"Перемога - коли тризуб стоятиме на мавзолеї. А потім той мавзолей треба буде розвалити" - митець Юрій Журавель

26

Фото: Юрко Журавель

24 лютого мене не шокувало - знав, що рано чи пізно повномасштабна війна має початися. Здивувався, чому так пізно. З перших днів війни всім складом гурту Ot Vinta пішли до тероборони. Беремо участь у навчаннях на полігоні. Кожного тижня стріляємо, вчимося поводитися зі зброєю. Будемо працювати з гранатометами. На початку гарячої фази війни самі керівники нашої ТрО сказали, що мусимо бути напоготові, але мистецька робота важливіша. Поки що активно працюємо на мистецькому фронті.

Щодня виставляю чергову карикатуру. На час війни борюся з ворогом гумором. Використовую історії, які стають мемними. Після ситуації з українкою, яка радила рашистам класти в кишені насіння - зобразив вояків противника, яких посипають насінням із неба. Так лягають у нашу землю. Підписав: Скільки разів вам казали: "Не на Україну, а в". З'являється багато репостів, лайків. Відчуваю, що українцям це важливо. Маю такий досвід ще з часів Революції гідності (у запеклий час Майдану Юрко Журавель створив понад 60 картин, серед них - карикатури на Януковича й Путіна. Зобразив втікача Віктора Януковича і його близьке оточення в киплячому казані. Силовики "Беркута" спалили роботи Журавля, але вони продовжували поширюватися мережею. Юрію Журавлю також належить авторство шеврона самооборони Майдану. - Gazeta.ua).

Намалював карикатуру і написав пісню про нашу Чорнобаївку. В Україні почали сприймати бої в Чорнобаївці (селище на Херсонщині, де ворога розбили вщент 14 разів. - Gazeta.ua) як народний серіал. Коли з'явилася шоста "серія" - намалював потайний вхід у пекло, подібний до сміттєвого кошика. Туди падають ворожі танки й літаки. Написав пісню, заримував "москалі" й "граблі", на які вони вкотре наступають. Сподобалося повторення Чорноба-їба-їба-ївка. Вийшло драйвово. Робимо з гуртом аранжування пісні. Плануємо забацати її з військовим оркестром Міністерства оборони.

Намагався зробити все, аби не служити в армії. Дуже мені не подобалася. В мене батько військовий, пішов у запас у званні підполковника. Служив у саперних військах. Можна сказати, що з інгредієнтів із холодильника може зробити вибухівку. Цю радянську армію я бачив від свого народження. На той час була вбиванням часу, сил, енергії.

Війна – це остання справа. Буквально позавчора почув класну фразу від ДСНСника: "Якщо ДСНСник курить, отже, пожежа погашена". Для мене ідеальний пожежник, справжній герой не лише той, хто рятує дітей із вогню. Також той, хто кожного дня довбе підприємства за вогнегасники, щоб люди дотримувалися пожежної безпеки. Має справу з папірцями, протоколами, але робить все, аби провести профілактику пожежі, не допустити її. Так само і система оборони. Якби дбали про безпеку держави із самого початку, робили все для того, щоб ворог навіть боявся думати про те, аби потикатися - у нас було б усе добре. Це стосується і культурної царини, і військової безпеки.

Війна не стане остаточною крапкою відходу від російської культури. Ще з цим боротимемося. Навіть зараз вже багато запеклих суперечок із моїми дописувачами в соцмережах стосовно української мови. Я і моя дружина, друзі - говоримо, що варто терміново переходити на українську. Постійно чуємо: "Ще не на часі". Вже знаю, що після нашої перемоги буде багато російськомовних переселенців на території України й світу, героїв, які стали ветеранами війни. Наїжджати на них за мову не можна - вони боролися за незалежність. Багато хто втратив домівки і навіть рідних. З їхнього боку буде так: "Знаете, сколько русскоязычных погибло. Там не разбирали. Опять начинаете раскалывать". Проблема мови стоятиме постійно. Надалі боротимемося з частинками "русского мира", які не розуміють, що вони є одними з активних бійців російської навали.

У перший день, коли записалися в ТрО - в бункері посварився за російську мову. Почув її від одного з тероборонівців, сказав: "Давайте хоча б тут говорити державною, а не мовою агресора". Почув у відповідь: "Это кому я там на хвост насолил?" Людина живе в нас і за цей час досі не навчилася спілкуватися українською - мовою держави, яка його прихистила. Військові ТрО стримували мене, щоби не було ексцесів, бо в теробороні на Західній Україні говорять російською.

