Ексклюзиви
Неділя, 20 червня 2021 12:00

Ми живемо в чоловічому світі - режисерка

Автор: facebook.com
  В рамках ювілейного КМКФ "Молодість" провели перший показ на великому екрані та обговорення фільму "Жінки, що грають ігри" про визначних діячок української культури
В рамках ювілейного КМКФ "Молодість" провели перший показ на великому екрані та обговорення фільму "Жінки, що грають ігри" про визначних діячок української культури

Кінотеатральна прем'єра документального фільму "Жінки, що грають в ігри" режисерки Надії Парфан відбулася на 50-му Київському міжнародному кінофестивалі "Молодість". Показ проходив у залі "Кіноман" кінотеатру "Жовтень".

Стрічка розповідає про лауреаток премії Women in Arts 2021, яку щороку проводять ООН Жінки в Україні та Український інститут. Це колективний портрет семи представниць вітчизняної культури. Героїнями стали письменниця Софія Андрухович, культурна журналістка Віра Балдинюк, диригентка Оксана Линів, театральна режисерка Тамара Трунова, художниця Аліна Клейтман, культурна менеджерка Юлія Федів і кінорежисерка Ірина Цілик.

Після сеансу Надія Парфан спілкувалася з модераторкою зустрічі, менеджеркою напряму "Кіно" Українського інституту Наталією Мовшович.

Як з'явилася ідея фільму?

– Проєкт став для мене цікавим творчим завданням і професійною віхою. З одного боку, знятий на замовлення. З другого – авторський і в хорошому сенсі божевільний. До мене звернулися із запитом, щоб це не були ще одні балакучі голови. Треба було розкрити героїнь більше, ніж просто називати: ось Юля, Тамара та інші – вони чудові.

Я люблю виклики. Наявність рамок спонукає креативити. Намагалася зрозуміти, про що ця історія на метарівні. Тому що цікавих, самобутніх, харизматичних жінок ні до чого спільного не можна звести воєдино. Про кожну можна зняти цілий фільм або серіал.

Думала, що нас усіх об'єднує. Усі по-своєму круті, але звідкись починали, звідкись прийшли. Звернулася до дитинства, бо ми ж не народилися виконавчими директорками УКФ чи постановницями. Це певний шлях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На кінофестивалі "Молодість" переміг фільм про насилля

Знаємо багато про хлопчачі субкультури. І взагалі молодіжні – хіп-хоп, скейтбординг, графіті – переважно чоловічі. Але потрібна була центральна візуальна метафора для жінок. Мені близька ідея сестринства, дівчачого шалу. Недостатньо репрезентована. Згадала, як колись грала в резинки. Нібито дуже дівоче заняття, але насправді про силу, витривалість і вправність.

Це була радикальна ідея – взяти потужних діячок культури і грати з ними в резинки. Звучить божевільно. Були сумніви. Чи не посилимо стереотипи, замість боротися з ними? Допомогли біографії героїнь. Перше, що питала – у що грали в дитинстві. Почалися такі цікаві історії, що про це може бути окрема стрічка. Це стало вирішальним аргументом.

Концепт гри – це все ж таки про щось спільне чи про змагання?

– Жіноча гра – метафізична. Тут може бути якесь сестринство. І має бути. Відсутня жорстка конкуренція, як у чоловічих іграх, де є очевидний виграш. Передусім ідеться про змагання із собою. А також із синдромом самозванки. Яку висоту сама собі поставиш і чи наважишся стрибнути. А за нею йде наступна, і так безкінечно. Самотня гра, як не парадоксально. Усі ми, жінки в культури, теж трохи одинакуваті.

Не всі в кадрі беруть участь у колективних активностях.

– Юлії Федів та Аліні Клейтман не імпонує гра. Критикували. Зазвичай у документалістиці ти обираєш героїв чи вони тебе, і у вас є злагода щодо реалізації. Тут було інакше. Але те, що не всім відгукнулася концепція - теж класно. Не нав'язували. Не робимо все однозначним та остаточним. Включили різні погляди всередину концепції. Показуємо здорове різноманіття, напругу, множину. Різними барвами розказуємо одну й ту саму історію.

Як проходив процес зйомок?

– Швидко все робили. Це було стресом і викликом. Але з такою класною командою – цілком можливим. Це колективна творчість.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У голові крутилося - скоро ці люди почнуть одне одного вбивати" - кінофестиваль "Молодість"

Було інстинктивне уявлення, що на майданчику буде багато командирок. Бо беруть участь лідерки. Насправді все з точністю до навпаки. Усі класно підіграли. Особливо Тамара Трунова та Ірина Цілик. Бо тільки вони знають, що таке бути режисеркою і мати весь цей хаос, тисячу змінних, де все може піти не так.

Чи відчуваєш якийсь прогрес у досягненні гендерної рівності на робочому місці?

– Об'єктивний факт у тому, що ми живемо в чоловічому світі. У сфері культури так само мають привілеї. Конкретним персоналіям вигідно – більше грошей, можливостей, визнання. Легше відчиняються двері. Наприклад, найбільші бюджети в руках чоловіків. Скільки знаєте фільмів для широкої аудиторії, знятих режисерками? Хоча у нас нібито жіночий бум. У кіноіндустрії конкуруєш не з іншою жінкою, а з чоловіками 55 плюс, які приймають рішення. Навіть не конкуруєш, а просиш. Важливо говорити про системність такого стану речей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Батько із сином станцювали на вулиці після сварки

Моє найближче середовище – дуже рафіноване. Класна бульбашка, в якій прогресивні чоловіки. Вони працюють зі мною, і все добре. Хоча проскакують різні моменти. Деколи треба сперечатися, іноді боротися з чужими его. Це буває виснажливо.

До того ж у чоловіків є готова інфраструктура солідарності. Певні чоловічі клуби та братерство. Вони з дитинства належать до цього. Легко проявляють чоловічу солідарність, яка майже вроджена.

Сестринство теж є. З радістю впишусь за те, що робитиме будь-хто з наших героїнь. Але мусимо це робити сам на сам. Премія Women in Arts – перша інфраструктурна річ. Не на рівні особистості, а на рівні системи.

Фільм "Жінки, що грають в ігри" доступний для безкоштовного перегляду в онлайн-кінотеатрі Takflix.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Священник мав читати молитву, коли поруч відбувається секс

Надія Парфан – режисерка, кураторка, кінодистриб'юторка. Засновниця й креативна директорка міжнародного фестивалю кіно та урбаністики "86" у місті Славутич. Засновниця онлайн-платформи Takflix, що просуває українське кіно в інтернеті. Повнометражний дебют "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" вийшов 2019-го. Отримав Національну кінопремію "Золота дзиґа" як найкращий документальний фільм року, а також нагороду Спілки кінокритиків "Кіноколо".

Зараз ви читаєте новину «Ми живемо в чоловічому світі - режисерка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 49
Голосування Хто має отримати Національну кінопремію за найкращий український фільм 2020 року?
  • Атлантида
  • Земля блакитна, ніби апельсин
  • Погані дороги
  • Толока
  • Черкаси
  • Інший фільм (пишіть у коментарях)
Переглянути