"Під прицілами автоматів у Донецьку молились за Україну" - пастор про молитовний Майдан і полон у ДНР

35

— Полонених ставили на коліна і стріляли в потилицю. На одному випробовували гранатомет - вивезли в посадку і сказали: "Тікай". А тоді з гранатомета розстрілювали. Розважались так, - розповів Gazeta.ua про полон у ДНР волонтер і пастор протестантської церкви Сергій Косяк.

Цього місяця вийде його документальна книга "Донбас, якого ти не знав. Щоденник священика".

 

— 2014-го я був одним із секретарів Донецької ради церков і релігійних організацій. Було багато висловлювань політиків і громадських діячів, коли сепаратистські рухи увійшли в активну фазу. Керівники церков міста теж мали б висловитись, але церква не заявила нічого з цього приводу.

Міжконфесійний молитовний марафон у Донецьку ми розпочали 25 лютого 2014-го. Віруючі різних конфесій щовечора виходили у центр міста на площу Конституції для годинної молитви за любов, мир і цілісність України. Адже конфлікт штучно створений, а сепаратизм розпалювався брехнею з телевізора і місцевими крикунами.

На молитву збиралося від 30 до 400 осіб. Згодом ми встановили молитовний намет у жовто-блакитних кольорах із написом "Молимося за мир, любов і цілісність України". Неподалік, на площі Леніна, стояв табір сепаратистів і кожні вихідні в місті проходили антиукраїнські мітинги і ходи. Пізніше були захоплені будівлі СБУ, прокуратури, Донецька ОДА та інші держустанови. На той час у місті вже були придушені будь-які проукраїнські виступи. Тоді за українську символіку в Донецьку уже вбивали. Байдуже, пацифіст ти чи хто. Якщо не розігріваєш ненависть, не підтримуєш ідею "молодої республіки", ти вже є ворогом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Терористи ДНР і ЛНР влаштовують полювання на пасторів всією Україною" - священик

 

Ми залишились єдиним острівцем, не дуже зручним для бойовиків. З одного боку, відкрито виступаємо за цілісність країни, з іншого - нічого поганого не робимо - стоїмо на колінах і молимося. До того ж спочатку серед бойовиків було багато місцевих, які знали нас, а ми їх.

Як ви потрапили у полон?

- Наші молитви неодноразово провокували бойовиків і проросійськи налаштованих осіб на напади. Нас називати "уніатами", "схизматиками" і "сектантами". 24 травня учасників молитви взяли на приціл автомата, а наш намет порізали та викинули у річку Кальміус. Сказали: "Ще раз зберетеся тут, розстріляємо". Тоді я пішов до Донецької обласної адміністрації до своєї людини дізнатись, які наші подальші дії. Раніше до захопленої ОДА не раз ходив. Комендант табору сепаратистів був колишнім членом нашої церкви.

Але там мене побачив інший мій знайомий, який перейнявся ідеями ДНР. Він підняв шум і мене схопили, відвели на 11 поверх, де почали перший допит. Бойовик із кавказькою зовнішністю вдарив мене прикладом і став питати, хто я. Знайомий сказав, що я збираю людей під прикриттям молитви, а сам пропагую "антинародні ідеї". Після цього мене стали бити вже всі. Потім відвели на поверх нижче, де на дверях прочитав напис "Служба НКВД ДНР". Там уже стали робити з мене відбивну - роздягнули і били людей п'ять, палицями, ногами та батогами, які розсікали шкіру, але не завдавали серйозних травм. Обличчя у мене було залите кров'ю. З кишень все вивернули, забрали гроші, банківську картку, з автомобіля зняли номери. Між побоями звинувачували у сектантстві. Допитувались, скільки людей із "Правого сектора" я з собою привів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 40 козаків-розбійників ЛНР отримали від церкви право на вбивство – фото

 

- Якби з ними геройствував, то били б сильніше. Мусив відповідати на питання. Пароль до банківської картки сказав, що не пам'ятаю, але повідомив, де записаний. Видав їм паролі до неактивних сторінок у соцмережах, де не було компромату. На щастя, росіяни, які мене допитували, не додумались пошукали у Facebook, бо він у них не дуже популярний. Але в "Однокласниках" знайшли у мене фото, де стою у Львові на фоні пам'ятника Степану Бандері. Це їх дуже розлютило і побиття продовжувалось.

