Сталлоне і Бельмондо зійшлися на рингу

 

Фрагменти близько сотні стрічок містить фільм "Боксерське кіно" режисера Дмитра Бондарчука. Зробив ретроспективу зображення професійного боксу на великому екрані.

Експериментальна 12-раундова стрічка триває 48 хв. Імітує різні жанри й епохи кінематографа протягом одного поєдинку. Починається добою німого кіно й завершується сучасними хітами.

"Бокс може бути кумедний або романтичний, але переважно - жорстокий. Це класична кіноісторія про самотворення та самознищення", - йдеться в синопсисі.

Прем'єра відбулася у столичному кінотеатрі "Жовтень" в рамках 50-го Київського міжнародного кінофестивалю "Молодість".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На кінофестивалі "Молодість" переміг фільм про насилля

Дмитро Бондарчук розповів Gazeta.ua про специфіку картини, робочий процес, особливості жанру та ідеї для наступних проєктів. А також пояснив, чому "Боксерське кіно" - не про бокс.

Чому вирішили зробити "Боксерське кіно"?

‒ Мене захопила можливість зробити гібрид бою і фільму. Стрічки про боксерів – це завжди історія людини з її драмою та побутом, а бокс – це двоє людей на рингу, про яких у глядачів зазвичай обмежена інформація.

Моя стрічка є боєм за формою – це 12 раундів по 3 хвилини з короткими перервами між ними. Але складається з кадрів уже існуючих ігрових фільмів – від німих комедій з Чарлі Чапліном до "Роккі" з його продовженнями.

Ідея картини перебуває на прикордонні. Суперечить одночасно і кінематографічному, і спортивному канону. Це стало головним стимулом для мене. А далі вже нашарувалося бажання розповісти про історію кіно і все інше.

Ваш проєкт є зразком якого напряму? Чи надихалися роботами з подібним прийомом?

‒ Це напрям recycling cinema – "перероблене кіно". Оскільки йдеться про повторне використання вже знятого, надавання йому нового змісту й життя.

Або, простіше кажучи, "монтажне кіно". Адже практично єдиним засобом творення подібних фільмів є монтаж наявного матеріалу.

Загалом є довга історія подібного. І в мене є улюблені автори та стрічки. Але з "Боксерським кіно" відштовхувався якраз від того, що не знайшов нічого схожого на те, що хотів зробити.

Як проходило створення стрічки?

‒ Кожен з моїх монтажних фільмів мав особливості. Для "Боксерського кіно" я зібрав список картин про бокс по десятиліттях. Спрощувало справу те, що не потрібно було знайти й подивитися всі фільми на тему.

На кожне десятиліття, від німого кіно й до сучасності, обирав найуспішніші у глядачів стрічки, найкращі за версією критиків, додавав не американського виробництва й кілька улюблених.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після фільму пів години не розмовляла - що кажуть про переможця 50-ї "Молодості"

Для мого попереднього фільму "365 днів, також відомі як рік" потрібно було знайти кадри, в яких були би присутні кожна з 365 дат календаря. Там була гігантська й напружена робота саме на етапі пошуку необхідних моментів.

Пошуки для "Боксерського кіно" були легкі. Це дало можливість повністю зосередитися на монтажеві, підборові стилістики й ритму, які відображали б настрій свого десятиліття-раунду.

Фрагменти скількох фільмів увійшли?

‒ Близько сотні. Перші кадри – 1887 року, вони ще на титрах. Далі кожен раунд відповідає своєму десятиліттю до 2010-х.

Цілеспрямовано намагався уникнути американоцентризму. На всі раунди шукав фільми з інших країн, але часто не міг використати, бо не відповідали домінуючому настроєві. Його часто диктувало саме американське кіно.

Але, скажімо, 1960-ті – це практично повністю європейське. Це дало мені можливість звести на одному рингу європейських зірок свого часу – Жана Поля Бельмондо й Алена Делона.

Як вирішували питання з правами на стрічки, кадри з яких використовували?

‒ Основна ідея в тому, що якщо твій фільм – це повноцінний новий твір за формою і змістом, тобі не обов'язково мати дозвіл правовласника.

На цьому тримається славна сторінка "запозиченого" мистецтва, починаючи від художників на чолі з Марселем Дюшаном і до сучасних монтажних фільмів, як мій.

Які ваші улюблені фільми про бокс?

‒ Є абсолютно безкомпромісні речі типу "Скаженого бика" Мартіна Скорсезе і "Роккі" із Сильвестром Сталлоне. Але водночас у 1970-ті для мене "Роккі" витісняє "Товсте місто" Джона Г'юстона.

Боксерські нуари 1940-х – теж одна з улюблених тем. Всі в подібній похмурій естетиці – монтувати їх було особливе задоволення. Вдалося непомітно поєднати кадри з різних стрічок, які майже не відрізняються візуально, але мають різних персонажів.

Чи потрапили в добірку українські стрічки?

‒ Іноземні фільми про боксерів – це зазвичай історія протистояння особистості проти системи. Не обов'язково політичної. Можливо, кримінальної чи класової, але системи. Зрозуміло, в радянській реальності з такою темою потрібно було бути обережним. Колективний спорт типу футболу був зрозуміліший.

Ті стрічки, які мені вдалося знайти, розповідають про радянських боксерів, які б'ються проти підступних суперників із капіталістичного світу. Навіть у досить вільнодумному анімаційному серіалі "Як козаки…", в серії, де вони стали олімпійцями, герої боксують проти греків. Але нічого зі знайденого мені не вдалося вплести у свій фільм.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Батько із сином станцювали на вулиці після сварки

У сучасному українському кіно ще не про бокс, але вже з'являються фільми про спорт. Біговий "Пульс", який теж показали на цьогорічній "Молодості", бійцівський "Із зав'язаними очима". Мені здається, поява таких прем'єр прямо пов'язана із суспільними настроями в країні.

У чому полягала ваша ідея?

‒ На поверхні – це розповідь про історію кінематографа, як він змінювався. Про авангардні пошуки в німих фільмах 1920-х і те, як їх витіснив прихід звуку. Про еволюцію кінокамери – від майже нерухомої до суб'єктивної. Про прийоми монтажу.

Інший пласт – про природу взаємин між людьми. І це не лише про насильство, а й про все інше – любов, самотність, відданість. Практично будь-що, з чим глядач прийшов на сеанс.

Що саме в зображенні боксу демонструє ваша картина?

‒ Дивно говорити, але фільм з назвою "Боксерське кіно" - це не про бокс. Точніше, не лише про нього.

Це стрічка про мистецтво та його взаємодію з аудиторією. Хтось скаже, що це про межі насильства й деструктивну природу людини. Ще хтось, що це точно про його матір з батьком, які все життя сваряться, але жити одне без одного не можуть.

Як уявляєте свого глядача?

‒ Мій фільм не лише про бокс чи про кіно, а про людину. Тому мені хочеться думати, що ви знайдете в ньому щось для себе.

Як описали б еволюцію показу боксу на екрані?

‒ Це тема для трактату. Яким, по суті, є мій фільм. Не думаю, що словами вдасться краще передати всі думки на цю тему, ніж я зробив у "Боксерському кіно".

Концепцію "Боксерського кіно" можна застосувати для висвітлення кіноісторії інших видів спорту та не лише. Чи взялися б за щось подібне ще?

‒ Звісно, за подібною формулою можна зробити монтажні фільми про інші види спорту. Але "Боксерське кіно" мало бути створене саме зараз, оскільки зійшлися правила бою, його 12 раундів і 12 десятиліть історії кіно, з яких вдалося ці раунди скласти. Саме це було головним поштовхом, а не просто можливість симпатично змонтувати кадри поєдинку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ми живемо в чоловічому світі - режисерка

Через специфіку моїх стрічок я колекціоную багато різних дрібниць із фільмів. Записую хороші фрагменти тих чи інших творів. Окремі кадри рук реалізувалися у мою стрічку "Історія рук", календарів і дат – у "365 днів". У серіалі "Травесті" я поєднав культові сцени, скажімо, момент в душі з "Психо" чи велетенська горила на даху будівлі з "Кінг Конга", з подібними кадрами в сучасних фільмах.

У моїй колекції достатньо кадрів і про інші види спорту. Найприємніші, які одразу спадають на думку – про теніс. Але я поки що не бачу об'єднуючої ідеї, яка штовхнула б мене робити цю стрічку. Проте це не значить, що вона не з'явиться.

Яка подальша доля фільму?

‒ Цей рік був складний для фестивалів через пандемію. Не зрозуміло, коли і в якому вигляді вони повертатимуться. Тому я радий, що була можливість показати фільм на "Молодості". Але ще сподіваюся на кілька показів.

Ви не вперше на "Молодості". Що для вас значить цей фестиваль?

‒ Українські прем'єри "Боксерського кіно" і двох моїх попередніх робіт відбулися на "Молодості".

Я не вчився на кіношника, тому на початку шляху не мав такого досвіду, щоб показувати перед аудиторією свої фільми, обговорювати з кимось.

На момент прем'єри "Історії рук" мої короткометражні анімації були на закордонних фестивалях. Мені присилали з Європи грамоти, нагороди і призи. Але я ніколи не їздив на ці кіноогляди сам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Священник мав читати молитву, коли поруч відбувається секс

Лише коли на "Молодості" показали "Історію рук", я прийшов у кінотеатр "Київ". Туди ж прийшли інші незнайомі мені люди. Я представив свій фільм, вимкнулося світло. І на великому екрані майже 2 години показували щось моє і особисте. Прийшло усвідомлення, що я таки зробив кіно.

Вдячний, що фестиваль продовжує мати інтерес до моїх наступних пошуків та експериментів.

Розкажіть про творче об'єднання МІКНУ, до якого входите.

‒ Ми з кількома друзями ще у студентські роки вирішили пробувати свої сили в кіно. Жоден з нас не мав кіноосвіти, тому разом вчилися і допомагали один одному.

Я переважно робив анімаційні стрічки, з чорним гумором, різні стилістично, від оживлених книжок до простих малюнків олівцем. Загалом створювали абстрактні й експериментальні твори. Наприклад, є серія з кількох фільмів, яка зветься "Чортівня". Там руки виконують ролі людей і таким чином розказані різні сюжети.

Що плануєте знімати далі?

‒ Працюю над відеоесеєм про Миколу Гоголя і його вплив на кіно. Це буде короткометражний фільм, який планую одразу публікувати в інтернеті.

Згадки Гоголя у стрічках, як і будь-які інші, дотичні до України, збираю давно. Кілька місяців тому ця колекція набула чітких обрисів, і я почав складати їх у своє кіно.

У мене є ще ідеї. Хочу зробити монтажний фільм жахів. Також цікавить природа пропаганди й постправди в українських фільмах радянського періоду. Але має скластися низка елементів, аби ідея почала оживляти зібрання розрізнених кадрів і нове кіно почалося.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У голові крутилося - скоро ці люди почнуть одне одного вбивати" - кінофестиваль "Молодість"

×