Ексклюзиви
Середа, 04 вересня 2019 13:08

"Летіли міни, "Гради", ствольна артилерія працювала" - як виходили з оточення в Лутугиному 1 вересня 2014-го
10

Автор: фото надане Володимиром Лазором
  4 вересня 2014 року після обстрілу  реактивними системами залпового вогню "Смерч" в районі села Дмитрівка
4 вересня 2014 року після обстрілу реактивними системами залпового вогню "Смерч" в районі села Дмитрівка

1 вересня 2014-го з оточення в Лутугіно на Луганщині виходило близько 400 бійців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, прикомандированого відділення 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького і 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Про цю операцію в мережі немає вичерпної інформації.

Як виходили українські бійці, про перебіг і наслідки операції розповів учасник бойових дій Володимир Лазор, псевдо "Сірко", 29 років. Коли почалася війна, він був помічником керівника обласного осередку "Правого сектору". Родом зі Львова. За освітою - історик. Мобілізований під час 2-ї хвилі мобілізації. Служив у розвідувальній роті 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила як молодший сержант.

Автор: фото надане Володимиром Лазором
  Боєць 24 бригади Володимир Лазор виходив з оточення в Лутугіно 1 вересня 2014 року
Боєць 24 бригади Володимир Лазор виходив з оточення в Лутугіно 1 вересня 2014 року

"Вперше страшно стало в ніч на 4 вересня. Поблизу села Дмитрівка на Луганщині нас всю ніч накривали "Смерчами". Десь 3-ї хвилі було. До мінометів, танків, "Градів" вже були звиклі. А тут перша ночі, крик, шум. Хтось кричить: "Гради". Думаю собі: 70 км до російського кордону, 20 - до лінії зіткнення, які на фіг "Гради". Відкриваю очі - зорі падають, ллються просто. У небі рветься, розлітається. Не було зрозуміло, що відбувається, звідки, як. Попали по складу паливно-мастильних, по намету з боєприпасами. Це був обстріл із російської території. Вже потім ми дізналися, що місцевий священик був не зовсім священиком. Передавав окупантам наші координати. Мабуть, росіяни надіялися на ефект Зеленопілля. Але Бог милував", - говорить "Сірко".

Події, про які йтиметься у тексті, відбувалися у липні-серпні 2014-го на території Луганщини та Донеччини, де розгорталася війна з Росією.

Розуміли, що буде війна з Росією. Тому на збори таким, як я, не потрібно було багато часу, розмірковувань, мотивації. 15 травня прийшла повістка, 20-го - ми вже були в Яворові. 22-го нас уже повністю озброїли і до кінця червня ми тренувалися на полігоні. 4 липня виїхали в зону АТО.

Загибель 19 червня в бою під Ямполем і Закитним на Донеччині командира роти капітана "Горобця", Степана Воробця, підполковника Ігоря Ляшенка, солдат Віктора Сивака, Віктора Семчука, Миколи Шайноги, старшого солдата Юрія Прихода та старшого сержанта Андрія Повстюка стала для нас дзвінком, що саме там відбувається. Вони потрапили у засідку, окупанти вбили їх із протитанкового комплексу.

На Схід добиралися 3 доби. Озброєння мали, держава забезпечила на 100%. Вдягнуті були у хто що мав: "британку", "емтіпі", польську форму. Але на той момент було достатньо одного телефонного дзвінка хоча б кудись і люди швидко кооперувались і все знаходилось. Бронежилети і шоломи отримали вже в АТО. Я ще притягнув 5 бронежилетів білоруського виробництва, які невідомі патріоти забрали на базі "Беркутів" у Львові.

Коли звільняли Слов'янськ, ми прикривали артилерію. Наша задача була у тому, щоб зберегти техніку.

Коли рухались звідти у сторону Сіверська, нас вперше накрили мінами. Бачу, хлопці з блокпоста біжать. Ми сидимо на броні, не розуміємо, що відбувається. Перед нами метрів 200 починає земля підніматися. Спригнули, сіли за свою БМП-2. Щось по нас вистрілило, прилетіло, кудись ми відстрілялись.

