Ексклюзиви
Середа, 25 вересня 2019 05:05

Анатолій Солов'яненко дружив із Джиною Лоллобріджидою
7

25 вересня 1932 року народився всесвітньо відомий український співак Анатолій Солов'яненко. Його називали українським соловейком і одним з найкращих тенорів у світі. Він виступав на сценах "Метрополітен-опера", "Ла Скала", Большого театру. Йому пропонували залишитися в Італії і Росії, але серце Анатолія Борисовича назавжди було віддане Україні. 30 років він прослужив у Національному театрі опери і балету.

Пропонуємо цікаві факти про нього.

Народився він у Донецьку, в шахтарській сім'ї. У нього в родині музичними були і батько, і мама. Вони і за столом співали, і в самодіяльності - у них в селі були імпровізовані постановки "Наталки-Полтавки", "Сватання на Гончарiвцi". Мама - Ольга Іванівна рано померла - в 43 роки. Анатолія виховував його дідусь, Борис Степанович.

Після закінчення середньої школи вступив до Донецького політехнічного інституту, де закінчив аспірантуру і працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Усі ці роки удосконалював вокальне мистецтво.

У 1962 році співак був прийнятий стажером у Державний академічний театр опери та балету імені Т.Г. Шевченка. Незабаром перемога в конкурсі молодих вокалістів дала йому право стажуватися в міланському театрі "Ла Скала. В сезоні 1977/1978 років він брав участь у 12 спектаклях "Метрополітен-опера", США. За 30 років роботи в Національному театрі опери і балету виконав 17 оперних партій, записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оперні співаки і ONUKA: розповіли подробиці Ходи гідності

Вільно володів італійською мовою. Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалась їхній власній. Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Володимир Мишуга, Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу.

Де б Солов'яненко не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. "Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть, що пісня не має кордонів".

Майбутній дружині Соловянеко Світлані ледве виповнилося двадцять, коли вони познайомилися.

"Це було на роботі, а Політехнічному інституті. Я була лаборанткою на кафедрі, а він викладачем. Ми жили в одному напрямку, куди ходив один-єдиний трамвай. Їхати треба було хвилин 30, і ми часто опинялися там разом. Я добре пам'ятаю день, коли він вперше відкрито звернув на мене увагу. Це було 8 березня 1962 року. До речі, в той час це був робочий день. Толя приніс мені шикарний букет квітів і запропонував провести додому. Для мене це було повною несподіванкою. Але я швидко відмовила всім своїм кавалерам і погодилася. І на пів дорозі Толя раптом каже, що він забув когось привітати, бажає мені провести приємно вечір і йде. Пам'ятаю, я зупинилася в повній розгубленості. Так ось: в той вечір він таки подзвонив мені і запросив в кіно. Як зараз пам'ятаю, ми дивилися фільм "Людина-амфібія". Потім стали зустрічатися. Я знала, що Толя шалено захоплений співом. 10 років він займався індивідуально з викладачем. А коли ми стали зустрічатися, він поїхав до Києва на огляд художньої самодіяльності та мав там колосальний успіх. Це було як вибух бомби. Його відразу запросили стажистом в Київський оперний театр, а потім, а Москві на відбірковому турі він отримав право на поїздку і навчання в Італії. Так почалася його кар'єра. Я ж на той час вступила на перший курс Політехнічного інституту. Пам'ятаю, він повернувся з Італії, приїхав до мене додому і сказав: "Світлано, я хочу на тобі якомога швидше одружитися". Через два роки ми вже переїхали до Києва.

До того, як переїхали до Києва, у нас навіть не було своєї квартири. А тут Солов'яненку відразу запропонували квартиру недалеко від Києво-Печерської лаври. Але, по правді кажучи, побутові проблеми нас мало цікавили. Якраз в цей час Анатолій взяв участь в конкурсі "Неаполь проти всіх" і з піснею "Підмосковні вечори" став кращим серед іноземних виконавців. Йому відразу запропонували мільйонне турне. Треба було проїхати з концертами по всіх столицях світу і в самому кінці отримати мільйон доларів. Мені як дружині запропонували теж брати участь в цьому турне. Однак коли ми звернулися в Держконцерт, а ті мабуть, в ЦК партії, нам в виїзді відмовили. Мабуть, боялися, що ми, бо у ще не було дітей, станемо неповерненцями".

Солов'яненко ніколи не співав на застіллях - це було виключено. "Він ставився до співу як до професії і не дозволяв під келих або під чарку ляснути себе по плечу і сказати: "Толік, заспівай!". Вдома, коли розспівувався, і то зачинявся в кімнаті. А щоб на якомусь весіллі або на природі, за шашликом. Не було такого, не пам'ятаю", - із спогадів сина Анатолія.

Анатолій Солов'яненко ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні і ніколи не був членом комуністичної партії, не відвідував політзанять. Коли запитали, чому, відповів: "Я займаюся вдома". Найцікавіше, що він і справді займався! Й історію партії знав досконально. Але і багато іншого знав: під час стажування в Італії завдяки тому, що вивчив італійську мову, прочитав багато літератури, забороненої в Союзі. І незважаючи на те, що не був у партії, став народним артистом СРСР і лауреатом Ленінської премії. А в 80-му році тільки двом безпартійним її присудили - Анатолію Солов'яненку і Аркадію Райкіну, це безпрецедентний випадок.

Премію передав до Фонду миру.

"Анатолій завжди говорив: не в грошах щастя", – згадує дружина Світлана. - І я його завжди в цьому підтримувала. Про премію дізнався в лікарні, де лежав з підозрою на найстрашнішу хворобу. Але, слава Богу, виявилося, що це просто дається взнаки старе запалення легенів. А я в цей час була на останньому місяці вагітності нашим молодшим сином Анатолієм. Пам'ятаю, він мені подзвонив і сказав: "Світлано, я хочу віддати всі гроші в Фонд миру", і я не замислюючись ні на хвилину, з ним погодилася. А ми тоді тільки в'їхали в нову квартиру, робили ремонт, влізли в борги. Але це було неважливо. Ми тоді наївно вважали, що повинні віддати ці гроші. Та й до останнього свого дня Анатолій вважав, що добро завжди перемагає. Що нічого не минає даремно".

Солов'яненко пережив війну, коли їх сім'ю вивозили в евакуацію. Була дуже холодна, студена зима, застудився і захворів його брат, а потім дорогою помер. І він вирішив так: "Хочу, щоб мої діти жили в мирі, бо нічого страшнішого за війну не бачив".

У домі співака ніхто ніколи не курив, тому Солов'яненко не тільки не захоплювався сигаретами, але і не дихав тютюновим димом. Абсолютно спокійно ставився до спиртного, міг випити за обідом келих червоного вина до м'яса або білого - до риби, і все. А влітку, на дачі, коли був сезон раків, міг кухоль пива собі дозволити, але п'яним його ніхто ніколи не бачив.

Щодня Анатолій Борисович займався дихальними і вокальними вправами, і так було все життя, незалежно від того, треба було йому виходити на сцену чи ні. У цьому, власне, і був секрет його творчого довголіття і тієї форми, яку він до останніх днів мав. Півгодини зарядки, спеціального набору фізичних вправ, придуманого ним самим, годину роботи над диханням і стільки ж - над голосом. Практично не їв м'яса, тільки овочі, фрукти і рибу. Не скаржився на серце, але під час розтину в Анатолія Солов'яненка виявили кілька мікроінфарктів.

Дружив із італійською "зіркою" Джиною Лоллобріджидою. Вони познайомилися ще в 60-і роки, коли Анатолій навчався в Італії, і відтоді вони один одному писали. Після розпаду Радянського Союзу Джина приїжджала до Києва, і була в нього в гостях.

У Анатолія Борисовича була хороша колекція альбомів з образотворчого мистецтва. Він говорив: "Я ніколи не стану настільки багатим, щоб повісити твори видатних живописців у себе в квартирі, але це не привід не знати їх і не захоплюватись".

Завжди у Солов'яненка були "волги" - 21-а, 24-а, потім, в кінці 80-х, з'явився "вольво". А останніми роками перед смертю він не сідав за кермо - їздив в тролейбусі, трамваї, багато гуляв містом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боротьба з насиллям. Театри відміняють концерти Пласідо Домінго через секс-скандал

Анатолія Борисовича запрошували у Москву. Пропонували прекрасні умови, будь-яку квартиру. Родина навіть їздила, дивилася. Але співак сказав: "Чуже місто. Я не зможу тут жити".

"Я бачила, як Анатолій весь час шукав привід, аби відмовитися. Напевно, він любив свою батьківщину більше, ніж вона любила його. Ми могли виїхати і в Італію, прекрасно заробляти, там виходили диски Солов'яненка. Але чоловік говорив, що його серце назавжди віддане Україні. Розумієте, корінням він був тут. Особливо любив свій Козин", – зі спогадів дружини.

У Анатолія Борисовича - два сини - Андрій і Анатолій. Старший живе і займається бізнесом у Канаді. Анатолій - народний артист України, головний режисер Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка в Києві.

"Одного разу він мені навіть сказав: "Свєто, нам треба було не тим займатися. Я так шкодую, що у нас тільки два сини". Він дуже хотів доньку", - говорила Світлана Солов'яненко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таксист почав кар'єру оперного співака через відео в мережі

Анатолія Борисовича не стало 29 липня 1999 року. Співак помер від інфаркту на своїй дачі в селі Козин, що за 30 км від Києва. Йому було 66 років.

"Того ранку, коли це сталося, він прокинувся в чудовому, як рідко бувало останнім часом, настрої. І каже: "Я збираюся поїхати на дачу, приберу там і буду чекати на ваш приїзд". Наступного дня до нас на дачу мав приїхати посол Італії в Україні. Ми збиралися провести там вихідні, смажити шашлики. Я сказала: "Толя, давай я відвезу тебе". Протягом останніх трьох років Анатолій не сідав за кермо. Він відповів: "Я не хочу. Краще поїду автобусом". У Толі ніколи не було зіркової хвороби. Я все-таки довезла його до автобуса. Він поцілував мене і сказав: "Чекаю на тебе завтра, не затримуйся", - згадувала останню зустріч із чоловіком дружина Світлана. - Анатолій сходив на річку Козинка, покатався на водних лижах. Повернувся додому, ліг на ліжко і ... помер. Не витримало серце".

"Зараз я розумію, що мій перший порив поховати Анатолія Борисовича в Козині був правильним. Йому були чужі метушня, помпезність. Нам одразу запропонували місце на Байковому кладовищі, але я завжди знала, що спокій він знаходив лише у себе на дачі в Козині. Тепер Анатолій Борисович лежить під високою сосною, в чудовому, спокійному місці. Кожна квітка, покладена на його могилу, помирає своєю смертю, ніхто їх не забирає. Люди, проходячи повз могилу, зупиняються", - каже вона.

Зараз ви читаєте новину «Анатолій Солов'яненко дружив із Джиною Лоллобріджидою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1559
Голосування Який спецрежим запровадити для артистів, які гастролюють у Росії?
  • Штраф
  • Гастрольний збір. Гроші скеровувати на потреби ЗСУ
  • Недопуск до теле- та радіоефірів
  • Маркування афіш, що виступає гастролер у РФ
  • Обмеження виступати на найбільших майданчиках
  • Заборона виступів в Україні
Переглянути
Погода