 

Російська, зазвичай, мозолить вухо - її чути найгучніше. Наприклад, коли у Львові в кав'ярні сидять люди з різних куточків світу. Українці, поляки тихенько говорять, так само англійці й французи. І тут заходять кацапи і: "Свєтка, ти кофє будєш?" Чути в кожному кутку. Знаю від друзів-поляків, що їх дратує, коли переселенці говорять російською. Часто вони отримують зауваження і навіть погрози від польських друзів. І так всюди. Нещодавно була цікава ситуація: людина з України, яка приїхала у Фінляндію, написала оголошення російською. Розмістила на сайті: "Где бы найти курсы освоения финского". Досі не навчилася спілкуватись українською - хоче опановувати фінську, бо потрапила у Фінляндію і має пристосовуватися.

На цей час не спілкуюся з представниками російської культури. Хіба що якщо хтось звертається - тоді можу послати за російським кораблем. Схоже на те, як мені на голову виливають помиї - і говоритимуть, що серед них є чистенькі яблучка й помідорчики. В мене не буде часу вибирати. Відходитиму від потоку помиїв або битиму по яйцях того, хто виливає.

Для кожного перемога виглядає по-різному. На останній пресконференції Зеленського запитали, що розуміє під перемогою. Сказав: не втратили суверенітет, цілісність держави і щоб не гинули люди. Наш верховний головнокомандувач має ставити більші цілі, щоби досягти хоча б половину. Бути далекоглядним. Цю денацифікацію, яку почали росіяни, треба зробити на їхній території. Знищити "русский мир". Це оболванені пропагандою люди. В нас не буде часу просити, умиротворювати або перевиховувати їх. Якщо цього разу не приструнимо ворога, не перенищимо або не пересадимо - за два-три роки ця держава знову полізе в Україну. Якщо повною мірою не відповідатимуть за свої злодіяння - знову почнуть робити таку саму біду.

З початку каденції Зе - моя думка про нього не змінилася. Два роки тому він казав, що треба просто перестати стріляти і "какая разница". З того часу, здається, всередині лишився тим самим. Боневтік (прізвисько Володимира Зеленського в мережі, створили через відмову президента поїхати з України на початку війни. - Gazeta.ua) - це не геройство. Закривання каналів "Еспресо", "Прямого" та "5-го" - це використання війни, щоб приструнити опозицію. Порошенко з гаслами "Армія, Мова, Віра" був чесніший, далекоглядніший. Зараз вся віра на армії. Мова була важливою, а стала втричі важливішою. Промови Зе до ворогів менш агресивні, ніж до партнерів з НАТО і союзників. Претензії Зеленського до НАТО, Байдена "давайте зброю" - виглядають дивно. Зараз, коли півень клює в зад, будеш направо й наліво кричати, що всі хрінові - а чим займався 2,5 року? Тоді всі навколо кричали, що треба виконувати замовлення оборонного комплексу. Чому наші хлопці мали посилати нах.й російський воєнний корабель, а не пустити в той бік "Нептун" (українська протикорабельна крилата ракета. Розроблена в київському конструкторському бюро "Луч" у 2014-2020 роках. Вперше застосована в бою 2022 року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. - Gazeta.ua)?

На одній із карикатур поруч Порошенко, Зеленський, Тимошенко, інші топові політики. Разом долають рашистського двоголового півня. Створив, коли проголосували закони про колабораціонізм. Підписав: "Ними можна милуватися, коли вони роблять корисну спільну справу". Мусимо згуртуватися, кожен із політиків має зробити висновки. Пам'ятати, що біля нас не лише зі сходу, а і з інших сторін є загрози. Знаємо ставлення Угорщини до України. Якщо не слідкуватимемо за силою обороноздатності держави, культурою - може початися агресія. На цей момент треба зрозуміти, наскільки важливо знати нашу мову, культуру, а найголовніше - історію. Щоб ці помилки не повторювати.

У тому, що підтримка Заходу не така велика - винні й ми самі. Для Заходу ми так само частина "совка", і насправді так і є. Якби ми раніше робили реформи, активніше рухалися до НАТО - там ішли б нам на більші поступки. Давати серйозну зброю країні, яка в будь-який момент може домовитися із "совком", здати частину оборонки - це ризик. Буквально рік тому керівництво держави казало "какая разница", чи стоїть пам'ятник Ватутіну і якою мовою говорити. Хто його знає, може знову змінять думку.