Звідти йшли у сторону Луганська. Перед Лисичанськом є таке село Верхньокам'янське. 60-70 місцевих - переселенці з Західної України. Вже станом на тоді там встигла поорудувати шайка "козаків". Люди про звірства розказували. Якось йшов там і побачив дядька на подвір'ї, він щось робив. Поруч із ним дівчина, побачила мене і з криками втікає. Чоловік сказав: "Не звертай уваги, вона була поґвалтована, боїться людей у формі". На голову не налазить, дівчинці з вигляду 15-16 років. Ми були в тому селі днів зо 6. Люди зустрічали нас варениками, борщами. Ми знали, що на таких радісних зустрічах бувають отруєння і так далі, тому з недовірою ставились. Вони це зрозуміли і демонстративно показували, що так само це їдять. Запрошували ночувати у хатах. Але ми завжди ночували біля машин десь за селом. Українська армія старалася не бути близько до мирного населення, бо тим мерзотникам байдуже і навіть краще, коли гинуть цивільні.

Коли 1-й батальйон 24-ї бригади разом із батальйоном "Донбас" брали штурмом Лисичанськ, ми забезпечували їхнє прикриття зі сторони Лисичанського нафтопереробного заводу. З нами ще була 72-а бригада.

Автор: фото надане Володимиром Лазором
  Серпень 2014 року перед виступом в напрямку Луганська
Серпень 2014 року перед виступом в напрямку Луганська

13 чи 14 липня ми рушили далі. Каталися полями. Ми тоді мало окопувалися. Після першого обстрілу "Градами" зрозуміли, що трошки тупимо, бо попадало в полі перед нами. І трохи все ж копали глибше під собою. Пересувались відділенням, максимум взводом. Розвідрота була розкинута. Взагалі в ній зібралась така публіка, що після стресових подій не було популярно напитися чи якимись іншими подібними методами себе розслабити. Люди читали книжки. Більшість мали по 2-3, мінялись між собою. Тоді я познайомився з книгами Ремарка (німецький письменник, автор книг про Першу світову війну. - Gazeta.ua).

Інший приклад ставлення місцевих - село Волнухине в Лутугинському районі. Там місцеві були переконані, де є ми, тобто українська армія, там їх бомблять. Холодне ненависницьке ставлення. Десь 5-7 серпня ми звідти відійшли. 24 серпня те село росіяни в пух і прах рознесли. Люди звідти йшли з тлумаками, торбами. Хоча нам казали "зачем приехали", "мы вас не вызывали", "кто вы такие".

Завдання було - роз'єднати Донецьк і Луганськ між собою, щоб між ними зв'язку не було

Потім вийти до прикордонників, забезпечити кордон, а далі вже "догашувати" ці осередки сепаратизму. Якби регулярні сили Російської Федерації не вторглися 29-31 серпня, цієї війни вже б не було. Ми вже на околицях Луганська були, на його вулицях. Думали ще трохи і все, кінець війни. Майдан порішали і тут порішаємо.

Коли у першій половині серпня починалися операції зі звільнення Іловайська, ми саме відійшли до Лутугиного. Тоді там вже стояв наш перший батальйон і "Айдар".

Автор: фото надане Володимиром Лазором
  Серпень 2014 року Лутугине, зведений розвідвзвод
Серпень 2014 року Лутугине, зведений розвідвзвод

Мали до 7 днів перепочинку. Вибралися в Георгіївку на рибний завод, звідти працювала наша артилерія. Чому там? Бо по наших позиціях звідти регулярно била якась мінометна батарея. Виявилось, там була закинута напівлегальна шахтарська колія, нею їздила танкетка з мінометами і звідти по нас бахкала.

23-24 серпня були бої за висоту "Сармат" із цими псковськими десантниками 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії. Її тримала 8-а рота 24-ї бригади. Ми забезпечували закриття і недопущення цих всіх гавриків у голубих беретах на нашу сторону. Змітаючи один за одним наші блокпости, вони отримали відсіч. Кажуть, загинула ціла рота, а то й більше.

Тоді 20 серпня збили Мі-24 біля Георгіївки. Загинули майор Олег Бірюк, підполковник посмертно, і капітан Антон Родіонов

26 серпня створили бронегрупу для забезпечення виходу 80-ї бригади з Луганського аеропорту. Від нас туди 7 км. Завдання - стояти та прикривати відхід. У випадку атаки чи спроби прориву це треба було зупинити. Відправили нас туди аж 31 серпня.

Наша бронегрупа мала 2 танки і 3 БМП-2.

26-го почали обстрілювати саме Лутугине. Наші "Гради" вже перестрілювались, артилерія ствольна і реактивна вела вогонь у різних напрямках. Ми вже знали, що нас зажали. Тими днями відбувся прорив російських сил зі сторони Красного Луча (тепер місто Хрустальний. - Gazeta.ua) до Луганська. Новосвітлівку вже не контролювали, бійці 1-го батальйону разом із "айдарівцями" змушені були звідти відійти.

