"Німеччина повернула собі суверенітет взамін на розміщення іноземних збройних сил на її території. Вступивши в НАТО, молода федеративна республіка остаточно пов'язала себе із Заходом. Відновлене військо швидко розвивалось і стало важливою складовою Альянсу", – охарактеризував сучасний німецький історик Хайнер Вембер Паризькі угоди, підписані 23 жовтня 1954 року.
Того дня в Парижі підвели підсумки кількамісячних переговорів між представниками Бельгії, Великої Британії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, США та Франції. Вони підписали комплекс документів військового та політичного характеру, які визначили подальший розвиток Західної Німеччини.
Після Другої світової війни Німеччина була розділена на чотири окупаційні зони. США, Велика Британія і Франція об'єднали підконтрольні їм території у Федеративну Республіку Німеччина, яку ще називали Західна Німеччина. У зоні Радянського Союзу виникла Німецька Демократична Республіка – Східна Німеччина.
Із початком 1950-х у світі зростала напруженість. США та СРСР активно вели гонку озброєння. Обидві держави підтримували різні сторони в Корейській війні. У США та країнах-союзниках заговорили про можливу агресію Радянського Союзу проти Західної Європи. ФРН не мала власного війська, й тому канцлер Конрад Аденауер попросив союзників надати Західній Німеччині гарантії безпеки. Опозиційні політики були проти ініціативи Аденауера. Вони вважали, що це посилить розрив зі Східною Німеччиною.
1952-го представники Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів та Люксембургу домовилися про створення об'єднаних збройних сил – Європейського оборонного товариства. Для них передбачався спільний бюджет, централізовані закупівлі й установи. Це утворення мало стати складовою Північноатлантичного альянсу – НАТО, який виник за ініціативи США 1949 року.
Договору про входження до ЄОТ не ратифікували в Італії та Франції. Частина тамтешніх політиків не хотіла втрачати самостійності власних збройних сил, інші вказували на зменшення загрози після смерті радянського диктатора Йосипа Сталіна та завершення Корейської війни 1953 року. Тому ідея Європейського оборонного товариства зазнала невдачі.
У серпні 1954-го з новою об'єднавчою ініціативою виступив міністр закордонних справ Великої Британії Ентоні Іден. Він зібрав у Лондоні союзників, які домовилися про необхідність посилення Західної Німеччини.
Втілити задуми вирішили 19–23 жовтня 1954 року під час конференції в Парижі. У ній взяли участь міністри закордонних справ дев'яти держав, які підписали 12 угод. Союзники припинили окупацію Західної Німеччини й погодилися на повну владу суверенної держави та створення її війська. США, Велика Британія і Франція зберігали свої права на території Німеччини, які вони отримали після Другої світової війни. Це зробили для того, щоб дії союзників повоєнного періоду не можна було оскаржити в судах ФРН.
Німеччину прийняли до Західноєвропейського Союзу – міжурядового оборонного альянсу, який також сприяв економічному, культурному та соціальному співробітництву. До нього тоді входили Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди та Люксембург.
Окремими документами оформили запрошення Західної Німеччини в НАТО та перебування іноземних збройних сил у ФРН. Інші угоди стосувалися спірних земель між Німеччиною та Францією.
Паризькі договори схвалили в Німеччині протягом лютого-березня 1955-го. Вони набули чинності 5 травня, й наступного дня країна стала членом ЗЄС та НАТО.
"Пане президенте, ми з вами не повинні нині тягнути за кінці мотузки, яка затягує вузол війни. Що більше ми тягтимемо, то міцніше буде зав'язаний цей вузол. Може настати момент, коли той вузол зав'яжеться так туго, що навіть той, хто його зав'язав, не матиме сили розв'язати. Тоді доведеться розрубувати. Що це означало б, не мені пояснювати, бо ви самі прекрасно розумієте, якими страшними силами володіють наші країни. Давайте не тільки послабимо сили, що тягнуть за кінці мотузки, а й проведемо заходи для розв'язання вузла. Ми готові до цього", –
написав лідер Радянського Союзу Микита Хрущов (1894–1971) президентові Сполучених Штатів Америки Джону Кеннеді (1917–1963) 26 жовтня 1962-го. Тоді напруженість між Вашингтоном і Москвою зросла настільки, що світ очікував на початок ядерної війни. Після листа Хрущова почалося вивезення ядерних балістичних ракет: радянських Р-12 і Р-14 – з Куби, американських PGM-19 Jupiter – з Італії та Туреччини
21 жовтня 1824-го патент "Удосконалення способу виробництва штучного каменю" отримав англійський підприємець, 46-річний Джозеф Аспдін. Він винайшов будівельний матеріал портландцемент. Назву взяв від острова Портленд – на Півдні Англії. Стіни, зведені із застосуванням портландцементу, нагадували камінь, який добували на острові та вважали найпрестижнішим будматеріалом. Щоб отримати потрібну суміш, Аспдін випалював у спеціальних печах вапняки та глинисті мінерали. Син винахідника – Вільям Аспдін – у 1840-х удосконалив розробку батька й запустив виробництво портландцементу, який за складом подібний до сучасного.
22 жовтня 1630-го правитель Венеційської республіки, 77-річний дож Ніколо Контаріні, присягнувся перед іконою Діви Марії побудувати величну церкву, якщо припиниться чума. Епідемія протягом року знищила третину населення Венеції – понад 45 тис. осіб. У березні 1631-го захворюваність почала спадати – й дож розпорядився розпочати будівництво церкви Санта-Марія-делла-Салюте. Зведення храму навпроти Палацу дожів тривало 50 років. Для фундаменту використали понад мільйон дерев'яних паль, які забивали в морське дно. Собор став однією з візитівок Венеції.
23 жовтня 1952 року Нобелівську премію в галузі медицини присудили вихідцю з України, американському мікробіологу Зельманові Ваксману (1888–1973). Він народився в селі Нова Прилука – нині Вінницький район. Закінчив гімназію в Одесі і 1911-го виїхав у США. Став професором мікробіології, займався пошуком антибіотиків. Нобелівську премію отримав за відкриття стрептоміцину, яким почали лікувати туберкульоз. У США Ваксман створив Фонд мікробіології та побудував Інститут мікробіології, який діє досі.
6735 конструкторів, інженерів, техніків, кваліфікованих робітників та членів їхніх сімей примусово вивезли з Німеччини в Радянський Союз під час операції "Осоавіахім", яку розпочали спецслужби 22 жовтня 1946 року. Для вивезення використали 92 товарні потяги. Німецькі фахівці працювали в радянських установах над розробкою ракет, літаків, двигунів, оптики й електротехніки
3 
1
Коментарі