18 березня 2016-го помер Лесь Танюк - український режисер театру та кіно, літератор, дисидент, політичний діяч, мистецтвознавець. Тривалий час боровся з раком шлунку. Йому було 77 років.

Він народився в родині вчителів 8 липня 1938-го. Провів дитинство з батьками в концтаборі в Німеччині. Коли родина повернулася в Україну, їм не дозволили жити в столиці. Танюки переїхали до Луцька - на батьківщину батька Стефана. Лесь Танюк тут закінчив школу. Працював ливарником-формувальником на заводі. Потім став студентом кульпросвіттехнікуму й актором обласного театру драми. Пізніше закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого за спеціальністю "Режисер театру і кіно".

У 1959-1960 роках став першим президентом та одним з засновників Клубу творчої молоді в Києві. Це було основним об'єднанням українських шістдесятників, в якому діяли секції: літературна, театральна, кіно, образотворчого мистецтва, архітектурна та інші. Згодом почався тиск на клуб, а наприкінці 1964-го його закрили.

1965-го через переслідування з боку влади Танюк виїхав до Москви. Працював там понад 20 років: поставив близько 50 спектаклів, декілька фільмів, переклав десятки робіт.

За місяць після Чорнобильської катастрофи 1986-го повертається в Україну. Отримує посаду головного режисера Київського молодіжного театру. Згодом його після серії протестних театральних вечорів звільняють без права працювати в театрах за "невідповідність посаді".

Танюк був членом 3 творчих спілок: письменницької, кінематографічної та Спілки театральних діячів України. Також викладав режисуру в Київському університеті театру, кіно й телебачення ім. Карпенка-Карого.

Був народним депутатом України 5 скликань.

"Перший парламент був найкращий. Комуністів було більше. Проте вони нас боялися і йшли за нашими гаслами. В наступний парламент прийшла молода комуністична гвардія на чолі з Петром Симоненком. Побільшало марксистської тріскотні, а діла стало значно менше", - говорив Лесь Танюк.

Танюк - один із засновників Народного руху України. Вийшов із партії ­2009-го через суперечку з тодішнім головою Борисом Тарасюком. Той склав список кандидатів до Верховної Ради, мовляв, лише зі своїх людей. Через це Лесь Степанович відмовився йти в парламент.

Танюк понад 50 років прожив у шлюбі з мистецтво­знавицею Неллі Корнієнко. Їхня донька Оксана - театрознавиця. Онук Іван - науковець.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українцеві легше оголосити голодування чи відмовитися від посади, ніж вибудувати чітку прагматичну логіку перемоги" - Лесь Танюк

"Лесь умів творити нові реальності. Ні, не як режисер - то само по собі. Він умів творити щастя. Запах цієї реальності, її крихкі й сильні енергії. Щастям була Україна в його сценарії життя, - щоденному її конструюванню, до останнього дня, воно й було присвячене. Щастям була власне творчість, і це був екзистенційний акт. Щастям було кохання як особлива, єдина і для нього вічна субстанція неподільності з коханими. Щастям були кризи, сонце, гумор, випадкова людина, інтелектуальний парадокс, друзі, потреба жити у стоградусній температурі, повна віддача, свобода, просто радість від розумного погляду його собаки, тиша.

Весь чуттєвий і розумний світ відгукувався в ньому строфами поезії, метафорами театру, елегантністю перекладів (з 9 мов), життям у політиці як моральним зобов'язанням, жорсткістю політичних оцінок політики поза мораллю. Так щоденно, починаючи з 1958 року, "літописець" Лесь, як нарекли його академіки Ігор Юхновський і Мирослав Маринович, фіксуючи кожен день через культурні, політичні, філософські, етичні, наукові, соціопсихологічні події, через табуйовані зони, - відкривав глибинну сутність процесів української та радянської історії", - розповідала його дружина.

Видав 38 томів "Щоденників без купюр" із задуманих 60. Був автором 12 фільмів про репресованих діячів культури Розстріляного відродження та понад 600 публікацій на теми мистецтва, театру, літератури, соціології й політики.

×