пʼятниця, 02 липня 2021 21:00

Глядачі кажуть, що хочуть вдавити мого персонажа. Це комплімент - актор

Автор: facebook.com
  Актор Юрій Кулініч тримає статуетку "Золота дзиґа". Відзначили за роль у драмі "Погані дороги" про життя на Донбасі в умовах війни. Загалом фільм переміг у чотирьох номінаціях п'ятої Національної кінопремії
Актор Юрій Кулініч тримає статуетку "Золота дзиґа". Відзначили за роль у драмі "Погані дороги" про життя на Донбасі в умовах війни. Загалом фільм переміг у чотирьох номінаціях п'ятої Національної кінопремії

Я зіграв мерзоту. Смерть для нього – легкий вихід.

Про це каже актор Юрій Кулініч. Отримав цьогорічну Національну кінопремію "Золота дзиґа" за найкращу чоловічу роль.

У драмі "Погані дороги" режисерки Наталки Ворожбит зіграв бойовика ДНР Стаса. Бере в полон київську журналістку Юлю. Затягує в підвал занедбаної лікарні. Б'є, знущається й намагається зґвалтувати, за сюжетом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У найкращих фільмах року йдеться про Донбас

Фільм складається з п'яти новел про жителів Донбасу та українських військових. В основі сценарію - історії із прифронтової зони. Наталка Ворожбит почула їх під час роботи над картиною "Кіборги". 2017-го на основі невикористаних матеріалів написала п'єсу для лондонського театру Royal Court.

Світова прем'єра екранізації відбулася торік у вересні у програмі "Тиждень критики" 77-го Венеційського кінофестивалю. Відзначили як найбільш новаторську стрічку конкурсу.

Українська прем'єра пройшла у жовтні на фестивалі "Київський тиждень критики". У прокат "Погані дороги" вийшли 20 травня. Фільм здобув чотири нагороди "Золота дзиґа", зокрема за найкращий сценарій.

Як відреагували на пропозицію ролі, від якої відмовлялися актори?

‒ Зрадів. Ніяких вагань не було. По-перше, Наталка Ворожбит круто пише. Знав,що буде сильна історія. По-друге, полюбляю таке кіно, коли є можливість вигуляти своїх демонів. Я готовий пірнути в чорну людську природу, бо цікаво як дослідження і досвід.

Як готувалися і як проходив знімальний процес?

‒ Метод простий – ти репетируєш, пробуєш, читаєш і надихаєшся сценарієм. Ось і все. На зйомках була приємна атмосфера, класний робочий процес. Усі працювали на результат, щоб зробити переконливо і якісно.

Що додавали від себе, чого не було у сценарії?

‒ Були такі моменти. Запропонував деякі імпровізації, які ввійшли потім у фільм. Буває що на ходу. Відрепетирували сцену, готуються камери, і до тебе приходить якась ідея. Кажеш: "Наталка, давай отак зроблю". Пробуємо, підходить, залишаємо. Наприклад, коли я засовую героїні в рот автомат – це була імпровізація.

Також додав лайки. У сценарії була прописана, але не так багато. Хтось думає, вийшло занадто. Але мені здається, якщо вже такий персонаж матюкається, то не буде це робити через слово. А розмовлятиме лайкою.

Я родом із Запоріжжя, зростав у не дуже доброму районі. Тому таких постатей наприкінці 1990-х доводилося спостерігати.

Автор: Arthouse Traffic
  Юрій Кулініч у стрічці "Погані дороги" зіграв бойовика. Тримає в полоні журналістку. Її втілила Марина Клімова
Юрій Кулініч у стрічці "Погані дороги" зіграв бойовика. Тримає в полоні журналістку. Її втілила Марина Клімова

Розкажіть про свого персонажа.

‒ Він ніби мешканець Маріанської западини. Має викривлене відчуття реальності від існування під впливом російської пропаганди. Ненавидить себе та всіх навколо. Для нього весь світ – чорна діра, в яку він падає. Йому вже навіть на смерть начхати. Каже: "Найстрашніше – це не смерть, а дно, в якому я живу".

Чому став таким?

‒ Мені здається, у кожної людини закладається щось своє. Якщо розбиратися у психології цього Стаса, можна трактат написати. Мабуть, там усе пішло з дитинства. Говорить, що батьки були алкоголіки, грошей немає, життєві умови жахливі. Зростаєш у тому, всотуєш інформацію, і десь воно ламається. На якому етапі – в кожного по-своєму. До одних і тих же дій можна прийти через різні злами.

Але не всі беруться за зброю. А мій персонаж – той, хто взявся. Повівся на пропаганду, сприйняв і зламався остаточно, втратив себе. Він вже навіть не особистість. Усе в нього покручено. Не відчуває нічого – ні болю, ні страху, ні співчуття. Ніби має промінчик, миготіння якоїсь людяності. Але це просто мить, і вона пішла.

Він отримує насолоду від насилля?

‒ Він не насолоджується нічим взагалі. Давно втратив таку можливість. Як і сенс життя, здібність бути людиною. Йому це недоступно. Пробив одне, друге, третє дно. Вже не рахує, скільки. Йому здається, зараз зґвалтує дівчину, а у нього не встає.

Він загублена душа. І смерть – логічне завершення його буття. Хоча такий фінал для нього – це легкий вихід.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Треба подивитися кожному українцю - реакція соцмереж на фільм "Погані дороги" Ворожбит

Цей образ – варіант того, що робить пропаганда і війна з людьми. Не з усіма. У деяких навпаки – екстремальні умови провокують якісь людяні почуття. Жертвують собою, рятують інших. Хоча до того були тихонями і ніяк не виділялися. Але є й отакі моторошні випадки.

Наш мозок пластичний. Виживаємо завдяки цьому. Але це також наша вада. Можна спотворити. Зробити так, що будеш бачити всюди ворогів. Як казав Геббельс: "Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней". От що робить Росія на Донбасі. З нашими людьми.

Наталка Ворожбит каже, що "зрозуміла сепаратистів, але не простила".

‒ Толерувати не можна. Це вороги України. У тому й жахливість ситуації. Якби не цей вплив, він був би громадянином собі, мабуть. А так є велика проблема. Наприклад, що робити з цими людьми. Хто взяв зброю – суд, без варіантів. А як щодо тих, хто нічого не роблять, але сидять там, бояться "бандерівців" і кажуть "фашисти"? Отакий лайт-варіант. Як бути з їхню свідомістю? Це питання постане перед нами. Його вже треба вирішувати, мати план порятунку цих людей. Звісно, не тих, хто вбивав. Я ненавиджу ворогів. І Путіна б*ядського, який це все зробив. У XXI столітті це просто дичина.

Які були відгуки глядачів?

‒ Я зіграв мерзоту. Для мене комплімент, коли кажуть: "Блін, я б його вдавила, падлюку цю". Значить, усе вийшло.

Який меседж "Поганих доріг"?

‒ Посил на поверхні: війна – це жах. Не повинна траплятися в людські природі. На жаль, стається.

Як каже Ворожбит, це її жіночий погляд на життя на Донбасі. Не романтичний, не героїчний, а жахливий.

Торік ви зіграли бойовиків у двох фільмах про Донбас. Також у драмі "Мати апостолів" Зази Буадзе.

‒ Обидва бойовики, але один – пропаща людина, а інший ще має шанс. Образ Колі у "Матері апостолів" відрізняється. Його ведуть, він як шестірка місцевого ватажка Койота. Але здійснює вчинок. Розуміє, що не може так далі жити. Має мотивацію змінити свою ситуацію. Намагається перейти на бік України. Робить вибір, хоча й запізно. Я впевнений, що є й такі люди. Кожен поводиться в подібних умовах по-різному.

Що думаєте про українське кіно сьогодні?

‒ Хочеться, що вітчизняне кіно жило. Ставало на ноги та впевнено йшло до суперякості. Потенціал величезний. Треба просто підтримка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ми приречені на сусідство з Росією – Наталка Ворожбит про війну, "Погані дороги" і 10 років життя у Москві

Юрій Кулініч - актор театру і кіно, музикант, поет, режисер. Народився 22 вересня 1978 року в Запоріжжі. Закінчив Мелітопольське училище культури. Вступив до трупи Запорізького театру ляльок, а згодом - Запорізького театру юного глядача. 2016-го переїхав до Києва. Закінчив університет імені Карпенка-Карого за спеціальністю "Режисура драми". Працює у столичному Малому театрі. Знявся у фільмах "Кіборги" Ахтема Сеітаблаєва, "Мати апостолів" Зази Буадзе, "Погані дороги" Наталки Ворожбит, "Королі репу" Мирослава Латика, "Я, Ніна" Марисі Нікітюк, "Прогулянка у порожнечі" Кирила Жаровського. За роль у "Поганих дорогах" отримав премію Української кіноакадемії "Золота дзиґа" та премію кінокритиків "Кіноколо".

Зараз ви читаєте новину «Глядачі кажуть, що хочуть вдавити мого персонажа. Це комплімент - актор». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі