Ексклюзиви
Вівторок, 28 серпня 2018 00:45

Четверо братів Мартинових пішли добровольцями на фронт
3

Олександр Мартинов (на фото) загинув у бою 12 серпня 2014-го. Його рідні брати Андрій та Олег потрапили в полон
Фото: www memorybook.org.ua
Олег
Андрій

— На війну нас поїхало четверо — три рідних брати й один двоюрідний, — говорить 37-річний доброволець Олег Мартинов. — Спочатку стояли на блокпостах в районі Мар'їнки Донецької області.

Усі четверо — жителі міста Дніпра. Пішли в підрозділ Українського добровольчого корпусу "Правий сектор".

— Молодшого Олександра ми спочатку не хотіли брати, — каже рідний брат Андрій Мартинов, 35 років. — Потрібно, щоб хтось залишався біля мами. Бо вона дуже нервувала. Але він настільки був активний і вперто стояв на своєму: "Ви на війну, я з вами".

Троє братів Мартинових у складі тактичної групи 12 серпня 2014 року виїхали в напрямку Донецька. Мали обміняти чотирьох російських полонених на вбитого добровольця.

— Ми не знали деталей операції — просто була команда супроводжувати полонених, — говорить Олег. — Із собою мали тільки автомати. Бронежилетів не було, їхали не воювати, а провести обмін. Попереду на автомобілі "Нива" супроводжував командир групи з двома бійцями. Всі інші в автобусі.

Колону перепинили на блокпосту на об'їзній дорозі Донецька поблизу залізничної станції Мандрикине.

— Під'їхали до блокпоста з на­звою "Гамалія", — розповідає Олег Мартинов. — На ньому не було ніяких розпізнавальних знаків — навіть прапора. Тільки порівнялися — по нас відкрили ураганний автоматний вогонь. — Пролунала команда "лежати". Побачили, що наш водій важко поранений. Він намагається гальмувати, проте ноги його не слухаються.

Загинули десять бійців у автобусі. Серед них наймолодший брат Мартинов — 29-річний Олександр. Вижили троє — Олег і Андрій Мартинови та командир тактичної групи Марлен Місіратов. Потрапили в полон.

— Нас накрили таким вогнем, що й голову не можна було висунути, — говорить Андрій. — Через вибухи не розумів, що відбувається. Полонені сиділи зв'язаними на задньому сидінні. Загинули від рук своїх же. Тільки одному з цієї четвірки вдалося врятуватися.

Бійці спробували відстрілюватися через вікна. По автобусу вистрелили з гранатомета.

— Я знепритомнів. Прийшов до тями, уже лежачи на вулиці, — згадує Андрій Мартинов. — Якийсь виродок із пістолета мені прострелив ногу, почав кричати: "Або ти сам повзеш в автомобіль, або я тебе тут уб'ю".

— Я прийшов до тями теж на вулиці, коли з мене знімали взуття, ремінь, форму. У нас все нове було, а ці стерв'ятники все рвали, — каже Олег. — Поруч лежав убитий Олександр, Андрій був непритомний. Коли тягнули до машини, то розпитували звідки, з якого підрозділу. Зразу ж з'явилася велика кількість російських журналістів. Вони все знімали на відео. Що ще більше підтверджує думку, що нас там чекали. Вони знали, що ми їдемо до них.

Мартинових кинули в підвал у будівлі ко­лиш­нього управління служби безпеки в Донецькій області.

— Пресували психологічно, фізично майже не чіпали. Ми й так були напівмертві, — говорить Олег. — Часто запитували, чому ми прийшли сюди. Доводилося відповідати, що не хочемо, щоб така бійня відбувалася на нашій Дніпропетровщині. Говорили, що, можливо, розстріляють, проте пізніше все ж повідомили, що мінятимуть. А потім казали, що нам все рівно не жити: нас свої ж "грохнуть".

Братів обміняли 22 серпня 2014-го. Андрія Мартинова відвезли на лікування в Естонію. Він рік учився ходити.

— Нам видали в обласній адміністрації посвідчення учасника Антитерористичної операції, — розповідає Андрій. — Проте пільг нам ніяких не дають. В соцзабезі кажуть, що цього недостатньо. Тому рятуємося самі.

Двоюрідний брат продовжує воювати.

Спробували відрубати руку шаблею

— Я відчував інтуїтивно, що там засада, проте вів людей до кінця, — говорить командир групи 38-річний Марлен Місіратов, має позивний "Татарин". — У перші хвилини мене поранило. Я вколов собі знеболювальне та продовжував відстрілюватися. Спробував підірватися гранатою. Проте вона не вбила, а тільки розі­рвала руку. Я виключився.

— Опритомнів від того, що якийсь осетин пробував шаблею відрубати мені руку. На щастя, не зміг перерубати кістку, — каже Марлен Місіратов. — Ставили під стінку й стріляли поверх голови, щоб зламати бойовий дух. Чеченці вимагали стратити, щоб показати мусульманам, що їхати на Донбас не потрібно.

"Татарина" з двома "правосєками" й одним армійським підполковником обміняли на 12 бойовиків і російського майора.

Зараз ви читаєте новину «Четверо братів Мартинових пішли добровольцями на фронт». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода