З матом кинув в обличчя п'єсу та сказав: "Ти що, божевільний?" - драматург

На фестивалі сучасної драми в Києві режисери та драматурги розповіли, чому українські театри відмовляються брати в репертуар молодих авторів.

Ярослава Кравченко, директорка Дикого театру:
"Моя совість чиста. У Дикому театрі поставили 33 п'єси. З них 30 - сучасних драматургів. Усі українці, усі живі. Але коли працювала в Молодому театрі, здувала порох з рукописів. Сучасні драматурги нікому не цікаві. Надсилала художнім керівникам тексти п'єс. Вони мені передзвонювали та хамили. Казали, що все розписано на найближчі п'ять років. Не хочуть ризикувати. Сидять усе життя на посаді, а раптом мер його звільнить через одну виставу. Ця проблема досі є. У регіональних театрів є комплекс меншовартості. Поки не поставлять у столиці, не візьмуть у репертуар. Копіюють таких собі театральних хедлайнерів, бажано з приставкою "національний".

Цим користуються нечесні драматурги, наприклад Олександр Мардань. Він заходив у кожний театр, приносив гроші на постановки. Хвалився, що в сусідньому місті його п'єси вже зібрали касу. Йому не було шансів відмовити. Навіть Дмитро Богомазов ставив його у столичному театрі Франка. Тепер у школах будуть викладати, що ціле десятиліття Мардань був найуспішнішим драматургом? Гроші колись закінчаться, а репутацію він зіпсував назавжди.

Зі мною краще не розмовляти про державні театри, бо дуже злюся. Я плачу податки, які йдуть їм, а не в Дикий театр. Маю нормально так попахати, щоб поставити Наталку Ворожбит чи Максима Курочкіна. А ще заплатити акторам, орендувати приміщення. У держтеатрів це все є, а вони не користуються".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Менти вчитимуть любити батьківщину. Точніше, парашу - драматург

Павло Ар'є, шеф-драматург Київського театру драми і комедії на лівому березі:
"Регіональні театри активно копіюють Київський імені Івана Франка. Якщо змінити тільки його, то імпульс піде по всій країні. Але це неможливо. Гендиректор Михайло Захаревич не хоче працювати з сучасними драматургами. Мені розповідали колеги-режисери, які пропонували йому свої твори. Він відповідав, що співпраця з живими авторами незручна та небажана. Це неправильно, бо театр фінансується з нашої кишені. Має говорити на важливі сучасні теми. До того ж у багатьох країнах немає державних театрів. Самі заробляють на приміщення і акторів. А у нас це щастя є, а бажання й довіри немає.

Те саме було 15 років тому. 2006-го я поринув з головою в цю всю театральну біду. Хотів поставити п'єсу Сари Кейн "Підірвані". Уперше побачив її в Німеччині. Не знав, що можна показувати війну смердючою та брутальною. Переклав та почав пропонувати львівським театрам. Керівник одного з матом кинув мені в обличчя п'єсу та сказав: "Ти що, божевільний? Цього ніколи не буде на сцені". Все ж зробив читку "Підірваних" у Театрі Леся Курбаса. Потім вкладав власні гроші, орендував сцену та робив виставу. На нас звернули увагу, коли з балкона почали звисати підлітки. Молодь не можна було побачити в театрах. Були зали "білих голів". Якщо дивитися зверху, усі глядачі - сиві.

Так ми запустили рух, який триває вже понад 10 років. Але досі буває важко. У Театрі на лівому березі ставили "Погані дороги" Наталі Ворожбит. На прем'єру розкупили всі квитки. А потім - порожні зали. Ми злякалися. Совість не дозволяла знімати виставу. Вона ще не сказала свого. Почали шукати, кому вона потрібна. Так у театр прийшов новий глядач".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ніде не хочеться так любити, як на війні - режисерка фільму "Погані дороги"

Дмитро Захоженко, головний режисер Львівського театру імені Лесі Українки:
"Хоч у нас державний театр, 40% діючого репертуару - це українська сучасна драматургія. Хотіли б існувати тільки за її рахунок. Але немає глядачів. Через невігластво ходять на "Занадто одруженого таксиста". Просто не знають, що може бути щось краще. Чомусь думають, що повинні віддавати борг Сатані та ходити на "Трьох сестер" чи "Майстра і Маргариту". Не знаю, як подолати цей стереотип.

Театр - інертна структура. Туди повільно доходять тренди. 15 років тому я був програмістом у Могилянці. З того часу репертуар багатьох театрів не змінився. Діє формула "священності тексту". Його століттями не можна змінювати. Все ж сподіваюся, що великі митці відходять у древність. Навіть вищезгадана Сара Кейн. Треба створювати багато збірок сучасної української драми та завалювати ними театри. В один момент художні керівники зацікавляться цієї купою макулатури, бо не буде чого ставити. Так було в Польщі. Зараз там не знайдете несучасного драматурга. Репертуар на 80% складається з молодих авторів".

×