Як вдалося вийти із застінок катівні?

- Вирішив, що не буду опускатися до вимолювання помилування. Молився вголос і всіх благословляв. У перервах між тортурами в напівсвідомому стані говорив, що Бог їх любить і створив за образом і подобою Божою, а вони перетворились на звірів. Молитви вперемішку з проповідями викликали у них непорозуміння і до мене привели спеціаліста у справах релігії. Він вислухав і побої припинилися, а потім до мене прийшов командир їхньої служби НКВД і каже: "Вибач мене, я відступник. Тебе зараз відпустять".

Я чув, як він вийшов до коридору і став кричати: "У нас святий, а ви його побили!". Змусив усіх просити в мене пробачення. Відмовився тільки один кадирівець, який ненавидів всіх, включаючи тих бойовиків, з якими він був. Після 8 годин полону повернули гроші, автомобіль, навіть відвезли до лікарні. Це милість Божа, що мене не вбили, бо все говорило, що я живим звідти не вийду. Цей командир колись ходив до нашої церкви. Думаю, мій вигляд був схожий на вид зраненого Христа - весь у крові. Відпускаючи мене, він отримував свого роду індульгенцію в Бога.

 

Пам'ятаю, коли громили наш намет, бойовиками керував чоловік у балаклаві, це, мабуть, був він. Тим, хто чергував у наметі сказав: "Вас не побили і не вбили з однієї причини - на вашій молитовній палатці стоїть хрест". Можливо, ми так довго простояли у центрі міста з молитвами за Україну, бо він нас захищав.

Після цього ви припинили молитовний марафон?

- Ні, він тривав 158 днів аж до серпня, коли вже російські танки зайшли до міста. Людей приходило вже менше, боялись. Нас обіцяли розстріляти, якщо знову зберемось на цьому місці, тож ми посунулись на 50 метрів вбік і продовжили молитовне стояння. Замовили нову палатку у кольорах жовтої пшениці та блакитного неба. Напис на банері змінили на більш нейтральний "Молимось за мир на цій землі".

На початку серпня мені зателефонували і повідомили, що назад мені повертатись не можна, – бойовики схопили пастора Олександра Хомченка, який був старший по молитві на час моєї відсутності. Я тоді їздив до Києва побачитись із родиною. Новина мене застала на вокзалі. Із собою мав тільки капці, ноутбук, документи і кредитку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Донбасі бойовики знищують конкурентів Московського патріархату

Служителя спершу утримували у захопленому приміщенні обласного управління МВС Донецька – там розмістилось НКВД. Пізніше – у бомбосховищі військкомату Макіївки, де у підвалі влаштували в'язницю та камеру тортур. Його дуже били, катували на дибі – зв'язували за спиною руки і підвішували за них. При цьому одягали протигаз і перекривали повітря - він непритомнів. Між тим тричі виводили на розстріл. Підводили до ями, повної трупів, і стріляли під ноги або поверх голови. Братні могили на Донбасі ще довго будемо знаходити.

Пастора допитували 2 офіцери ФСБ. Один із Орла, інший із Бєлгорода. Думали, спіймали мене. Виявляється, мене додали до розстрільних списків і назначили нагороду. А потім розібрались, що Саша – це не я. Йому розповідали, що я український шпигун і використовую його втемну. Потім їм прийшов наказ – батюшку відпустити. Мабуть, боялись розголосу. У липні 2016-го Олександра Хомченка нагородили орденом "Народний герой України", також давав свідчення у Європарламенті у Брюсселі. У лютому цьогоріч він помер. Перенесені стреси надто вплинули на здоров'я.

 

Ви пережили 3 влади у Донецьку. Що змінювалось?

- Спочатку були переважно місцеві сепаратисти, включаючи командира, який мене звільнив. Коли до Донецька зайшов Гіркін-Стрелков зі своєю бандою, перше, то вигнали шпану, яка засіла у приміщенні ОДА – повідстрілювали, посаджали. ДНРрівці тоді не мали єдиного центру управління. Влада була в руках польових командирів. Бандформування воювали між собою, ділили сфери впливу, як на початку 90-х. Тільки тоді були бригади, тепер батальйони. Я займався звільненням незаконно арештованих, і коли пропадала людина, починав шукати, який батальйон її затримав. Коли прийшли кадрові офіцери спецслужб Росії, почали жорстко наводити свої порядки - "зачищати" бандитів Стрелкова. Зараз там уже більш централізована влада. Може, якась внутрішня конкуренція, але з'ясовують відносини вже не у воєнній формі.

Ви, як корінний донеччанин, яку причину бачите в окупації Донбасу? Люди справді хотіли в Росію?

- 17 учасників молитовного марафону пройшло через полон, 4 проводили через розстріл, одного вбили – Олександра Хомченка. Таку високу ціну заплатили люди, які стояли на марафоні, щоб говорити про донецьких із повагою. Бо на нас повісили клеймо, що там одні сепари. Так кажуть ті, хто не бачив багатотисячні проукраїнські мітинги у Донецьку. В якомусь підручнику з історії України було написано, що Майдан підтримали всі області, крім Донецької та Луганської. Це брехня. Я був активним учасником Євромайдану в Донецьку, звідки їхало багато людей на підтримку протесту у Києві. Коли тільки починались ці заворушення, ми проводили соцопитування. Лише 17% казали що вони не те що хочуть у Росію, а просто незгодні з Майданом чи новою владою в Києві. На цих лозунгах зіграли і цього вистачило для розколу.

Донбас ніколи не був проросійськи налаштований серед своєї більшості. Ностальгуючих за СРСР тут не більше, ніж в інших областях. Просто нам не повезло географічно. У Путіна вирішили розгойдати саме цей регіон, бо ми поряд із Росією. Це не пов'язано з російською мовою чи особливим донбаським менталітетом. Зібрали маргіналів із усієї України, привозили автобусами з Ростова. Працювали професійно. Інформаційний тиск, який провели з жителями окупованих територій, жодна нормальна людина не витримала б. Від брехні, якою професійно маніпулювали, просто вибухали мізки. Людей із вищою освітою телевізор перетворював на зомбі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойовики звинуватили баптистів у любові до України

Так само можуть розгойдати, наприклад, Закарпаття. Там сепаратистські настрої значно сильніші. У нас, принаймні, до війни не висіли прапори Росії, а на Закарпатті прапори Угорщини висять на держустановах разом із прапорами України і люди спілкуються мовою, не схожою на українську.

Чи причетна до розв'язання війни місцева еліта?

- Так. Коли влада у Києві змінилась, угруповання донецьких на чолі з Ринатом Ахметовим та його підлеглими посунули. Та вони захотіли урвати свій "шматок пирога" і надалі бути місцевими князьками у регіоні. Можливо, попросили силової підтримки у Путіна, а він їх кинув і почав свою гру, після чого націоналізували підприємства Ахметова. Він же ніколи не зізнається, що підтримував сепаратистів. Навпаки, всі його підприємства давали гудок на знак єдності України. Та без його відома на Донбасі навіть пукнути ніхто не може. А щось захоплювати без його дозволу було неможливо. Місцева міліція була під ним. Здала регіон і подарувала бойовикам зброю. Основним завданням батальйонів "Оплот" і "Восток" було захищати власність Ахметова.

Чи вдасться нам повернути окуповані території?

- Війна, схоже, надовго. Можливо, Путіна дотиснуть санкціями і в якийсь момент йому набридне давати гроші та посилати бойовиків. Чим довше затягується конфлікт, тим більше економічно й емоційно цей регіон віддаляється від України. Там все настроюється проти нас. У нашої влади немає жодної стратегії з приводу реінтеграції тих людей, щоб вони захотіли повернутись в Україну. Правила перетину лінії розмежування, можливо, навіть жорсткіші, ніж при перетині державного кордону. Жителі окупованих територій почувають себе людьми другого сорту. Їх позбавили права голосу і пенсій. Коли намагаються їх собі вибити, зіштовхуються з корупцією, нерозумінням і відторгненням. Як казав мій знайомий: "Коли двічі на день перетинаєш лінію розмежування, важко залишитись патріотом".

×