Народні вишиванки врятувала від знищення інтелігенція - Ярина Винницька

6

"Як дивно мігрує традиція. Якби не міщани, не інтелігенція, народні скарби загинули б. Дисиденти – Горині, Сороки – першими почали це все збирати. Еліта міста приїздила в село і все це скуповувала. Відомий графік і дисидент Богдан Сорока перший почав збирати гуцульські підсвічники-трійці. Якби не він, невіомо яка б була доля гуцульської дерев'яної пластики", - розповідає видавець і колекціонер Ярина Винницька. Вона зберігає колекцію цінних речей, які дісталися їй від предків. а також тих, які знайшла в ході етнографічних експедицій Україною.

- Коли ми почали студентами на початку 1990-их збирати вишиванки по селах, буквально їх зі смітників витягали. Це не метафора. Люди мили ними підлоги, витирали об них ноги, бо це вовна, яка добре вбирає воду.

Бабусі на селах тоді вважали, що рукотворний одяг - це треш, не те що фабрична юпочка. Селянам місто здавалося джерелом цивілізації. Щось фабричне було для них цінніше, ніж своя ручна робота, яка була варта паризьких подіумів.

Коли ми приходили в село з подругою, вона йшла направо, я – наліво, і хто яку сорочку напитав. Ми запитували людей в селі: "У вас є щось давнє?" Буквально з горищ і підвалів нам зносили сорочки, які пахли сирістю.

Ми накуповували ті сорочки, розкладала рукави і просто втикали. Ця сакральна геометрія заворожує. Це унікальні техніки. Золотими нитками, сухозлотом це все шито.

Слава Богу, що зараз ці скарби українці почали цінувати, і вони стали коштувати відповідно.

Якби ми 20 років тому не вивезли ці скарби із сіл, вони б там зігнили б уже і були б поїдені міллю. Воно мусило вернутися в місто, щоб вижити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дім-музей Ярини Винницької 80 років зберігає родинні скарби

Як дивно мігрує традиція. Якби не міщани, не інтелігенція, ця селянська традиція загинула б. Дисиденти – Горині, Сороки – першими почали це все збирати. Еліта міста приїздила в село і все це скуповувала.

Сорочки – це якийсь портал для мене. Я фізично відчуваю вплив візерунків. Я не намагаюся розшифрувати їх і збагнути інтелектуально. Це не інтелектуальна інформація. Для мене це портали, які не можна розумом збагнути. Їх можна відчути тілом так, що тебе аж починає трусити.

Ці речі нас вибирають, а не ми їх. Ми у них в полоні. Вони взяли нас собі на службу. Всупереч своєму комфорту я мушу йти і це робити. Бо воно не дає спокою.

Я бідна безприданниця порівняно з моїми коліжанками, які мають дійсно скарби. Маю сорочок зо 20: з Городенки, Покуття, Борщівщини, Західного Поділля, Волині і Буковини. Можу відрізнити сорочки не тільки з різних регіонів, а й з різних сіл. Це моя медитація. Я з ними постійно в контакті, хоча я їх же не ношу.

Нас, колекціонерів, постійно критикують фольклористи, що ми робимо в таких сорочках фотосесії. Хоча насправді можемо дозволити собі вдягнути їх тільки до фотосесії.

×