"Революція відбулась би у будь-якому випадку" - Денис Блощинський

Українцям тоді дуже бракувало єднання. Ми його прагнули, але ще не вміли реалізовувати. Майдан сам по собі активував в нас дуже важливу ціннісну трансформацію - змусив передумати багато важливих речей і поставити собі ті питання, яких не було в нашому щоденному житті зазвичай. І місце для таких питань знайшлося у всіх - у патріотів, у пофігістів, у ностальгуючих за старим життям. Просто формулювання були різні. Через 2 тижні після побиття студентів нам так сильно хотілося бути єдиними, об'єдниними навколо тих цінностей, які ми лише навчилися виділяти із своєї свідомості в окремі принципи. Саме тому стільки людей прийшло слухати пісні, в яких про ці речі говориться. Це було своєрідним підтвердженням всім тим хто це бачив на Майдані наживо і тим, хто бачив трансляції концерту - так, все правильно, ми разом, нас багато і "все буде добре, для кожного з нас".

За півтора десятка років, десь, був сформований потужний запит на створення продукту із російського ринку, який впливав на те, що в Україні називалося шоу-бізнесом. Знімалися серіали і фільми, записувалися треки і альбоми із прицілом на великий російський ринок. Табір виробників патріотичного продукту тримався окремо, був не таким чисельним і не впливав глобально на ринок. Але починаючи із 2009-2010 років починали виникати цікаві молоді проекти зі своїм баченням сучасної музики. "Фіолет"," Без Обмежень", Brunettes Shoot Blondes, "Бахрома", "Дах Доттерз", "Пані Валькова", "Онука" - далеко не повний перелік тих гуртів які виникли впродовж 4 років напередодні Майдану. В мене особисто складалося враження, що пружинка потроху накручється, але поки не зрозуміло до чого все це.

Я би не виділяв окремі періоди - це все було логічною трансормацією, яка охоплювала нашу країну. Тотальна відсутність державної підтримки культурного розвитку. Люди, які не ідентифікують себе в національному культурному просторі. Це такий собі негативний контент, в якому ми перебували кілька десятиріч незалежності і який почав приносити свої плоди, про що ми дізналися вже в 2014 році.

Таке важко припустити, тому що Революція наслідок великої кількості різних процесів. Тому, тепер вже про це можна говорити із впевненістю, вона відбулася б будь-якому випадку.

Найголовніше що Майдан дав українському суспільству - це спроможність до самоідентифікації в межах культурної та національної ідентичності. Ця спроможність почала виштовхувати на поверхню оновлені теми для творчості, формувати нову творчу енергію, змінювати пріоритети в головах людей. Це надзвичайно сильний поштовх для змін. Цим поштовхом не скористалася держава. Десь за незнанням, десь за невизначеними пріоритетами, але на державному рівні не було сформовано гуманітарної політики, не було створено належних інституціональних рухів, не відбулася трансформація самого міністерства культури.

Суспільство вже потрохи навчилося говорити своїй державі дуже прості речі: мені це не подобається, так далі не може бути, хочу змін. Але наше суспільство - це маленьке дитя, яким потрібно опікуватися, якого потрібно доглядати. Саме заради цього ми делегуємо політиків до влади, які мають бути мудрими та далекоглядними. І ми маємо навчитися виховувати наше суспільство. Створювати умови для розвитку, розповідати що таке добро, а що таке зло. Ідентифікувати, а потім і транслювати нові українські цінності. Неймовірно велике значення має у всьому цьому процесі освіта. Саме вона є тим програмним кодом майбутнього, який задає і форму і зміст завтрашньої України. Адже все починається з культури, а культура починається з освіти.