За сюжетом війна з Росією завершилась. Але у нас немає дня перемоги - режисер фільму "Із зав'язаними очима"

На 36-му Варшавському кінофестивалі відбулась прем`єра української спортивної драми "Із зав'язаними очима".

Бійчиня змішаних єдиноборств 25-річна Юля втратила свого нареченого Дениса на Донбасі. Кидає спорт і починає нові стосунки, щоб звільнитися від ролі вдови героя війни, яку нав'язує їй суспільство. Та приходить смс, що її коханий живий. Потребує чималої суми на операцію. На пошук грошей залишається одна ніч, за сюжетом. Події розгортаються після закінчення війни з Росією.

Ми поспілкувались з режисером стрічки Тарасом Дронем про містику під час зйомок, втому від війни та перемогу в ній.

Ви писали сценарій разом з поляком Якубом Присаком. Як вводили в наш контекст та пояснювали якісь деталі про Україну?

- На це пішло багато годин обговорення. Спочатку сценарій писався лише польською. З п'ятої чернетки переклали на українську. Там я вже трохи поправляв. Очевидно, що наші реалії диктують українські діалоги. Все писав з реальними людьми. Наприклад, тренера - зі справжнім спортсменом. Консультувався з військовими. Потім перевіряв як це звучить з вуст акторів. Відразу планував, що фільм буде не лише для українців. Але головний конфлікт вирішується за допомогою нашого характеру та менталітету. Тому співпраця двох різних світоглядів була корисною.

Як знайшли виконавицю головнї ролі?

- Ніколи не організовую великі кастинги. Бо приходять сотні людей і доводиться їм всім щось обіцяти.

Марина Кошкіна не просто грала, а ще й пройшла серйозну фізичну підготовку. Близько 5 місяців. Зранку пробіжка, потім репетиція в столичному театрі Франка, тренування, зал, знову театр. Навіть був момент, що почала обростати м`язами. Я помітив та кажу: "Стоп-стоп. Це ж не бодібілдинг. Не Термінатора знімаєм". До того ж справа не в м`язах. На рингу важлива хитрість та спритність героїні.

Якщо люди йдуть від нас, особливо на війні, вони не хочуть, щоб ми страждали та плакали до кінця життя. Героїня Марини цього не розуміє. Йде мало чи не на самогубство. Не за те хлопець пішов з життя. Вона обрала хибний шлях. Але якби не пройшла його, то не прийняла б втрату.

 

Проходить тільки такий шлях? Чи ще щось нашкалт "Від пацанки до панянки"? Одягає червону сукню. Замість боїв танцює танго.

- Ні. Вона просто втікає від психологічного тиску. З залізної клітки забігла в позолочену. Не так вона мала це пережити. Втекти від самого себе не вийде.

Ви чули про Крістіана Грея з "50 відтінків сірого"?

- Фільм не бачив. Чесно.

Цей персонаж дуже схожий на Макса із вашого фільму. Заможний, але ніколи не бачимо, щоб працював. Витрачає весь час на дівчину. Вирішує усі її проблеми, годує та купує одяг. Закохується з першого погляду. Такий собі казковий принц.

- Макс все ж багато працює у фільмі. Є сцени, що він на роботі. Так, допомагає з багатьма речами. І він не зовсім юрист. Це він так себе назвав. Насправді він працівник служби безпеки.

Моя перша освіта - захист інформації. Мав справу з секретними документами, знаю багатьох у СБУ. Ніхто ніколи прямо про це не скаже. Називають себе ким завгодно, тільки не СБУшниками. Тобто мій персонаж з підтекстом. По його діях бачимо, що має відношення до служби безпеки.

Близькі Дениса отримують смс, що він насправді живий і треба гроші на операцію. Знаю факти, що шахраї користуються такою схемою. Кожного тижня біля 20 дзвінків з Донецької області. Суму називають підйомну, але не малу. Не мільйони.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кацапам по зло…бучості до англійців далеко - Іван Семесюк

Тобто і залицяється Макс як СБУшник - переслідує Юлію, під будинком чекає.

- Цей персонаж просто звик, що він завжди на коні. Його найбільше зачепило в Юлії: "Як це, хтось може мені відмовити?". Психологія стосунків. Так, виконував роль палочки-виручалочки. Більше про нього глядачу нічого не потрібно знати. Але у житті немає білого і чорного. Принципово не хотів робити з нього поганого хлопця. Навіщо? Багатьом дівчатам такі подобаються.

Чому, коли Макс і Юля займаються сексом, у нього на шиї висить хрестик, який б'є її по обличчю?

- Це випадково. Незапланований кадр. Але такий яскравий, шо не змогли викинути. Є у цьому якась есенція того, що відбувається у цей момент. Бо в наступній сцені все рухається в зворотному напрямку.

У нас багато знаків та символів було під час зйомок. Я люблю таке. Коли ти не міг краще запланувати, ніж усе склалося.

Містичні прямо історії відбулися?

- У нас лейтмотивом через увесь фільм проходив собака. Як символ страху героїні. І в якийсь момент ми зауважили, що в кімнаті Юлі так стояло дерево за вікном, що кинуло на стіну тінь схожу на пса.

Ще у нас був вигаданий персонаж Антоніо. А як затвердив актора, він каже: "Так це мій нікнейм у Фейсбуці". Я думав, він Анатолій. Я цього не знав. Взагалі імена не запам'ятовую.

В одній сцені взагалі впало дзеркало. Це було абсолютно незаплановано. А ми якраз хотіли передати відчуття присутності померлого. Тому у нас багато дивних кадрів згори. Але мені чогось бракувало. І от як воно сталося. Я прямо показав місце, де актриса має уявити, що стоїть загиблий. Камера, почали. Вона підходить. І дзеркало падає. Ще й так, що ми бачимо відображення того хлопця. Простір допомагає, коли бачить, що люди вірять у те, що роблять.

Спеціально майже немає музики?

- Усе, що ми чуємо, маємо працювати на історію. Не додавали нічого зайвого. Тому музика є лише в кількох моментах. Акуратними малесенькими мазками.

У сцені в барі звучить пісня Кузьми Скрябіна. Це його останній трек. Ідею підкинув монтажер. Рік не знав, що в ту сцену поставити. А тут придумали в одну секунду. Вже за тиждень отримали добро від дружини Скрябіна. Дуже добре поспілкувалися зі Світланою. Їй знайома ця тема. Теж знаходилась в такій ситуації.

 

Чому відео про Дениса обривається на фразі "Слава Україні"? Не договорює гасло.

- Бо я не хочу глядача в чомусь переконувати. Це найкращий спосіб зіпсувати фільм. Хочеться з ним легко спілкуватися. А він вже сам вибирає, чи вірити. Ціла фраза нічого би не дала, а обірвана вже працює. Не випадково ж ви про це питаєте. Усі й так знають, що він сказав. Ми насправді цю фразу чуємо дальше. Для нас вона закінчена. Але для фільму хотілося недосказаності.

Кожен персонаж рано чи пізно отримав по пиці. Хоча вже мирний час, після війни.

- Це візуальні наслідки їх переживань. Не можна просто забути те, що було. Шрам може не боліти і не кровоточити, але цей знак лишається.

Знову ж у фільмі війна закінчилась, але військових стало більше. Не відчувається радості.

- За сюжетом війна завершилась тільки кілька місяців перед тим. У нас немає дня перемоги. Ще не святкують. Хотілося б усе значно веселіше. Та сцена про інше. У багатьох віконечках - люди, що повернулись з війни. Продовжують далі жити. А частина не знає, що їх чекає. Хотілося б знову таки універсальності. У європейців же немає війни. Можливо й не буде. Ситуація, коли жінка є тінню чоловіка, їм більше знайома. Своїх проблем у них достатньо.

Через цю універсальність немає конкретики щодо того, з ким бойові дії? Що на нас напала Росія. Невідомо, хто переміг.

- Ні, це там є. У сцені в пабі дивляться телевізор. Там показують, як люди повертаються в свої домівки на Донбас. А в Криму йдуть повним ходом проєвропейські мітинги. Крим буде українським.

От конкретніше про сцену в барі. Мені здалось, що героям був нецікавий сюжет по телебаченню. Ніби це їх не стосується, що це далеко. Далі пили пиво.

- Ні, чому. Військовий Олег реагує. З цього починається весь конфлікт. Між Олегом і Максом. Кожен мав своє бачення.

Це ж з реальності взято. У нас в даний момент йде війна з Росією. А якщо вийти в центр Києва чи Львова, не знаючи контексту, ніколи не скажеш, що в цій країні йде війна. Та й народ вже втомився від цього. Не хотілося б вже про війну говорити. Але на це мають право тільки люди, які з неї повернулися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм "Воєнні канікули" розповідає чим підлітків приваблює патріотизм

В "Атлантиді" Валентина Васяновича події теж відбуваються після закінчення війни. Це вже тенденція? Хочеться рефлексувати, нібито вже все.

- Ну це тенденція, тому що вже ж хочеться миру. Усі хочуть, щоб війна закінчилась. Але перемогою, без варіантів. Можливо, такі фільми - ковток свіжого повітря. Давайте помріємо. Я оптиміст.

Знову ж про зіткнення в барі. Макс говорить "не все так просто" про Крим. Це схоже на мем про ватників з Facebook: "Не все так однозначно".

- Я цього аж так не закладав у цю фразу. Це натяк, що він теж щось знає про війну. Він же СБУшник. Вони теж їздять на Схід. Не всі по кабінетах сидять.

Будьмо чесними. Дуже багато можна вкласти у цю фразу. Для мене однозначно, що Росія - це наш ворог. А хто в цьому винен і як там насправді все - от це вже "не все так однозначно".

Я був на Донбасі й в Криму після анексії. Знімали документальний фільм з польською режисеркою. Він, до речі, переміг на багатьох фестивалях. Я воював більше камерою, ніж автоматом. Але я не маю жодного підтексту, що щось тут не так. Завжди є якісь нюанси. Війна неоднозначна. Вона ж комусь вигідна. Чомусь до цього часу триває, будемо чесні. Фільм не про війну, не про її закінчення і навіть не про наслідки. Тому я не хотів би це розвивати. Це було б зовсім інше кіно. Сподіваюсь, скоро знімемо.

В "Атлантиді" все таки "перемога над Росією". А у вас формулювання "війна закінчилася". Це зовсім різне.

- Трохи інші реалії. У мене не було моменту, коли я міг це так прямо сказати. Знову ж це не про це фільм. Мені здається, якщо за сюжетом наші люди повертаються на Донбас, а в Криму вже йдуть мітинги, то зрозуміло, хто переміг.

Мені хотілося зробити цей фільм максимально легким. Я не боюся. Я просто не хочу насильно вводити додаткові елементи. Не від того залежить патріотичність стрічки. Тут і так все зрозуміло, мені здається. Уже ж весь світ знає, що у нас на Донбасі відбувається. А якщо думає інакше, то для них звучить слово війна.

×