31 липня закінчила роботу Перша Київська бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012. Її підсумки підбиває куратор спеціального польсько-українського проекту "Подвійна гра", Олександр Соловйов.
Як експонати змінилися за два місяці? Нічого не поцупили?
Крадіжка у нас недопустима. Тут є такі шедеври, що коштують мільйони доларів. Все застраховане. Це одна з найбільших статей витрат бієнале. Є роботи, що задумані змінюватися. Наприклад, "Зів'ядання краси" Маші Шубіної. Перегукується з темою "Доріана Ґрея". Автопортрет виклала живими гвоздиками. На відкритті було буяння кольорів. До кінця бієнале це мало звестися до нуля. Квіти зів'яли, змінився малюнок. Маша розробляє ідею нарцисизму у багатьох своїх роботах.
Що найбільше полюбили відвідувачі?
Глядачі відзначили в анкетах японку Яйой Кусаму із психоделічною рожевою кімнатою у чорних кружальцях, яка нагадує жучки - сонечка. Також голосували за інсталяцію японки Чігару Шіота "Після мрії". Вона переплела павутиною кімнату і повісила там величезні білі сукні. Також вподобали роботу китайця Сонґа Донґа "Мудрість бідноти". Він нагромадив поруч комунальні речі, меблі. Так розказав про вбогі пекінські житла, де немає місця для приватного простору.
Сьогодні цінують насамперед роботи, які можна помацати чи погратися ними?
У світовому мистецтві зараз захоплюються об'ємними, просторовими, інтерактивними речами. У нас це особливо помітно. Та й сам простір "Арсеналу" це диктував. Хоча у світі є бієнале з іншими задачами. Наприклад, Берлінська показує більш соціальне і протестне мистецтво. Там більше тексту, менше видовищ. Хоча у нас куратор виділив зони живопису. Посттоталітарний живопис представив роботами українців Арсена Савадова чи Василя Цаголова. Усім дуже сподобалося величезне полотно японця Аїда Макото "Гори кольору попелу". Акриловими фарбами він показав гору з трупів офісних працівників у стилі давніх пейзажів. Зображення на площині відійшли на другий план. Мистецтво живе в епоху естетики спецефектів. Якби не було фотографії, то не було б "Чорного квадрата" Малевича. Художники розуміли, що не можуть змагатися у реалістичності з фотографами. Тому змушені були шукати інших шляхів.
Чи вплине бієнале на наш арт-ринок і місце українських художників на світовому?
На світовій арт-сцені все відштовхується від Венеційської бієнале. Потім вся мистецька публіка переміщується на ярмарок "Арт-Базель". Спочатку художник отримує іміджеві дивіденди. Далі вони матеріалізуються в ціну на художника. Арт-ринок дуже різноманітний. Є аукціони, галерейний бізнес, індивідуальне дилерство. Є ринок топових художників з ціною за мільйони. Мистецтво для середнього класу - це основний сегмент світового арт-ринку. На ярмарку в Маямі мене вразило, як під'їжджає автобус, з нього виходять бабусі-пенсіонерки. Назад вже повертаються з картинами під пахвою. Можуть собі дозволити їх купити. На Заході художники не сподіваються на ринок. Вони взагалі з ним воюють. У нас ринку як механізму ще немає. Є окремі покупці. Ціни на наших художників відстають від світових, але дехто вже має середню цінову планку на хорошому європейському рівні. Це Анатолій Криволап, Василь Цаголов, Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов. Це десятки тисяч доларів. Процес іде, але бракує просування всередині держави. Чому світовий ринок заповнений китайськими художниками? Бо їхні олігархи лобіюють своїх митців. Спочатку купують їхні роботи за високими цінами. Потім відсоток міжнародних закупівель китайців росте. Так само поводяться на ринку мексиканці, росіяни. Українці цього не роблять. Бракує патріотизму. Олігархи краще куплять якогось імпресіоніста.
3 
4880
Коментарі