Підкреслені талія та груди: якою була мода в Києві на початку ХХ століття

20

Київ завжди був не лише столицею України, а й модного міського життя. Кияни здавна стежили за всіма новинками у світі одягу й не упускали головні європейські тренди.

Gazeta.ua пропонує історичний екскурс, як одягалися жителі столиці наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Фото: www.kyivhistorymuseum.org

Трендом тих років були красиві головні убори, стильні сукні з мереживом, приталені пальта й вишукані парасольки. Останні носили як аксесуар, а не для захисту від дощу чи сонця.

Міська мода відрізнялася від сільської. У містянок в одязі було підкреслено талію та груди. Селянки ж носили просторий, комфортний і зручний одяг, яскраво оздоблений.

Кияни часто у закордонних подорожах купували тканини, мереживо, ґудзики й підкладки. І вже повернувшись у Київ, створювали наряди або віддавали матеріали до ательє для пошиття. Вул. Сагайдачного славилася швейними майстринями й модистками, що мали закордонний досвід чи навчання.

Кравчині того часу, які шили одяг для заможних родин, часто не ризикували одразу кроїти дорогі тканини. Вони спершу показували модель виробу замовниці. Якщо її затверджували, лише після цього майстрині приступали до роботи з матеріалами. Бувало, що одну сукню шили місяць.

 

Одяг кияни купували в Європі та Персії. Квитки у цих напрямах продавали цілий рік, проте це задоволення було не з дешевих. Квиток із Києва до Берліна чи Відня в міжнародному вагоні I класу коштував 27 руб. За ті ж гроші можна було орендувати дачу на місяць у передмісті столиці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як відпочивали кияни на дачах 100 років тому – унікальні ретро-фото

Жіноча мода формувалася в Парижі, а чоловіча – в Лондоні. У Франції купували сукні, костюми, капелюшки, мереживну білизну. Лондон був популярний через великий асортимент тканини, капелюшків та шалей із кашеміру. У Німеччині купували срібні та бісерні сумки. У Туреччині – шкіряні й хутряні вироби: шуби, шапки, муфти. Загалом киянки одягалися трохи яскравіше, ніж німкені, австрійки та голландки. А от одеситки – ще яскравіше за киянок.

Модний вигляд потребував чималих грошей, які могли собі дозволити лише заможні. Наприклад, ціни у каталозі мод "Меріліз" 1913-го були такі: жіночий капелюшок – 12–15 руб., сукня на вихід – 85 руб., блуза – 7–15 руб., дамські парасольки – від 11 до 14 руб., шкіряні туфлі – від 2,9 до 4,4 руб., корсети – від 6,8 до 15,5 руб. Для порівняння, ціна плаття – 85 руб. дорівнювала вартості оренди на місяць шестикімнатної мебльованої квартири у престижному районі столиці. А от щоб купити модний жіночий капелюшок, різноробочому довелось би працювати пів місяця.

Для вечірнього образу модниці обирали спідниці, декольте та невеликі рукава-ліхтарики. Вбрання шили з креп-сатину, файдешину, щільного шовку, оксамиту чи паноксамиту. Оздоблювали мереживом, аплікаціями з квітів і бісером. Особливо модними були горжетки з чорно-бурої лисиці. З прикрас – намиста. Популярним було взуття на підборах.

 

З приходом більшовицької влади модний одяг став вважатися буржуазним пережитком, якого потрібно було позбутися. Вже до 1930-х стиль змінився на простоту та практичність крою. Жінки зняли корсети, чоловіки вдягли більш бізнесові костюми. Емансипація жінок у 1940-х додає в їхній одяг більше чоловічих рис. У моду входять підплечники. Через війну виник дефіцит нового одягу, тому жінки були змушені перешивати та латали речі власноруч, щоб залишатися привабливими. У післявоєнні роки у столиці одяг став одноманітним та "сірим". Це спровокувало появу "стиляг", які одягалися яскраво та незвично.

×