запах сирості, повітря затхле. Тісний коридор захаращений побутовими предметами – лежить дерев'яна драбина, рулон скловати, зламаний стілець. На стіні фарбою виведено "Розводити відкритий вогонь заборонено".

Заходимо в підвал на 45 кв. м. Приміщення ледь підсвічується кількома лампочками, одна з яких мерехтить. Попід густо обплетеними павутинням стінами прокладені великі труби, обгорнені матеріалом, що нагадує цупку фольгу. Повсюди встановлені лічильники. Чути легке цокання та крапання води. У кутку стоїть металева шафа з наклейками, що були популярні в 1990-х. Частина стіни праворуч розібрана. За нею видніються в темряві труби у другому секторі підвалу. На підлозі розкидана бита цегла.

– Як мене немає на місці, то ключі від під'їзду й укриття лишаю в Яковича з 58-ї квартири. Іноді – в Таньки з другого парадного, – продовжує Людмила Семенівна. – За документами, це не бомбосховище й навіть не укриття. Але в разі чого пускатиму сюди людей. Тут усі не помістяться, бо в домі 80 квартир, а жильців ще більше. Але хоч комусь вдасться врятуватися. Хоча хтозна, де безпечніше. Тут непристосоване приміщення. Як, не дай Бог, труби прорве, то людей заллє кип'ятком. Заживо зваряться. Але, може, воду перекриють. Але то навряд. Як німці в сорокових зайшли в Київ, то водопостачання працювало. Знаю, бо тато знайомої на водоканалі робив. То був стратегічний об'єкт, його не зупиняли.

За 10 хв. у підвалі стає важко дихати. Спекотно, повітря не вистачає.

– Та яка тут може бути вентиляція. На зиму всі вікна закрили скловатою і запечатали, щоб тепло не тікало. Аж три комісії перевіряли, чи ми підготувалися до холодів. У разі небезпеки тут повітря не вистачить. Але люди й самі то розуміють. Моє покоління знає, як діяти в екстрених ситуаціях. А от молодь розгубиться, не готові до цього.

Чи лічильники стали працювати голосніше, чи самонавіювання, але здалося, що з устаткуванням не все гаразд. Стрілки на циферблатах обладнання активно забігали. Розуміємо, що перебувати тут небезпечно. Просимо продовжити розмову на вулиці. Виходимо надвір. Глибоко вдихаємо холодне зимове повітря. Оглядаємо будинок. Жодних позначок, що тут є укриття, не видно. Про нього знають лише деякі мешканці дому.

Інструкції для цивільного населення надає загальноміський штаб, що об'єднує рятувальників, медиків, представників Міністерства оборони, поліції, ЖКГ, транспортників тощо. Метрополітен отримає окремі вказівки. Вони залежатимуть від ситуації, місця, конкретного моменту, типу атаки.

Одна з функцій метро – укриття. Персонал має чіткі інструкції, як діяти в разі тієї чи іншої ситуації. У нас постійно відбуваються навчання з медиками, правоохоронними органами, спецслужбами. Інфраструктура метрополітену готова приймати людей. Для цивільного захисту все є.

Але основна функція метро – перевозити пасажирів. Завдання – доправити людей із потенційно небезпечного місця в безпечне.

Наталя МАКОГОН, 39 років, заступниця начальника Київського метрополітену

×