Зараз Україна в епіцентрі - на Заході цікава наша історія. Попит на книжку "Знай наших" величезний. Помаленьку повертається логістика - будемо активніше надсилати її до країн Європи. Першим у книжці про відомих українців стоїть герой Троянської війни Ахілл. Викликає запитання в читачів: "Хіба Ахілл українець?" Звісно, на час його народження не було держави Україна. Але герой "Іліади" народився на території Криму, в місті Мірмекій, яке недалеко від нашої Керчі. Крим - це Україна, тож Ахілл - людина, яка народилася на нашій, українській землі. Маємо знати його біографію, міфи.

З книжки українці відкривають для себе Костянтина Острозького. А це людина, яка 500 років згуртовувала об'єднане європейське військо проти москалів. І таких людей багато. Дехто з героїв книжки став взірцями для мене - Ніл Хасевич (український художник, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР. Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі "За боротьбу в особливо важких умовах". - Gazeta.ua), який є у першому томі, Леонід Перфецький (художник, графік, ілюстратор, сотник армії ОУН. - Gazeta.ua), який буде у другому. Люди, які були бійцями, учасниками безпосередніми війни, і водночас митцями, які боролися олівцем, пензликом і різцем.

У другому томі покажемо сучасних українських героїв. Зараз малюю Віталія Скакуна з Бережан, який у перші дні війни підірвав міст, щоб не дати пройти ворогу - за день, за два буде і портрет, і малюнок його героїчного вчинку. Героїв з'являється кожного дня - не можу малювати кожного. Є представники морської піхоти, ДСНС, залізничники, снайпери, сапери, мінометники. Найдрайвовіші й найвеселіші будуть змальовані в другому томі "Знай наших". Зараз є думка зробити портрети гусака й гуски, які загинули під час знищення російського СУ-24. Думаю, що люди придумають для них імена - виставлю в соцмережі, зробимо конкурс.

Розумію, що мої ілюстрації часто сприймають як обереги. Популярним у мережі став малюнок, де святий Миколай затуляє дітей від ворожих ракет у Миколаєві. Він - покровитель міста Миколаїв, захисник дітей, мореплавців і мандрівників. Часто звертаюся до дохристиянських оберегів. Найяскравіше це видно в пісні і кліпі Ми КОЛО, у буквицях книжки "Знай наших" використовую символічних тварин, богиню Мокош (слов'янська язичницька богиня родючості. - Gazeta.ua) тощо. Мій малюнок із зображенням смерті прикрасив футболку. Українською мовою напис читається як "Нехай щастить", а російською "Нех*й шастать". Знизу написано, що зображення стане оберегом для українця і прокляттям для ворога. Футболку вже бачив у наших бійців. У пращурів були обереги, зокрема, на силу від загарбників. Маємо глибоку культуру. Звісно, по нашій землі, яка була ласим шматком, топталися загарбники й раніше. Народ має досвід відкидати ворога настільки далеко, що він запам'ятає це надовго.

Якщо зобразити Україну людиною - то це хлопчик років 12. Який лише міцніє. Але вже навчився не просто твердо стояти на ногах. А й тримати зброю. В одній руці в нього стара прадідівська шабля, а на плечі - "Джавелін".

Зараз наш бойовий дух на високому рівні, але це ще не найвищий пік. Впевнений, що будуть ще важчі дні, аніж були на початку. Маємо справу не просто з ворогом, а з підступним гівнюком, який не вміє воювати чесно. Придумуватиме різні засоби гібридної війни. Я цю історію добре знаю - і в часи Мазепи, і часів Другої світової (УПА). Добре пам'ятаю тактику всіх їхніх сраних кутузових і суворових, як вели свою війну. Маємо бути готові, що плани ворога мінятимуться кожного дня, кожного тижня. Ця війна може бути надовго.

Наша армія просто феноменальна. Крім того, що відбиваємо ворога якісно й драйвово - наші вояки роблять це якось навіть весело. З нашого боку війна виглядає як гопак. Хлопці вміють воювати з піснею, професійно все відзняти, а ще й постібатися.