31 серпня в обід ми бронегрупою заїхали в Георгіївку, зайняли позиції, в хаті забарикадувалися. Били міномети і ми розуміли, що то з Волнухиного. Просили дозволу вийти і "побажати хлопцям міцного здоров'я". Нам не дали. І то було логічно.

Автор: фото надане Володимиром Лазором
  1 вересня 2014 року с.Георгіївка, перед наступом регулярних військ РФ через Луганськ
1 вересня 2014 року с.Георгіївка, перед наступом регулярних військ РФ через Луганськ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тим, що загинули, і тим, що вижили" - воїни Іловайська очима 4 українських фотографів

О десятій ранку 1 вересня українське "Радіо 24", чуємо, оголошує, що 24-а бригада успішно вийшла з оточення в районі села Георгіївка поблизу містечка Лутугіно під Луганськом. Ми переглянулися в шоці, ніхто ще не виходив нікуди. Ми і не знали, що будемо виходити. Задача була закріпитися і триматися. Що виходить 80-а бригада, ми зрозуміли вже постфактум. Новини про Іловайськ до нас вже доходили.

Тобто ми розуміли, що вже зайшли російські регулярні сили

Десь о 10:20 нам дали завдання зайти на перехрестя та зайняти оборону. Там були дороги на Донецьк, Луганськ, Лутугине і дорога або в Станицю Луганську їхати або в Щастя. Нам сказали: "Бригада виходить, а ви замикаєте". У наших відділень було завдання йти крайніми машинами ззаду через Леніна (тепер - селище Марія. - Gazeta.ua) на Щастя, саме до Дмитрівки.

Автор: https://www.facebook.com/TiskPortal/
  1 вересня 2014 року, рух колони з оточення з Лутугіно
1 вересня 2014 року, рух колони з оточення з Лутугіно

Ближче одинадцятої-дванадцятої години побачили на дорозі рух колони, наша бригада заїжджала на перехрестя. Загалом виходило близько 400 бійців із 24-ї, прикомандированого відділення 30-ї бригади і солдати з 80-ї. Як тут летить "кашеемка" з Павлюком (генерал-лейтенант Олександр Павлюк тоді був командиром 24-ї бригади, зараз він - командувач військ Оперативного командування "Захід". - Gazeta.ua). Кричить: "Який дурень повернув сюди машини?!". Колона давай розвертатись. Коли "Урал" ще на кольці може більш-менш розвернутись, то гусенична техніка на асфальті не дуже поворотка. А хтось ще раніше почав розвертатися і тому утворився затор із військової техніки. Більшу частину Павлюк зразу повернув куди треба. Він весь час був у вирії подій. Жодна серйозна операція не здійснювалася поза його участі. Він той, хто зрозумів помилку і повів 1 вересня колону на перехрестя Лутугіно-Георгіївка, де ми зазнали втрат. Саме він мінімілізував ці втрати. Саме він вчасно зорієнтувався, що треба роз'єднувати колону. Ми мали їхати в напрямку Щастя, а повернули в напрямку Луганська.

Автор: https://www.facebook.com/TiskPortal/
  1 вересня 2014 року, рух колони з оточення з Лутугіно
1 вересня 2014 року, рух колони з оточення з Лутугіно

Летіли міни від 80 до 120 мм, "Гради", ствольна артилерія, стріляли з російських Мі-24. Думаю, що це чиясь дурна помилка. Хоча не виключаю, що хтось гарно зманіпулював. В якийсь момент я зрозумів, що десь там за Луганським аеропортом поставили танки і вони тупо чітко б'ють по нас.

Що робили ми? Намагалися вижити

На тому перехресті був магазинчик із підвалом. Там на сходах і розташувались. Вийшла одна з найгірших ситуацій, із якої ми, як могли грамотно, так і вийшли. Відділення розкинуло: частина з однієї сторони дороги залишилась, ми - з іншої. Зі мною був Ярослав Родик, Володя Хлян. Командир Юра Мокрієнко був десь біля машини, Володя Скварок якимось чином опинився в городах. Рацією з ними зв'язатися не виходило. Тричі ми хотіли бігти і тричі мене наче що відводило. Ми тільки назад, і зразу міна на дорогу прилітає. Коли рація запрацювала, то Юра Мокрієнко до нас під'їхав. Пораненого запакували, зібрали усіх, хто був без техніки. Нас на БМП їхало десь 22 людини. Повикидали усе, що було, аби побільше людей забрати. Ще танк до нас приєднався. На ньому з 40 людей приліпилося. Десь метрів за 200 Юра крикнув: "Стій!". Різко по гальмах, нас всіх шатнуло і перед нами пролетів "Град". Мабуть, інтуїція.

Проїхали Леніна. Танк їхав за нами, я сидів туди обличчям. Бачу, за ним стрічка з протитанковими мінами туди-сюди волочеться. Танк зупинився, водій зліз і за голову взявся. Щастя, що нічого не сталось.

Наскільки, мені відомо, у нас на виході з Лутугіно було 30 загиблих, 20 у полоні та ті, що пропали безвісти. Дехто виходив пішки. На заводі лишилося багато техніки, більшість - МТ-ЛБ для тягання гармат. Багато хто залишав техніку. На перехресті з десяток машин залишилось.

Мінімізувати втрати допомогло те, що Павлюк передбачив необхідність прикриття нашого відходу артилерією

Вогонь коректував Володя Гера з 12-поверхового корпуса металургійного заводу на околиці Лутугіно. Десь о першій-другій дня прилетіла міна йому. Але він - приклад офіцерства, приклад бійця. Не здався, далі служить. Викладає у "сухопутці", передає досвід (Володимиру наскрізь пробило праву руку, зламало два ребра, зачепило легеню, один уламок застряг у хребті. У харківській лікарні йому зробили дві операції, щоб врятувати руку. Через пошкодження спинного мозку не може ходити. Його рятував і прикривав собою рівнянин Роман Шевчук, у якого, попри інші травми, були важко поранені нога і рука. Їх знайшли бійці 24-ї бригади. - Gazeta.ua). Сергій Меклиш і Василь Кореньовський отримали Ордени мужності за той порятунок.

Близько першої ночі 2 вересня ми добралися до Дмитрівки. Сєпари не посміли зайти в Лутугине. Вони ще 2 дня мучили те бідолашне місто і ту Георгіївку.

2 вересня перебули спокійно. У Дмитрівці була тилова база усього забезпечення сектору. Тому проблем з провіантом не було. Із 3 на 4 вересня "Смерчами" нас накривали усю ніч.

Автор: https://www.facebook.com/mva.gov.ua/
  4 вересня 2014 року, наслідки обстрілу "Смерчами" зі сторони Російської Федерації
4 вересня 2014 року, наслідки обстрілу "Смерчами" зі сторони Російської Федерації

Десь три хвилі прильотів було. Ми лежали під БМП, людей із 10. Розуміли, як раптом що, то кінець всім, бо ніхто з-під нього не вилізе.

Автор: https://www.facebook.com/mva.gov.ua/
  4 вересня 2014 року, наслідки обстрілу "Смерчами" зі сторони Російської Федерації
4 вересня 2014 року, наслідки обстрілу "Смерчами" зі сторони Російської Федерації

Між добровольцями і регулярними у нас не було проблем. Представники "Айдару" весь час радилися з нашим командуванням, наші радилися з ними. Я впевнений, що ми там не зазнали таких втрат і не мали такого дурдому і цих "зелених" коридорів тому, що генерал Павлюк не дозволив альтернативних поглядів. Він прийняв рішення - і все. Честь йому. Не знаю, чи за багатьох комбригів того періоду люди так відгукуються. У Лутугіно втрат могло бути більше, ніж в Іловайську. Там була російська армія з найманцями, у Лутугіно ж стояла Псковська і Кантемирівська танкова дивізії.

Автор: фото надане Володимиром Лазором
  12 вересня 2014 року Харків, вокзал. Бійці розвідувальної роти 24 бригади. 1 ротація
12 вересня 2014 року Харків, вокзал. Бійці розвідувальної роти 24 бригади. 1 ротація
147 воїнів Збройних сил і 76 військовослужбовців інших силових відомств України загинули в Іловайську наприкінці серпня 2014-го, згідно з офіційними даними. Бої за місто тривали впродовж усього останнього місяця того спекотного літа. Про спробу звільнення Іловайська 10 серпня 2014-го розповів Андрій Леськів, доброволець батальйону "Шахтарськ".
Зараз ви читаєте новину «"Летіли міни, "Гради", ствольна артилерія працювала" - як виходили з оточення в Лутугиному 1 вересня 2014-го». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2445
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну будь-якими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода