Ексклюзиви
Понеділок, 28 січня 2019 09:00

"Це була не моя куля, вона йшла Василю в голову" - спогади бійця "Правого сектору"

47-річний Віталій Мартинов із Івано-Франківська до війни на Донбасі вcтиг повоювати в радянській армії. Коли біда прийшла в Україну, відправився добровольцем. У військоматі від чоловіка відмахнулись, тому він пішов до Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".

Автор: надані Віталієм Мартиновим
  Віталій Мартинов родом з Івано-Франківська. Професійний військовий, служив у Нагорному Карабасі в Азербайджані
Віталій Мартинов родом з Івано-Франківська. Професійний військовий, служив у Нагорному Карабасі в Азербайджані

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми прийшли захистити Україну" - чому добровольці не йдуть до ЗСУ

Мій батько був начальником контррозвідки в артилерійському дивізіоні. Тому майбутня моя професія визначилась сама собою. Попав служити до Головного розвідувального управління, тоді ще радянської армії. До Павлоградської школи розвідки, підрозділ диверсійно-розвідувальних груп.

У нас були групи з 5 людей: снайпер-радист, підривник, радист-диверсійник, інструктор-санінструктор. Кожен із членів групи зобов'язаний був знати специфіку, але найкраще займатись своєю справою. Мене особисто навчали на радиста, снайпера та кодувальника шифрів. Це були автономні групи, які мали виконувати будь-якої складності диверсійні завдання за кордоном. Ми підписували заяви про нерозголошення таємниці протягом 25 років. Хоча вони втратили чинність із розпадом Радянського Союзу.

Після підготовки нас перекинули в Азербайджан, де вже назрівав конфлікт у Нагірному Карабасі. Хоча на той момент про це ніхто не говорив. Нас прикріпили до дивізії ДОН-100, вона так і називалась – підрозділ особливого призначення.

Чим займався ваш підрозділ?

Патрулювання міст, виїзд на виклики. Нам приходила інформація, що в тому чи іншому місті появилась зброя. Оперативно виїжджали туди і реагували на сигнали.

Приземлились в аеропорту і йшли пішим строєм до місця шикування. Назустріч виїхав КамАЗ, водій машини вів її прямо на нас. Довелося відкрити вогонь і знищити цих камікадзе, котрі вирішили загинути і забрати з собою побільше ворогів.

Тоді та зараз розумів, що ми чинимо неправильно. Люди боролися за свою незалежність, а ми лізли туди, де не потрібно. Але це був Радянський Союз і вільнодумство не допускалось.

Були, ще випадки, коли доводилося відкривати вогонь?

Дуже часто. Одного разу ми йшли пішим патрулем вулицею, назустріч нам виїхали "Жигулі". Через відкриті вікна у нас почали стріляли із мисливської рушниці та автомата. Нападники почали втікати, назустріч їм виїхала бойова машина і просто розчавила.

Були випадки, коли нам влаштовували диверсії. Одному з патрульних через цегляний паркан перекинули металевий люк на голову. Його врятувало, що він був у важкій броньованій касці. Люк ударився об неї. Відбився і впав на ногу та відрубав кілька пальців. А міг і зовсім вбити.

А потім поступив сигнал, що зайшов караван із зброєю. Ми вийшли за вказаною адресою. Був вечір, щоб менше привертати увагу. Ці бойовики знаходились на другому поверсі. Я піднімався сходами "відомим", тобто першим.

Тільки вийшов на другий поверх, як відкрилися двері й звідти пролунала автоматна черга. Кулі попали в груди, але бронежилет врятував мені життя. Одна прослизнула повз броню, інша застрягла в плиті та тільки шкіру зачепила. Третя куля просто викинула мене з другого поверху. Я уже в польоті почав стріляти в нападника. Остання куля з його автомата мені влучила в ногу.

Третя куля просто викинула мене з другого поверху

Пролетів метрів 6, мене зупинила стіна. Бронежилет хлопці зняли, щоб не задихнувся. Одразу направили до санітарної частини, звідти - до аеропорту і доставили до міста Алмата. Там довелося бути 6 довгих місяців.

Батьки знали про поранення?

Вони перебували за кордоном. Я про свою службу їм повідомив телеграмою: "Тату, мамо, я пішов в армію". Про поранення вони нічого не знали.

Мене навіть нагородили за цю операцію. Прийшли в госпіталь і сказали: "Тримай". Я потримав у руках цю нагороду і вони забрали її від мене, а у військовому квитку закодували цю подію. Я до сьогодні не знаю, що це була за відзнака і за яку операцію нагорода.

Автор: надані Віталієм Мартиновим
  Віталій Мартинов (ліворуч) з побратимами на одному з опорних пунктів на Донбасі
Віталій Мартинов (ліворуч) з побратимами на одному з опорних пунктів на Донбасі

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "З ручного кулемета Калашникова прицілився та зніс бандиту півголови"

Куди вас відправили після лікування?

Події тоді розгорталися зовсім несподівано. Розлетівся Союз, я знаходжусь в Казахстані – Україна незалежна. Я звільнений із лав радянської армії, але мене від дому відділяють 7 тис. км.

Поряд зі мною знаходились білоруські бійці та Лукашенко за ними прислав літак. Українців було 28 осіб і ми, як завжди, чекали. Згодом нас звідти вивезли і ми повернулись в Україну. Я став на облік у військкомат. Роботи немає, усе дають по талонах, хоча в Україну я завіз 18 тис. рублів. У мене була зарплата – 4 тис. в місяць, але витрачати їх було ніде. Від безвиході пішов знову в армію, проте уже українську. А там відбувалася божевільня. Техніку продавали, всюди хаос. Дослужив до 1994-го і звільнився.

Як потрапили на війну?

Це був березень 2014-го. Я звертався спочатку до військкомату, щоб піти служити в Збройні сили України. Але там сказали, що моя професія поки що їм непотрібна.

То ж почав працювати з добровольцями. Мені поставили задачу, щоб підготувати 3 диверсійних групи, які могли б діяти у стані окупантів. Хоча на початку 2014-го я не до кінця вірив у те, що "старший брат" попре на нас війною.

Як почалася для вас повномасштабна війна?

23 травня колона в складі "Правого сектору", батальйону "Донбас" та 93 бригади ЗСУ висунулась у напрямку Карлівки (село в Україні, в Мар'їнському районі Донецької області. - Gazeta.ua). Це офіційно вважається нашим першим боєм, адже сам ДУК буде створено тільки за місяць.

Я мав на озброєнні ручний протитанковий гранатомет, 2 хлопців прикривали. Близько четвертої ранку нас підняли і сказали, що наступаємо. Попередили, що справа і зліва рови заміновані. Як нашими, так і московськими руками. Дуже здивувало, що на нашому блокпосту, замість протитанкових загороджень, стояли протитанкові міни. Якщо б їх випадково підірвали, половину наших хлопців знищило б.

Коли йшли дорогою, то бачили низку російських мін, які прилетіли до нас, але не розірвались. Вони стояли так рівно, немов їх руками натикали.

Підходячи в напрямку Селідівських дач (мікрорайон у Карлівці. - Gazeta.ua), побачили машину, яка рухалась у нашому напрямку. Довелося залягти. Лежав, не рухаючись, повернув голову трішки і побачив за 10 сантиметрів від себе розтяжку з гранатою Ф-1. Не хочеться навіть думати, що могло б бути. Як і згадувати той момент, коли нас дуже заїдали комарі.

Просувались далі, ми дійшли майже до їхнього блокпоста. Розвідгрупа "Хорвата", ховаючись у комишах, вийшла упритул до них. Під мостом в окупантів була озброєна група. На дзвіниці в церкві сиділи снайпери. Але наступ захлинувся.

По-перше, неможливо було підійти до них впритул. Один бік повністю прострілювався. А з іншого були болота. По друге, мала бути артпідготовка. Але всі наші міни полетіли на 800 метрів правіше від їхнього блокпоста. І свої ж осколки зачіпали нас.

Довелося працювати з РПГ на 304 метри. З першого пострілу влучив

Коректував вогонь хлопець із батальйону "Донбас". Він телефонував мінометникам і говорив: "Пацани, давайте уже лівіше стріляйте".

Пізніше нас окупанти засікли і почалася взаємна перестрілка. В одному білому будиночку, як потім виявилося, що це кафе, сидів снайпер. Поступила команда - задіяти гранатометника, який мав би знищити його.

Вниз спустилися я, "Сівер", "Іранець". В одного з наших був далекомір і нам довелося працювати з РПГ на 304 метри. З першого пострілу влучив у цей будинок і знищив бандита. Після цього наші групи мали змогу спокійно відійти. Нас прикривав кулеметним вогнем друг "Семен". Він насипав окупантам, а ми в той час відходили до своїх. Адреналіну було стільки, що голова йшла обертом.

Автор: надані Віталієм Мартиновим
  Знищена Віталієм Матриновим позиція бойовиків під час бою за Карлівку влітку 2014 року
Знищена Віталієм Матриновим позиція бойовиків під час бою за Карлівку влітку 2014 року

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Прийшов до тями подивитись, чи цілі ноги" - спогад офіцера про бійню під Зеленопіллям

Крім відчуття ейфорії, було щось подібне на небезпеку? Чи стрілянина і звуки бою затупили її?

Було все, моментами команди виконувались через силу. Наприклад, перестрибування через величезні плоти з гранатометом за плечима. У звичайній ситуації у таке важке повторити. Але коли по тобі стріляють, - людина здатна на все.

Та все ж при відході трапилась одна неприємна ситуація. Відстрілявшись, я почав перезаряджати автомат. Біля мене знаходився Вася "Термінатор" із Закарпаття. Ми прикривали одне одного. Перезарядив автомат, піднявся і отримав кулю в ногу. Це була не моя куля, вона йшла Василю в голову, який у той час вів стрільбу, стоячи на коліні. Я розвернувся і таким чином закрив його.

Куля пройшла крізь мою ногу і зачепила плече "Термінатора". Мене виносив спочатку Вася і "Хорват". Потім 2 бійці ЗСУ допомагали. Ці солдати були снайперами і 12 липня 2014-го вони загинули.

Мене вивозила машина з батальйону "Донбас", яка прорвалась до нас. Я ліг до салону, збоку лягла наш медик - Яна Зінкевич і один із снайперів батальйону. Він був здоровий дядько, то ж заховав нас під собою. До автомобіля був прикріплений кулемет. Коли машина виїжджала в безпечний простір , "донбасята" відстрілювались. Ми були в зоні видимості окупантів.

Дорогою мене переклали до мікроавтобусу, яким керував Василь Байда, і довезли в Покровськ. Він так шалено крутив кермо автомобіля, що я переживав за всіх і за нього теж. Адже машина могла в будь-який момент зачепити хвостовик нерозірваної міни, яких на дорозі було безліч.

Зустрів свого побратима із Нагорного Карабаху

У Покровську зустрів свого побратима із Нагорного Карабаху. Він у нас був тоді санітарним інструктором. А тут уже оперував мене як хірург. Сергій прийшов після операції та каже: "Збирайся, будемо переводити тебе до Дніпра. Сюди приїхали сепаратисти і шукають поранених "правосекторівців".

Тоді за голову бійця "Правий сектор" давали $25 тис. Сам Покровськ у день був нашим, а вночі там розгулювали окупанти. Вивозив мене на своїй машині, один із місцевих мешканців.

Автор: надані Віталієм Мартиновим
  Віталію Мартинову доручили тримати прапор "Правого сектору" під час нагородження добровольців
Віталію Мартинову доручили тримати прапор "Правого сектору" під час нагородження добровольців

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Четверо братів Мартинових пішли добровольцями на фронт

Віталій Мартинов продовжує воювати в лавах "Правого сектору".

Зараз ви читаєте новину «"Це була не моя куля, вона йшла Василю в голову" - спогади бійця "Правого сектору"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 34069
Голосування Кого з ватажків терористів ДНР та ЛНР ліквідують наступним
  • Олександр Захарченко
  • Ігор Плотницький
  • Ігор Гіркін
  • Денис Пушилін
  • Ігор Безлер
  • Павло Губарєв
  • Олександр Ходаковський
Переглянути
Погода