27 січня столичний Музей-квартира Павла Тичини відсвяткував 35-річчя. Відсутність фінансування на розвиток — одна із найпоширеніших проблем, із якою сьогодні стикаються працівники музейної сфери в Україні, розповідає директор Меморіального музею-квартири Павла Тичини Тетяна Сосновська. Держава може виділяти кошти на загальне утримання музею, але все менше і менше коштів припадає на внутрішній розвиток: нову техніку, сучасні зручні меблі, ремонт.
Яка ситуація із фінансуванням у вашому музеї?
Наш музей отримує кошти, яких не вистачає, від меценатів-благодійників та від друзів, які не байдужі до долі закладу. До того ж, доводиться придумувати нові заходи, які були б не затратними в реалізації, але збільшували кількість відвідувачів.
Ви відзначаєте 35-річчя заснування Музею Павла Тичини. Чи отримували якісь бонуси до цієї дати?
За ці 35 років у музеї жодного разу не проводився ремонт. Зверталися із проблемою до Департаменту культури. Але вони відмовилися допомагати. З 2006 року представники Департаменту не ходять до нашого музею — певно, соромно. Відвести увагу відвідувачів від потрісканої стелі намагаємося розповідями, цікавими дійствами. Та рано чи пізно це помічають.
Що ви можете сказати про рівень заробітної платні музейників?
У музейних працівників — принизливо низька заробітна платня. Через це музеї не можуть утримувати молоді кадри. Українські виші не готують таких фахівців, які одразу після випуску могли б працювати в музеї. Їх доводиться готувати нам, навчати 1-2 роки. Минає пару місяців, ти уже навчив чомусь молоду людину, вона починає братися за реалізацію власних проектів, потім знаходить більш оплачувану роботу і йде з музею. І ми вимушені знов шукати молодь, яка затримується, на жаль, на нетривалий час.
Як, на вашу думку, зміниться ситуація, якщо серед музейних працівників все ж побільшає молоді?
Кардинальне омолодження колективу дало б змогу експериментувати, придумувати нові ідеї, адже молодь прагне до самореалізації. Та їм потрібні і гроші, аби мати змогу самостійно себе забезпечувати та почати життя окремо від батьків.
Від чого залежить рівень заробітної платні у вашій сфері?
Заробітна платня та рівень добробуту музейного працівника залежить від того, до якої категорії належить музей. В Україні є кілька категорії: IV категорія — сільські музеї, ІІІ — районні музеї, ІІ категорія — перехідна, І категорія — це музеї у великих містах. Наступна категорія — Національні музеї, стоїть вище за першу. Категорійність визначається двома показниками: кількість експонатів та відвідуваність.
До якої категорії належить Музей Павла Тичини?
Наш музей, як і кілька подібних йому, належить до ІІІ категорії. Ми неодноразово підіймали питання про зміну категорії на вищу, адже за першим показником — кількістю експонатів, можемо претендувати на це. Але за другою категорією фізично не можемо кардинально збільшити кількість відвідувачів, адже це не дозволяє зробити площа музею. У квартирі не вміщується багато людей і ми змушені розбивати охочих на маленькі групи.
Але ж ІІІ категорія — це районні музеї?
ІІІ категорія — принизливо для Києва. Вона позбавляє можливості претендувати на наукову пенсію, не дає кар'єрного росту, через що і молодь не йтиме працювати в такий заклад. Я вважаю, що треба давати музеям І категорію, але і вимагати відповідної цьому статусу роботи. Це буде додатковим стимулом.
А хто придумав поділ на ці категорії?
Ці показники — умовні. Стандарт, який це визначає, був прийнятий ще за часів СРСР, у 70-х роках. Після того був свіжіший наказ — у 2005 році, але він вийшов на основі цих же показників.
Чи багато у Києві меморіальних музеїв?
Активно працюючі меморіальні музеї — це: Музей Максима Рильського, Музей Михайла Булгакова, Меморіальний музей Миколи Бажана. Меморіальний будинок Марії Заньковецької, Меморіальний музей Михайла Грушевського, Музей Лисенка, Музей Старицького тощо. На Андріївському узвозі є музей-майстерня Івана Кавалерідзе. Деякі з них, наприклад, Музей Рильського, також мають ІІІ категорію. Є такі, що мають першу, бо є філіями Музею історії Києва.
Що, на вашу думку, українським працівникам музейної сфери варто перейняти у іноземних колег?
Європейська спільнота давно користується іншими показниками: це і нові проекти на стадії розробки, промоція діяльності музею у соціальних мережах, співпраця зі ЗМІ. Існують віртуальні 3D-тури та екскурсії, завдяки чому людина може ознайомитися із експозицією, сидячи за комп'ютером. Через це аудиторія у музеях визначається як аудиторія сайту. Це люди, які регулярно цікавляться новинами музею, заходять на сайт, читають статті, а не тільки ходять до нього. Людина, що живе, припустимо, у Німеччині, може вважати себе аудиторією лондонського музею.
3 
4880
Коментарі