Ексклюзиви
Четвер, 18 листопада 2021 20:07

"Я чайлд-фрі. Жінка має право не робити того, що не хоче" – Ярослава Кравченко

Ярослава Кравченко 13-річною переїхала до Києва, щоб займатися волейболом. Всупереч волі батьків вступила в університет ім. Івана Карпенка-Карого на спеціальність "Театрознавство". Під час Революції гідності очолювала штаб 39-ї жіночої сотні. Амбасадорка міжнародного руху солідарності за гендерну рівність HeForShe. Любить солодощі, курить електронні сигарети. Брюнетка, фарбується у блонд. Не любить мейкап, але завжди має з собою червону помаду.

Телеведуча й "хазяйка" Дикого театру в інтерв'ю журналу "Країна" та Gazeta.ua розповіла про радянське дитинство, Майдан, чоловіків й ідеальний ранок:

- Декларувати, що ти хочеш зробити світ кращим – прекрасно. Але без дій це просто "бла-бла-бла". Моїми діями керують мої переконання, погляд на світ і те, яким його хочу бачити. Називаю це егоїзмом. Хочу, щоб мене і моїх близьких оточували люди, готові дивитися на світ ширше.

Часто наше оточення диктує: кожен мусить мати велику мету. У цій гонитві можна загубити себе. Не треба впадати у розпач, якщо у тебе немає мрії. Чути себе і дослухатися до себе – найважливіше.

Автор: Тарас ПОДОЛЯН
  Ярослава Кравченко народилася 7 січня 1987 року в Умані Черкаської області. Батько був футболістом і підприємцем, мати – вихователькою в дитячому садку
Ярослава Кравченко народилася 7 січня 1987 року в Умані Черкаської області. Батько був футболістом і підприємцем, мати – вихователькою в дитячому садку

Все можливо. Це – моя принципова романтична позиція.

Батьки багато працювали. Я часто залишалася наодинці з собою. Найближчими друзями були книжки.

Про Радянський Союз лишилися контрастні спогади. Або порожні полиці магазинів, куди нічого не завозили. Тільки хліб "кирпичик", який собі могли дозволити. Або яскравіші. Як то: батьки роздобули ящик цукерок "Помадка". Шар пірамідок у цукрі, потім пергаментний папір, знову цукерки. Цілий ящик! Купували оптом не тому, що треба було багато. А тому що було не так легко знайти, був дефіцит усього. Потім ділилися з ріднею і сусідами. Водночас були моменти, коли від голоду буркотіло в животі.

Я мала кольорові колготки з Міккі Маусом. Це вартувало моїй мамі хронічного циститу

У 1990-х майже всі діти ходили в однакових колготках. Відрізнялися ті, в кого батьки "човникували". Я мала кольорові з Міккі Маусом. Це вартувало моїй мамі хронічного циститу й не тільки. Був період, коли мама їздила торгувати в Москву на вантажній машині з іншими жінками - бібліотекарками, виховательками з дитсадка. Возили різне: картоплю, сало, всяку всячину. В холодну пору часто там відморожували собі "жіноче". Але іншого варіанту заробити не було.

Вступ у театральний був протестом. Батьків не переконувала. Сказала: "До 16 років я до вас прислухалася. Тепер сама вирішую, ким хочу бути".

Протест став частиною мого життя. Щоб був стимул досягати мети, маю вигадати, проти чого боротися.

Спорт навчив мене програвати. Вірю в те, що роблю. Але завжди знаю – може бути поразка. Я до неї готова.

Страшно починати, коли нічого немає. А потім страшно наважитися на зміни, коли щось є

Хотіла дітей з моменту, коли зрозуміла, що я – дівчинка. А якщо дівчинка, логічно й автоматично маю "хотіти дітей". Це мені, звичайно, нав'язували з дитинства. Але в 21 почалася ревізія цінностей. Зрозуміла, що чомусь дітей не хочу. Сказала собі: "Яся, почекаємо кілька років". Зараз займаю позицію чайлд-фрі. Не виключаю, що це зміниться. Можливо, візьму дитину з сиротинця. Кожна жінка має право не робити того, що не хоче.

Страшно починати, коли нічого немає. А потім страшно наважитися на зміни, коли щось є. Боїшся це загубити. Головне – не зупинятися пробувати щось.

Кровні зв'язки менш важливі за емоційні.

Люди у великих містах обростають оболонкою. Хочеш вижити – повинен захищатися. Близька чи кохана людина – та, з якою можна зняти броню і відчувати безпеку.

Одруження – це бюрократія. Не бачу в ньому потреби. Якщо хочеться зробити стосунки офіційними, можна підписати партнерський контракт.

У мене було багато чоловіків. З більшістю залишаємося друзями

У мене було багато чоловіків. У певні періоди це були найближчі люди. З більшістю залишаємося друзям.

Кожні три роки в моєму житті стається якась глобальна подія. Я починаю щось нове. Але не обов'язково чекати три роки, адже щохвилини нам дається можливість щось змінити. Ти або погоджуєшся, або відмовляєшся.

Бувають ситуації, які вимикають. Сприймаю це емоційно, переживаю, стресую. Можу не спати й думати, як вчинити. Видихаю, коли це закінчується. Це крутий момент.

Відео з Революції гідності досі не можу спокійно дивитися

Із подругою Анною Коваленко жили разом, вона однією з перших пішла на Майдан. Створила там жіночу сотню самооборони. Я не могла не піти за нею.

Держава не була готова до війни. Підстрахували волонтери. Якби не вони, ми здали б набагато більше територій.

Сентиментальні фільми мене майже не чіпають. Плачу, коли бачу кадри, на яких люди збираються разом, відстоюють права. Відео з Революції гідності досі не можу спокійно дивитися.

"Дикий театр" - це наслідок Революції. Зрозуміла: після того, як головна площа країни була залита кров'ю, не можна робити театр не про людей.

Пішов у "Дикий театр" і дізнався, що помер Кобзон

Мистецтво, яке не реагує на події - кастроване. Постійно оновлюємо вистави. Можемо переписати текст просто перед виходом на сцену. Один відвідувач лишив відгук: "Пішов у "Дикий театр" і дізнався, що помер Кобзон".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "СРСР розвалився на приватні радянські союзи": в мюзиклі про шахтарів актори стояли на сцені голі

Не люблю одягатися, обирати речі. Тому для зйомок програм зі мною працює стилістка. Часто купую одяг на секонді. Взуття - в українських виробників, бо хочу їх підтримати. Інколи буває емоційний наплив - хочу червону сукню, і край. Такі спонтанні покупки дозволяю, але не знімаю бірку. Бо за три дні мене попустить і можу все повернути.

Маю правило балансу: якщо купую нову річ, маю позбутися старої. Торік влаштувала "розмотлошення". Щось віддала на переробку, щось викинула, подарувала.

Бачу вікові зміни. Це тільки починається. Поки що мені цікаво спостерігати за собою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лагідна українізація давно минула - треба гасити все, що йде з Москви

Автор: Тарас ПОДОЛЯН
  Ярослава Кравченко працювала журналісткою на телебаченні та у друкованих ЗМІ, очолювала піар-відділи "Молодого театру" і театру імені Івана Франка. Була артдиректоркою повітроплавного товариства.  2016 року заснувала "Дикий театр". "Головний вектор – пошук актуальних сенсів у формі гостросоціального, радикального, імерсивного театру. У виставах присутні сцени жорстокості та сарказм, використовується ненормативна лексика", – йдеться в описі на Facebook-сторінці театру.  Співведуча YouTube-проєктів #@)₴? "Телебачення Торонто" і "Ебаут", ведуча шоу "Інтим пропонувати" на "Радіо НВ"
Ярослава Кравченко працювала журналісткою на телебаченні та у друкованих ЗМІ, очолювала піар-відділи "Молодого театру" і театру імені Івана Франка. Була артдиректоркою повітроплавного товариства. 2016 року заснувала "Дикий театр". "Головний вектор – пошук актуальних сенсів у формі гостросоціального, радикального, імерсивного театру. У виставах присутні сцени жорстокості та сарказм, використовується ненормативна лексика", – йдеться в описі на Facebook-сторінці театру. Співведуча YouTube-проєктів #@)₴? "Телебачення Торонто" і "Ебаут", ведуча шоу "Інтим пропонувати" на "Радіо НВ"

Боюся не старості, а немічності. Пити й курити ще не кинула. Але змінила харчові звички, повернулася до спорту.

Один знайомий працює в державному секторі. Має щорічний план руху по кар'єрних сходах. Хоче зайняти місце в історії. Мене таке не цікавить. Яка різниця, яке ти там матимеш місце в історії, якщо будеш мертвий? Є важливіші стимули.

Емоційно готова до смерті щоразу, коли сідаю в таксі чи літак. Страшно помирати у стражданні, завдавати цим біль іншим.

Вакцинувалася серед перших.

П'ять років тому сказала б, що я атеїстка. Тепер вважаю себе агностиком. У Бога не вірю, в церкву не ходжу. Але поважаю людей, які мають потребу у вірі.

Я нестерпна вранці.

Не слухаю музику на вулиці. Ловлю уривки слів і фраз

Коли треба з кимось порадитися, добре порозмовляти з собою в ролях. Іноді вголос. Є Яся емоційна, вона каже: "Дістало, більше так не робитиму". Інша відповідає: "Чекай, чому ти так реагуєш? Що тебе образило?"

Не слухаю музику на вулиці. Ловлю уривки слів і фраз, які долітають від людей. Це часто наштовхує на нові ідеї.

Ідеальний ранок – прокинутися не від дзвінка телефону, будильника чи повідомлень, а від того, що виспалася. Кажу собі: "Привіт, світ, я прокинулася добровільно". Іноді дозволяю собі такі дні. Коли маєш високий темпоритм, важливо його змінювати. Можна виїхати в інше місто чи країну. Це заряджає.

Я знаю свої переваги й мінуси, прислуховуюся до змін у собі. Чи може бути велике коло людей, що тебе сприймають і люблять повністю? Ні. Та головна людина, любові та поваги якої треба добитися - це ти сама.

Зараз ви читаєте новину «"Я чайлд-фрі. Жінка має право не робити того, що не хоче" – Ярослава Кравченко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі