Як спілкуватися під час війни – сім порад психолога

1

Проблеми у спілкуванні під час війни є природніми. В Україні нині немає жодної людини, яку б так чи інакше не зачепила війна. Але у кожного свій досвід.

Спілкування з оточуючими під час війни вимагає від нас більшої чутливості й обережності, ніж у мирний час, пише у колонці для Zn.ua практичний психолог, кандидат психологічних наук Дарія Отич.

За її словами, особливо це актуально, коли взаємодієш із тими, хто перебував у зоні активних бойових дій. Стосуватися це може як військових, так і цивільних.

"Іноді саме "дбайливе" ставлення може провокувати негативні переживання в людей, які й так пережили стресові події. Завжди варто пам'ятати, що перед вами людина, яка має сили, ресурси, знання й уміння, що дають їй змогу виживати. Сам факт, що вона перед вами, є свідченням того, що вона є "здатною". У більшості випадків людина може сама вирішувати життєві питання, визначати майбутній рух, ухвалювати рішення й нести за них відповідальність. Не забирайте в неї здатність бути суб'єктом власного життя", – пише психолог.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці постаріють на 10-15 років: як війна впливає на здоров'я нації

Дарія Отич дає сім порад для спілкування у умовах війни.

Фото: zn.ua

Не робіть вибір за іншого

Якщо людина пережила насильство, ситуацію, в якій була безпорадною, то можливість обирати з альтернатив повертає відчуття контролю. Якщо вирішили щось змінювати в планах, оточенні тощо, спочатку отримайте згоду. Людина має бути активним учасником свого життя.

Поважайте кордони людини

Людина має право робити те, що вважає за потрібне, мати інші орієнтири та цінності, власне бачення ситуації. Намагання "допомогти" може сприйматись як насильство. Варто запитати, чи потрібна людині допомога, а вже потім діяти. Психологи також не радять торкатися чужого тіла без дозволу. Якщо нам дуже хочеться обійняти - це наше бажання, й воно може не збігатися з потребою іншої людини.

Не інтерпретуйте самостійно поведінку людини

Перебування в зоні бойових дій може сильно впливати на людину, змінюючи звичні нам поведінкові прояви. Не варто їх інтерпретувати самостійно. Ми не можемо знати всі обставини життя іншого. Краще запитати прямо й пояснити, що саме вас турбує.

Не жалійте, а співпереживайте

Жалість позбавляє іншого суб'єктності, сили. Зазвичай дорослому ми співчуваємо, співпереживаємо. Також не варто говорити про те, що ми розуміємо емоції того, хто пережив жахливий досвід. Ми не знаємо, як це було, нас не було поруч. Але історія людини викликає в нас почуття, й ми можемо їх озвучувати.

Створіть умови для переживання людиною позитивних емоцій

Однак не вимагайте від іншого, щоб він відчував ту емоцію, яку ви очікуєте, щоб був радісним і щасливим. Людина, яка пережила страшні події, має право відчувати лють, сум, горювати й усвідомлювати те, що з нею відбувається.

Не знецінюйте емоції людини

Порівнюючи людину з іншими, ви знецінюєте її емоції. Кожен переживає власні стани, й кожному потрібен свій час, аби пройти цей процес.

Навчіться витримувати емоції іншого

Якщо людині, яка повернулась із зони бойових дій, необхідно висловити переживання, розповісти власну історію, потрібно надати їй таку можливість. Це сприяє загоєнню душевних ран. Однак про емоції ми можемо не лише говорити. Про них можна й мовчати. Якщо людина замовкає, просто побудьте з нею поруч. Не обов'язково щось говорити. Це буває непросто, для цього потрібно бути емоційно стабільним, ставати опорою самому собі.

×