Звичайно, ми переможемо. Бачимо щодня трагічні кадри - з Бучі, Гостомеля, Ірпеня, але разом із болем це підсилює нашу ненависть до ворога. Пік опору буде ще вищий. Патріотизму нам вистачає, ще з'явиться потужніша й сучасніша зброя - і будемо ворога нищити вщент.

Найбільше боюся того, що ми почнемо звикати до цієї ситуації, втомлюватися від війни та йти на поступки - аби лише все завершилося. Перемога - це коли ворог повністю винищений на нашій землі, відкинутий до своєї столиці. Перемога - коли тризуб стоятиме на мавзолеї. А потім той мавзолей треба буде розвалити. А синьо-жовтий прапор майорітиме над Кремлем - як колишнім символом Російської імперії. Страшно, якщо ми заспокоїмося, завершимо цю війну перемовинами з ворогом. З терористом, з яким домовлятися ні про що не можна. Путін має сидіти в Гаазі, а процес має бути подібним до Нюрнбергзького - всі винуватці наших жертв висітимуть на шибениці.

Звісно, бачу друзів у соцмережах, які відмежувалися, відхрестилися від своєї Росії. Це частина гурту "Ред Елвісес", які пишуть антиросійські пісні і я їх чую. Поділилися на кілька гуртів. Навіть ці люди вже сваряться між собою. Десь там чути Невзорова (Олександр Невзоров - російський репортер, телеведучий; депутат Державної думи чотирьох скликань, режисер, публіцист, блогер. Відкрито підтримує Україну. З початком повномасштабної війни Росії проти України - виїхав з території РФ. - Gazeta.ua), ще кількох представників їхньої культури. Всі інші, кого я не бачу, не чую, хто не зупиняє російські танки - мають нести свій хрест бути "русскими". Що раніше вони його скинуть - то краще для них. Але в будь-якому випадку най дарують, якщо десь в Україні або за кордоном почую російську мову з настроєм "русского мира" - битиму по морді й ламатиму щелепи.

Роль митця й мистецтва зараз важлива. Головне, щоб запал, енергія митців не зійшли нанівець після війни. В помаранчеву революцію була своя активність, так само в Революцію гідності, на початку війни. Спочатку є певний патріотичний підйом, зацікавленість. Потім вона помаленьку спадає. Зараз ініціативи впроваджують навіть "митці з українською пропискою". До того співали російською, активно гастролювали в РФ - і за часів війни. Стежу за ними в соцмережах. У тік-токах показують, як картоплю чистять, зі сльозами, шмарклями звертаються до своїх російських колишніх колег. Зараз вони активні - багато хто далеко відкинув свої кокошники. От хотілося б, щоби вони їх потім "из закромов" не діставали, і щоби було якомога менше спільних концертів с "русскими друзьями".

Щоб стати нацією - треба добре знати свою історію. Щоб ми стали українцями не через те, що на нас напав сусід - і мусимо згуртуватися. Маємо створювати щось спільне. Не лише відштовхувати того ворога, який на нас пре, а й самим бути активними. Національна ідея має бути в розбудові повноцінної незалежної держави з глибоким корінням історії й далекими планами на майбутнє. Сучасної держави, яка використовуватиме українські традиції в розбудові, освоєнні космосу й надсучасних засобах розвитку.

Оновлюючи курси історії в школі, треба залучати всі засоби. В школі лишилися вчителі, які вчилися у совєтських педінститутах, їхнє викладання історії не змінюється. Навіть якщо вчитель цікавий, стрибає на уроці, розповідає, яким були крутими наші гетьмани, лицарі - це все перекреслюється двома-трьома мультиками, фільмами російською мовою, зробленими на замовлення мінкульту рашки. У "Знай наших" я намагаюся ілюструвати, робити невеликі твори - щоб було менше букв і більше заохочення. Залучаю дітей і дорослих, намагаюся стукати в двері в майбутнє. Хочу достукуватися до тих, що в нас ростуть: режисерів, акторів і всіх інших.

Якби режисери, мультиплікатори, художники згуртувалися над однією метою - ми досягали би набагато більшого. Над формуванням думок нового покоління мають працювати не лише вчителі. Також "95 квартал", який досі крутить "Сватів" у соцмережах, а там російський наратив аж зашкалює.

Хочу, щоб хоч одне покоління українців не воювало. Щоб мій син Еней не брав до рук зброю. Хоча в нього і є саморобний карабін. Щоб жив нормальним життям, садив дерева, кохав дівчат, продовжував наш рід у здоровій і мирній державі.

×