Три золотих "Дзиґи" у головних номінаціях здобув режисер Сергій Лозниця. Нагороди за найкращу режисуру, сценарій та найкращий фільм отримала його картина "Донбас".
— Завжди подумки повертаюся до запитання однієї австралійської журналістки, — каже Сергій Лозниця. — Вона сказала: "У вас, напевно, чудова фантазія. Ви вигадали такий дивовижний світ". Кажу: "Я нічого не вигадав, це практично підстрочник. Те, що я зробив — це трішки організації матеріалу". На що вона подивилася і сказала: "Я впевнена, що люди в принципі так жити не можуть. Ви просто скромний".
Це наштовхнуло мене на думку: ми дуже давно, по всьому просторі колишньої Російської імперії, живемо у такому макабрі. Все, що раніше було у казках, у недосяжності, у пеклі — вийшло звідти і стало частиною повсякденності. Ці привиди бродять, ви зіштовхуєтеся з ними в житті, і навіть берете участь у цьому ритуалі. Подібних монстрів я у фільмі описую. Наше завдання — не тільки режисерів, сценаристів, культури в цілому — загнати цих монстрів назад. Там, де їм належить бути — у казках, художніх творах, у пеклі. Коли знімав "Донбас", я намагався їх піймати, визначити, і відправити назад — чим і продовжую займатися.
Журналістка в Австралії зовсім не може повірити, що людина може так жити. А ми не можемо повірити, що можна інакше. Можливо, це в силу колосальної травми, яку ми всі пережили останнім часом.
Журналістка в Австралії зовсім не може повірити, що людина може так жити.
Фільм про Україну і не такий простий та однозначний, як здається. Багато хто помилково сприйняв цей художній фільм як документальний. І помилково читали назву "Донбас" прямо — як опис території. Обидві версії хибні. Це художнє кіно, яке імітує документальне — і на це є причина. Так само це не опис території. Ця територія існує не в житті, а в підсвідомості, і вона так проявляється.
На якому етапі зараз картина про Бабин Яр?
— "Бабин Яр" ми будемо подавати на наступний пітчинг Держкіно. Сценарій вже готовий. Якщо все буде добре, зніматимемо наступного року. Зараз працюю над документальною картиною "Похорони Сталіна".
Час — це поняття відносне. Коли роблю фільм про минуле, я роблю його про теперішнє. Адже у минулому стільки ж сучасного, скільки й минулого. І "Блокада" — це фільм про всіх нас, які пережили цей жах. Тому ще цей жах досі присутній, не усвідомлений і не зрозумілий. Він як трагедія, як травма належить нам усім. Тому намагаюся шукати теми, які існують зараз, вони зовсім не архаїчні. Саме тому, що нічого не змінилося і час стоїть, тут починає щось відбуватися, зсуватися.
Коли знімаю фільм про минуле, я роблю його про теперішнє.
Для сучасної України можу взяти спогади 1917-19-тих років і знайти чимало аналогій. Наприклад, в оповіданнях Валер'яна Підмогильного, спогадах Романа Гуля (офіцер війська Скоропадського, був полонений петлюрівцями під час боїв за Київ, згодом емігрував — Gazeta.ua) — у нього пречудові спогади про те, як Петлюра брав Київ, а Скоропадський тікав. Коли знімаєте ігрову картину, непогано мати дистанцію. Фільм про те, що відбулося тут і тепер, складно сприймати, адже є ступінь ошпареності цією подією. Дистанція дозволяє дивитися спокійніше.
Це моя перша нагорода за сценарій і друга "Дзиґа" за режисуру. Дуже сподіваюся, що наступного разу серед нас буде Олег Сенцов. Те, що він міг, Олег уже зробив — проявив свою мужність, волю, гідність. Тепер багато залежить від нас і від політичної волі.
Наша реальність — це документальний фільм навпаки. Чому українці повірили у роль актора, який зіграв ідеального президента?
— Це зовсім інша історія. Не думаю, що Зеленський потрапив туди, куди потрапив, тільки тому що він зіграв роль президента. Визріла ситуація, коли цій владі, цим обличчям вже ніхто не вірить, і вже не хочуть їх мати. А він говорить прості і ясні слова. Не знаю, що за цим стоїть, але це ковток свіжого повітря. Мені здається, що жодного жаху не буде.
Ну а що, хіба не талановита людина? Я ж багато робив фільмів, це моя професія — слідкувати за кожним мікрорухом обличчя чи тіла. Від жодного президента України я таких жартів не мав. Це потрібно вміти так сказати і придумати. І з почуттям гумору тут все гаразд. Коли говорять, що це все штучно створене, піар, вони забувають важливу річ: образ президента взагалі, як і образ Порошенка, — теж штучно створений, піар. І йому придумали ті точки, на які треба тиснути. Чому ми не розпочали з Томоса в 2015 році? Чому він прямо під вибори, цей Томос? А що, за п'ять років звільнити Олега Сенцова — немає сили чи волі? Ну, вийди і скажи: "Я не можу звільнити Олега Сенцова". Якщо ти не можеш звільнити Сенцова, моряків, яких ти послав (питання, навіщо ти їх туди посилав), закінчити чи хоч щось зробити з цією війною, ти маєш сказати: вибачте, я спробував, п'ять років у мене було, а тепер робіть, що можете. Може, хтось інший зможе.
Україну ніхто не окупує не тому, що президент такий хоробрий. А тільки тому, що тут жодна людина не прийме цієї окупації.
Тут дуже важлива особистість. Відносини між президентами — це великим чином особисті стосунки. І якщо вони зайшли в тупик, то чого нам чекати? Ми не можемо прорити океан між Україною і Росією. Ми можемо лише стримувати і осуджувати агресію. Україну ніхто не окупує не тому, що президент такий хоробрий. А тільки тому, що тут жодна людина не прийме цієї окупації.
Що довше розвивається Україна, то менше й менше шансів з нею щось зробити. І ці вибори просто вражають: в Росії собі такого не можна навіть уявити. Сам факт, яким чином ці вибори відбуваються. І що ці україномовні — як їх називають "бандерівці", "хунта" — виберуть російськомовного президента зі сходу. Ніколи, це неможливо в Росії. Це зовсім підриває весь російський концепт пропаганди.
Незалежність — це незалежність кожного. Це воля людей. І люди показали свою волю, коли стояли на Майдані
Ми живемо зараз у цікавий час — не треба цього боятися. Нас лякають. Постійно чую, що після виборів відбудеться щось несусвітнє, що ми втратимо незалежність. Незалежність — це незалежність кожного. Це воля людей. І люди показали свою волю, коли стояли на Майдані, коли не боялися йти проти автоматів зі щитами і палками. Все. Це дуже важливий акт, подія, що визначила все на довгі роки. Президент — той чи інший, п'ятий, дев'ятий — не треба зводити все до однієї особистості. В Україні, слава Богу, одна особистість уже нічого не вирішує. Подобається вона вам чи ні. Буде суспільна думка, громадські організації, які їй цього не дадуть. Чому Порошенко діяв так, як діяв — бо суспільство на нього тисло. На цьому вулкані політик перебуває під дуже серйозним тиском різних сторін.
Постійно чую репліки — "жах". Я не бачу жаху. Мене навпаки тішить те, що відбувається. Бо ми навіть уві сні не могли собі уявити, наскільки тут розквітне громадянське суспільство. Ніхто не сказав, що ці вибори — це якась махінація. Це практично неможливо, коли влада цим не користується. Треба віддати належне тому, хто йде. І дивитися, щоб це збереглося далі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Донбас" визнали найкращим українським фільмом
Режисер Сергій Лозниця народився 5 вересня 1964 року в білоруському місті Барановичі Брестської області. Виріс у Києві, себе вважає киянином. 1987-го закінчив Політехнічний інститут за спеціальністю "прикладна математика". Працював в Інституті кібернетики, вивчав системи прийняття рішень і проблеми штучного інтелекту. Перекладав з японської. 1991-го вступив на режисуру ігрового кіно до Всесоюзного державного інституту кінематографії в Москві. З 2000-го – режисер Санкт-Петербурзької студії документальних фільмів. Того ж року став стипендіатом Nipkow Programm у Берліні. 2001-го переїхав із родиною в Німеччину. Багато міжнародних відзнак принесла стрічка "Блокада", змонтована з кінохронік блокадного Ленінграда. 2010-го "Щастя моє" стало першим українським фільмом, що потрапив до основного конкурсу Каннського кінофестивалю. Усі чотири ігрові картини – "Щастя моє", "У тумані", "Лагідна", "Донбас" – були представлені в Каннах. Там відбулася і прем'єра документальної стрічки "Майдан", яку згодом показували в прокаті у США та країнах Європи. В Україні глядачі вставали співати гімн – разом із героями на екрані.
1 
4880
Коментарі